Роками такі світлини лежали в бабусиних шухлядах і скринях без уваги нащадків. Вони ніколи не були цінністю, за винятком хіба що тих, на яких закарбовані пращури. В останні роки тема фотографування стала більш актуальною і навіть «модною». Колекціонери, етнографи, мистецтвознавці, історики мобілізувалися на пошуки цікавих зразків фото як незрівнянного пласту матеріалу, який можна використати в наукових статтях, книгах, оздобити майже кожну музейну експозицію.
Поява світлини, яка об’єднала мистецтво й техніку, дала можливість побачити світ і людину в ньому по-новому. За невеликий проміжок часу фотографія здобула популярність та адаптувалася в побуті всіх верств тодішньої спільноти. Поступово з надзвичайної рідкості світлина потрапила до категорії предметів повсякденного користування. Фотографуватися хотіли й любили всі, від імператора до простих робітників. Процес фотографування був чимось надзвичайним, надсвятковим. Той, із кого робили портрет, ґрунтовно налаштовувався на взаємодію з майстром: спілкувався з ним, відкриваючи глибини свого єства, давав можливість заглянути в душу, аби фотограф без перешкод міг відобразити її на світлині. І звичайно ж, особлива роль належала майстрові в його вмінні подолати механіку фотографічного процесу та створити шедевр, розкривши внутрішній світ і чистоту душі людини.
Майже в кожному містечку з’явилися фотосалони. У Вінниці, зокрема, працювали П. Журавський, С. Накельський, С. Філяг, Г. Бам, В. Ставський, І. Гершенгорн, І. Гроссман, А. Куперман, М. Бржескій, І. Лебідь, А. Укіс, Г. Фомін.
Вже, мабуть, років десять майже на кожен День міста влаштовую різнопланові виставки. Як правило, це – експозиції, які представляють минуле нашого рідного краю, минуле міста Вінниці. Новизна цієї виставки в тім, що на ній репрезентовано не тільки експонати, зібрані особисто, а й найкращі зразки світлин, відскановані з зібрань приватних колекціонерів та з фондів державних музеїв на теренах усієї України. Це – унікальні пам’ятки художньої та історичної фотографії, які вінничани побачать уперше. Зокрема, прижиттєвий портрет Михайла Коцюбинського, подарований Володимирові Шухевичу 25 вересня 1890 року особисто з автографом, портрет Миколи Леонтовича з сім’єю, раритетні фото з власної колекції та з фондів Вінницького обласного краєзнавчого музею.
Шановні друзі, щиро дякуємо всім і, зокрема, кожному, хто небайдужий до історії рідного міста, хто завітав на виставку і освятився часточкою старовини, добра й чистоти! Окремо хочу подякувати Народному депутатові України, меценатові Володимирові Степановичу Прудивусу та дизайнеру, засновниці бренду «RUTA» Людмилі Бушинській за їхню матеріальну й духовну підтримку та високий патріотизм.