Вінничани грали траурний марш та голодували через руйнування органного залу

Моцарт називав його "королем інструментів", а сучасні музикознавці іменують інструментом-оркестром. Мова йде про орган, величезний музичний інструмент, із сотнею музичних труб, якому виповнюється вже біля чотирьох тисяч років.

Інструмент настільки поважний, що музиканту, який грає на клавішах та педалях, інколи допомагає ще й асистент, бо зліва та справа від артиста знаходяться додаткові кнопки. Орган, як правило, будують під якийсь конкретний зал, відтак, всі органи — різні, на світі немає двох однакових органів.

Органний зал врятували німці

Так було і з вінницьким органом, який будували для Домініканського Собору німці, поляки та італійці у XVIII столітті.

Після Листопадового повстання у Польщі (1830), значна кількість вінничан підтримали поляків у їх прагненні до національної незалежності. Після цього цар фактично заборонив домініканців. Тоді ж було зруйновано перший орган. Знову храму поталанило трохи більше, ніж через століття.

– Новий орган був побудований із врахуванням акустики споруди. Ніхто не знає, хто був акустиком, але це був геніальний чоловік, бо таку акустику треба довго десь шукати у країнах світу, – розповідає музикознавець Наталія Кушка. – Акустичні "здібності" собору виявили німці, які проїздили через Вінницю. Зайшовши в собор, вони здивувалися – відгук був однаковим від підлоги, від стелі, від стін. Для органу це була унікальна акустика. Тоді вони звернулися до нашої влади (це були 80-ті роки), із докором, чому, мовляв, у нас пустує такий унікальний органний зал та із проханням відновити його.

"П'ятирічка культури"

За п'ять років відбулася реставрація, з урахуванням типу штукатурки для стін та стелі, покриття даху. Це і спеціальна черепиця, дубова підлога, спеціальні меблі та люстри. Все робилося для того, аби не порушити акустику. Різні заводи вклали свої ресурси у будівництво органного залу. Чи не кожен вінничанин долучився до створення залу.

– У травні 1985 року орган запрацював. Цього року, між іншим, ми "відзначали" 30 років з дня, коли у Вінниці вперше зазвучав орган. Тоді вирішили, що там буде філія Філармонії, Зал органної та камерної музики, – згадує Наталія Миколаївна. – З 85-го по 90-ий у нас була така собі "п'ятирічка культури", як ми жартома називали ці роки. До Вінниці прагнули їхати кращі колективи та вокалісти, бо для музиканта знаходитися в такій акустиці – це щастя.

Всесвітньо відомий піаніст Святослав Ріхтер мав давати у Києві концерт, але у столиці йому хтось розповів про унікальну вінницьку акустику. Тоді Ріхтер відмовився від концерту у Києві та приїхав у Вінницю.

Наприкінці 80-х років органному залу було присвоєно ім'я Петра Чайковського.

Напад на органний зал

– У 1990 році, очевидно, хтось сказав "фас", тому що одночасно 11 листопада були напади на органні зали у Вінниці, Білій Церкві, Харкові, Києві і навіть у Читі, – продовжує викладач Вінницького училища культури і мистецтв імені Миколи Леонтовича Наталія Кушка. – У Білій Церкві людям мізків вистачило відстояти інструмент – там досі є орган. Коли бабусі забігли у зал – їх звідти на руках винесли. В Харкові теж, і в Києві. А у нас бабульки забігли в органний зал, і попросту там зачинилися.

Відтак, 26 серпня 1991 року орган "демонтували" віруючі Української Православної Церкви.

– Вони його просто виламали. Дві дівчинки-піаністки стояли при вході та плакали, – розповідає очевидець подій Наталія Миколаївна. – Одна бабця, яка несла труби, вигукнула:"Чого плачете? Ви в тому органному залі розпустою займалися". Одній дівчині нігтями просто подряпали обличчя, а коли журналіст зайшов у приміщення — його звідти винесли та душили, вчепившись у шию. Ще одного викладача-музикознавця били палкою. Дерев'яні частини просто виламували та викидали на двір.

Голодування під снігом та дощем

Незгодні із жорстоким "демонтажем" музичного інструменту розпочали голодування у центрі Вінниці. Сиділи під обкомом партії, де нині розташовується Вінницька ОДА.

Голодували музиканти, історики, працівники музею, студенти політеху, колишньої сільськогосподарської академії, музичного училища.

– Студенти були вражені тим, що у них хочуть відібрати органний зал. Вони малювали плакати, виходили на демонстрації, мітинги, – згадує Наталія Миколаївна. – П'ять годин наш духовий оркестр грав під дощем та снігом траурний марш. Всі запитували, кого хоронять, ми розповідали, натовп збільшувався. Була присутня міліція, однак наш протест був мирним та організованим.

Компроміс знайти було важко

Вінничани збирали підписи (понад двісті тисяч), писали звернення, які скеровували на адресу обкому, Верховної Ради і навіть до ЮНЕСКО. Кілька разів відбувалися круглі столи, але такі переговори не дали плідного результату.

– Міська рада релігійній громаді навіть попередньо пообіцяла земельну ділянку для храму, бо вони нарікали, що, мовляв, не мають центрального храму. Мова йшла про землю в центрі міста, поблизу нинішнього McDonald's-у, обіцяли ремонтну бригаду та певні кошти – але вони відмовилися, – розповідає Наталія Кушка. – Говорили навіть із митрополитом, закликаючи його посприяти у цивілізованому вирішенні конфлікту релігії та мистецтва, але він казав: "А що мені ваш орган? Орган – це символ католицизму".

А у пресі того часу почали поширюватися чутки про те, що все давно продано та домовлено, а у справі "вінницького органу" фігурують тисячі гривень.

– Зараз мені важко слухати орган, бо розумію, що тоді ми втратили таку музичну одиницю, значення якої важко оцінити для Вінниці, України та Європи. Такого органного залу немає ніде, – резумує пані Наталя.

Воскресіння музичного інструменту

А труби з органного залу після демонтажу вивезли на територію авіаційного заводу. У ангарах підприємства музичний інструмент у розібраному вигляді зберігався вісім років.

Згодом органіст та реставратор із Польщі Єжи Кукля спробував дати органу нове життя, відновивши плоть музичного інструменту в костелі. Орган ожив удруге. Тепер кожної служби він звучить у Храмі Пресвятої Діви Марії Ангельської, а щороку у костелі відбувається Міжнародний органний фестиваль "Музика в монастирських мурах". Колишній багаторічний настоятель монастиря капуцинів у Вінниці Юстин Русін свого часу сказав: "Тільки Бог дав йому зазвучати знову". Ніби підтвердженням цих слів та свідченням болючої історії музичного інструменту є напис на ньому: "Помреш, щоб воскреснути".