Офіцер Збройних сил України із позивним Лагуна, який лікується у реабілітаційному центрі Міністерства оборони України у Хмільнику, одним з перших рік тому обороняв Луганський аеропорт.
Бачив, як терористи збили український літак із 49 десантниками та льотчиками, та рятував інший наш літак у облозі. У цій героїчній обороні брали участь й вінничани. Але бійці досі не можуть назвати свої імена та прізвища, бо терористи та російські спецслужби встановили велику суму у доларах за їхні голови.
– 5 червня ми перші вилетіли до Луганського аеропорту на «Іл-76». Його командиром був легендарний ас Мелітопольської бригади транспортної авіації гвардії підполковник Олександр Білий. До аеропорту дістались без пригод. На жаль, ми тоді не спілкувались детально із Олександром — не до того було. Але він вже на злітній смузі на прощання посміхнувся мені: «Хлопці, а ви знаєте, що поки ми летіли, по літаку стріляли з автоматів? То я зробив декілька кіл над аеродромом, аби щасливо приземлитись!»
Оборонні рубежі аеропорту ми споруджували з першого дня. Вміле керівництво офіцерів ЗСУ «Кобри», «Тарана», «Треля» виводило «голову ЛНР» військового злочинця Болотова із стану рівноваги. Бандит, якого вбили згодом його російські господарі, щодня погрожував взяти аеропорт! Нас жорстоко «бомбили» з мінометів, гранатометів, гармат, «Градів»! Але по злітній смузі не били, вона їм потрібна була неушкодженою!
На жаль, ми не мали наземного сполучення із «Великою землею», як у Донецькому аеропорту, тому єдиний шлях постачання нам боєприпасів, продовольства був повітрям. А на підльотах до аеропорту з дахів будинків, дерев, териконів десятки ворожих стрільців вже полювали за нашими літаками. Тож українські аси робили не одне коло високо за хмарами, аби безпечно сісти. А ми вогнем не підпускали терористів до летовища.
– Але все ж, як терористи збили наш «Іл-76» тієї жахливої ночі 14 червня?
– Я навіть не бачив, як десь о 00. 15 до нас приземлився перший «Іл»! Здригнувся від несподіванки, коли у суцільній темряві та тиші наче примара на «злітку» сіла величезна машина. Хлопці останні кілометри до нас йшли у повітрі із вимкненими двигунами, аби ворог не почув. Його вів ще один ас Мелітопольської бригади гвардії полковник Дмитро зі своїм екіпажем та підкріпленням. Злітну смугу ми «позначили» декількома машинами, аби не вмикати освітлення для демаскування. І літак дійсно віртуозно приземлився.
Далі йшов другий «Іл» із 40 дніпропетровськими десантниками, зброєю, боєприпасами, бойовими машинами десанту. Але десь за десять кілометрів від аеропорту терористи вже чекали на нього. Випустили одну ракету з ПЗРК, що влучила в крило літака. Коли «Іл» почав хилитись у лівий бік, терористи добили літак з великокаліберного кулемета.
На мить вночі стало видно як вдень. А від вибуху земля здригнулась... І мертва тиша... Шок... Лише згодом ми дізнались, що до нас на підмогу летів Сашко Білий на своєму «76777»... Наш перший повітряний янгол.
– Ви ніяк не могли завадити терористам збити наш «Іл-76»?
– Що ми могли зробити, коли наша найпотужніша на той час зброя — міномети та зенітна установка били максимум на чотири кілометри? Згодом розвідники-десантники обстежили місце, де збили «Іл», знайшли там упаковку каші російського виробництва та три переносні зенітно-ракетні комплекси «Игла». Один з них був використаний, один не спрацював, а третій саме готовий до пострілу. Усі ці трофеї ми забрали з собою! Хто міг так влучно стріляти з ПЗРК? Явно, не вчорашні зеки чи «ополченці». Отже, кадрова російська армія та їхні спецслужби воювали там проти нас ще з минулого літа.
– Як вдалось забрати з місця трагедії тіла загиблих десантників та льотчиків?
– Після погоджень з «центром» виїхали на пошукову операцію. БТР та БМД оточили місце падіння літака, хлопці декілька годин розгрібали уламки металу та останки людей голими руками. Але жоден із 49 десантників та членів екіпажу не вижив. З людей була просто каша. Лише два тіла були більш-менш цілі. Ми усіх зібрали по частинах. Забрали зброю, яка ще була придатна до стрільби, боєприпаси, документи, особисті речі. Все, що не могли забрати, та уламки літака ми підірвали.
Усіх загиблих ми склали у термобудку. Після тривалих перемовин української сторони із терористами вони самі приїхали до аеропорту двома МАЗами торгівельної фірми «АТБ» та джипом. Вивезли тіла хлопців до кордону розмежування та передали нашим представникам. На диво, терористи дотримали слова. А ще була надскладна операція із порятунку літака на аеродромі.
– Розкажіть, будь ласка, як вдалось врятувати літак та його екіпаж з цієї пастки?
– Дмитро та його екіпаж дуже сумували за побратимами. Ще більше турбувались за свій «Іл». Хлопці перевели його ближче до терміналу, куди ворог не стріляв, заховали. Хотіли вилітати, але звідусіль чатувала небезпека. Просили у «центру» дозволу на виліт, але його ніхто не давав. Тож льотчики були готові битись на землі як піхотинці! А Болотов вчергове бахвалився, що ось займе в N-ий раз аеропорт, відіб’є в «укрів» «Іл-76», а «укропи» скоро вийдуть з аеропорту із піднятими руками! Ситуація дійсно була критичною. Воду ми брали з пожежних водойм, їжа — консерви, галети... Закінчувались боєприпаси... Але в першу чергу треба було рятувати пілотів та літак!
Щодня екіпаж прогрівав двигуни літака, аби ворог думав, що вони готуються злітати! І ось одного дня пішов довгоочікуваний дощ після страшної сорокаградусної спеки.. Низькі хмари, погода нікудишня. Я бачу: злітною смугою наш «Іл» набрав розгону! За півхвилини літак здійнявся у повітря наче блискавка та швидко зник у небі. Згодом Діма, хлопці та його щасливий «Іл»ще багато разів допомогли нашим на Донбасі. А оборона аеропорту тривала далі. Тоді наші аси вже скидали нам вантажі із повітря на парашутах із військово-транспортних «Анів»...
– На Вашу думку, хто винен у загибелі літака із 49 людьми? Уже минула річниця цієї трагедії, а віз й донині там...
– Усі наші перемовини крізь рації та мобільні телефони ворог прослуховував. Однозначно, була зрада «згори»! До того ж, зберігся один «чорний ящик» літака. Один був потрощений, а інший неушкоджений, його знайшли на місці катастрофи і передали на велику землю. Чому досі не оприлюднені записи, які можуть пролити світло на цю трагедію? Ми передали слідству один трофейний ПЗРК, з якого збили «Іл». Можна встановити, з якої військової частини, відбитки пальців. Але чому за це мовчать?
Хлопці вірять, що знову піднімуть над скропленими кров'ю руїнами аеропорту український прапор. А ще збираються навідати побратимів-льотчиків у Мелітополі, вклонитись меморіалу пам'яті екіпажу Сашка Білого та дніпропетровських десантників.