Лідер «ТІК» Віктор Бронюк відвів дочку у перший клас школи № 25

- О, красуня прийшла. Євочко, яка ти сьогодні гарна! - обіймає зіркову ученицю вчителька Ольга Дмитрівна Хандрусь.

Єву Бронюк вона добре запам’ятала ще під час навчання у «дошколярику». Коли педагог, аби стимулювати ученицю вчитися швидше читати, поставила у приклад інших дітей, Єва гордо заявила: «То й що, що вони добре читають? Зате я гарно співаю!»

- Єва - справжня артистка! Вона обожнює співати і вже рік паралельно з заняттями у дитячій модельній агенції займається вокалом з першою бек-вокалісткою «ТІК», а нині - сольною співачкою Оксаною Славною, - розповідає про дочку Віктор Бронюк. - У 25-й школі на відмінно організована позакласна робота, діє багато цікавих гуртків, зокрема, славетний ансамбль народного танцю «Барвінок», тож, думаю, нові захоплення не забаряться. Поки ж Єва має остаточно усвідомити, що таке школа і навіщо вона взагалі потрібна.

Обирав школу за порадою друзів з департаменту освіти

Віддати дочку саме у школу № 25 Віктор Бронюк вирішив за порадою знайомих та друзів з міського департаменту освіти, які запевнили що рівень знань тут високий. А ще, каже, сподобалося, що у цій школі - тільки початкові класи і поглиблено вивчається англійська мова, яку Єва почала вчити ще в садочку.

- Ми з дружиною обрали звичайну, а не приватну школу, тому що завжди були проти того, аби дітям створювалися суперкомфортні, рафіновані умови, адже все одно рано чи пізно дитина вийде на вулицю і побачить, що світ не досконалий, - говорить Віктор Бронюк. - Для мене важливо, щоб діти не були відірвані від суспільства, зростали у звичайному середовищі, вчилися самостійно знаходити своє місце в колективі і адекватно оцінювали навколишній світ.

До школи скуповувалися у Болгарії

Підготовкою до школи доньки в основному займалася дружина музиканта - Тетяна. Шкільну форму темно-синього кольору та все інше приладдя родина придбала заздалегідь - ще під час літнього відпочинку у Болгарії.

- Купували все за кордоном, тому що співвідношення ціна-якість там набагато краще, - розповідає Віктор Бронюк. - В Україні, на жаль, ціни на все величезні, а якість у більшості - сумнівна. А дитині хочеться купити не тільки щось гарне, зручне й комфортне, а в першу чергу - не шкідливе для здоров’я і дійсно якісне, щоб улюблена форма не розлізлася після першого прання, а рюкзак потім не став причиною сколіозу.

Рюкзаків, до речі, донька лідера «ТІК» має аж два: ортопедичний і легенький звичайний з улюбленицями всіх сучасних дівчаток - феями Вінгс, який якраз підійде для перших місяців, коли дітей обіцяли зайве не перевантажувати, обмежившись трьома уроками.

- Про планшети й електронні книги, які зараз активно увійшли в життя сучасних шкіл, поки мова не йшла. Вчителька слушно порадила всім батькам не форсувати події, адже для всього має прийти час. І я, як людина з двома педагогічними освітами, з нею повністю згодний. Сьогодні діти й так живуть у занадто шаленому інформаційному просторі, - говорить Віктор Бронюк. - Наша система освіта зараз вкотре переживає зміни, але, як на мене, не всі вони доречні. Інколи в погоні за інноваціями наші «реформатори» забувають про головне. За термінологією навчальний процес - це опосередкований процес взаємодії вчителя і учня, направлений на засвоєння системи знань, умінь і навичок. У школі головне - зберегти той діалог між учнем і вчителем, адже коли його немає, можна назавжди відбити бажання вчитися і самовдосконалюватися, що надважливі у подальшому житті.

Віктор Бронюк згадав свій перший день у школі

- Першу шкільну лінійку я дуже добре пам'ятаю, адже для кожної людини це новий етап життя, переживання і трепетне хвилювання, які запам'ятовуються назавжди. Вчився я у школі рідного села Соколова Хмільницького району Вінницької області. На 1 вересня йшов, як звичайний школяр періоду перебудови. Це був 1985-й рік, тому всі були у формі синього кольору, з коричнево-білими портфелями і простими зошитами без зайвих малюнків. Єдине, чим я відрізнявся від інших - був без квітів. А все тому, що моєю першою вчителькою була моя мама. Вона дуже не хотіла, щоб я потрапив у її клас. У школу мене навіть хотіли відправити на рік раніше, але через часті хвороби початок навчання довелося відкласти, і я все-таки пішов у школу разом зі своїми ровесниками. Мама-вчителька і син-учень - це було випробування для нас обох. У школі я так і не зміг переступити бар'єр і назвати маму по ім'ї та по батькові - Євгенією Іванівною, а вона увесь час намагалася дотримуватися дистанції, щоб власний син не виділявся серед інших. У силу того, що мама була вчителькою, я завжди усвідомлював ту підвищену вимогливість до себе, намагався не підставити її, тому вчився досить добре. Не був круглим відмінником, але й на трійки намагався не з'їжджати. Пам'ятаю, дуже хотів піти в школу: було дуже цікаво, тим більше, що в перший клас я йшов добре підготовленою дитиною. Зі старшою сестричкою у нас різниця - півтора року, тому я знав всі вірші, які з нею вчила мама.