0432.ua

Герой АТО, що залишився без руки, мріє стати офіцером

Владиславу Кузнєцову лише 23, а життя вже випробувало його на міцність. Рік тому, глянувши на скривавлені шматки шкіри й кісток, що залишились від руки, солдат-контрактник 95-ї бригади з Жмеринки зумів лише промовити: “Ну зашибісь”. Та боєць не став лежати на дивані і розмірковувати про несправедливість буття. Він знайшов у собі сили бути щасливим і потрібним навіть із незграбним протезом. Наразі чоловік проводить час у близькій та рідній атмосфері: Влад повернувся до служби в армії, вступив до ХУПСу і вірить, що знову стане корисним. Владислав довів усім, що, маючи одну руку, можна і треба жити далі…

Втекти від провінційного одноманіття

Миттєва реакція, пильність, безстрашність одного молодого бійця – і шість врятованих життів військовослужбовців. Коли в БТР із ворожих окопів залетіла граната, тоді ще 21-річний солдат-контрактник не розгубився – схопив її і кинув куди подалі. Вже за мить стало зрозуміло, що від кулака майже нічого не залишилось… Якби не дії Влада, БТР перетворився б на братську могилу, проте чоловік не вважає себе за героя. І зовсім не шкодує, що попри відмовляння рідних пішов служити за контрактом.

- Родичі думали, що кращої роботи, ніж на залізниці, не знайти. Я прислухався, пішов працювати на Укрзалізницю в Жмеринці. Та розумів, що можу бути набагато кориснішим суспільству, читав книги про спецоперації, дивився військові фільми, грав у страйкбол. В результаті, рідні змирились. Я підписав контракт на службу в армії. До того ж, служба була чудовою можливістю втекти від провінційного одноманіття. Не хотілось мені жити за принципом ”робота-дім-робота”. Армія ж передбачала стрибки з парашутом, користування зброєю, адреналін…

Сумую за тими часами, де відчував себе потрібним

Десантник побачив війну в Україні у самому її початку. Тоді, коли вона ще тільки починала відбирати сон і мрії. Та до побаченого чоловік був готовий.

- Я знав, що це – неабияке лихо. Що може не бути їжі й води, що ванну замінить дощ з неба, а ліжко – ящик з-під боєприпасів. Спочатку я не був готовий вбивати. Але, якщо чесно, то я є трохи божевільним. Я прекрасно розумів, що мене можуть  відправити додому по шматках або взагалі не знайти… Але я ж свідомо йшов у армію. Сумую за тими часами, де відчував себе потрібним, де не було часу боятись, зациклюватись на проблемах... Якщо бути чесним, то мені і їжа солдатська подобається більше, ніж мирні делікатеси. Такого смачного хліба з салом, як на війні, я ніде не куштував.

Бій, що розділив життя на “до” і “після”

Про бій, який розділив його життя на “до” і “після”, боєць розповідає неохоче. Тоді тактична група Владислава здійснювала розвідку боєм на підступах до Лисичанська.

- Рухались 12 БТРами і трьома танками. Зав’язався важкий бій з терористами, що окопались за схилом. В бою був важко поранений командир екіпажу. Поки фельдшер надавав йому медичну допомогу, ми прикривали їх, відстрілювались. Мене контузило. Прийшов до тями… під БТРом. Зрадів, що цілий. Як тільки члени екіпажу застрибнули в люк бронетранспортеру, за останнім бійцем залетіла граната і впала на сидіння перед моїми ногами. Я побачив, що чеки на ній немає, і зрозумів, що зараз вона зірветься. Тут же схопив її і викинув з БТРа. Напевне, ще ніколи так швидко не діяв. Вже за секунду прогримів. Забрати руку не встиг.

Як на зло, бойова машина не заводилась, усі були поранені… Очікуючи на підкріплення, бійці відстрілювались.

- Прибув наш комбат, нас евакуювали в госпіталь, а він разом із іншими бійцями пішов на штурм бойовиків. Ті швидко здали свої позиції. Та, на жаль, в той день поранений командир машини загинув.  До речі, я встиг розгледіти, що в екіпаж кинули радянську ручну гранату РГ-42. З такими ще воювали наші прадіди в Велику Вітчизняну. Мабуть, росіяни знайшли її на військових складах, аби воювати з нами.

Перехожі часто затримують погляд на тому місці, що вже не болить

Протез, подарований канадськими волонтерами, дещо спростив життя воїну. Встановили його лише через сім місяців після поранення. Оскільки штучна рука є задоволенням не з дешевих, допомагали із збором коштів люди із усього світу. Чоловік зізнається, що усвідомлення того, що доведеться вчитися жити по-іншому, прийшло до нього тільки після повернення з госпіталю.

- Одразу після поранення до госпіталю в Києві примчались батьки, рідні. Також постійно навідували волонтери, незнайомі люди. Після Київського госпіталю я проходив лікування у Вінниці. Там також мене прийняли дуже добре, піклувались, допомагали… Складно було, коли приїхав до рідної Жмеринки. Тут ніхто привілей не давав, безкоштовно не пригощав і навіть право на безкоштовний проїзд кілька разів доводилось відвойовувати.

Відтепер перехожі часто затримують погляд на тому місці, де йому вже не болить. Хтось дивиться на героя з повагою і вдячністю, хтось просто з цікавістю. Дехто простягає руку. Замість долоні Влад навчився простягати лікоть, адже бездушним протезом робити це зовсім не зручно.

- Повертатись в мирне життя було досить просто. Та я адекватно сприймав обстановку, розумів, що потужної реабілітації у нас немає. Я вдома реабілітувався – дивився фільми, читав книги, спілкувався з друзями і сім’єю. Намагаюсь ні у кого не просити допомоги, все робити самостійно. На жаль, такого протеза, який би зумів замінити руку, ще не винайшли. В Україні ця галузь ще тільки розвивається, наші протези є не надто хорошої якості. Проте, я вважаю, що це тільки питання часу.

Бойові метаморфози

Влада дали орден. За мужність. Такий урок мужності він дійсно запам’ятає надовго. Провінційний електрик перетворився на хороброго, витривалого воїна, який може не їсти по кілька днів, ризикувати собою заради життя інших…

- Як на мене, я не змінився. Залишився таким самим, як і був. Хіба що у фізичному плані відбулись деякі метаморфози.  Та я намагаюсь на цьому не зациклюватись, інакше нічого не вийде. Потрібно рухатись, до чогось прагнути, чимось займатись, не стояти на місці.

Без армії, як без рук. Обох

Влад мріє стати офіцером. Він навчається в Харківському університеті Повітряних Сил, продовжує служити в армії і вірить, що зможе реалізувати себе у звичній стихіюї – в армії. Тут, у мирному місті, за сотні кілометрів від фронту, зовсім не багато тих, хто розуміє таке стремління... Кажуть: “Ще не навоювався? Ти що, божевільний?” Та без армії сміливий воїн, як без рук. Обох.

Автор
(0 оценок)
Актуальность
(0 оценок)
Изложение
(0 оценок)

Отзывы и комментарии

Написать отзыв
Написать комментарий

Отзыв - это мнение или оценка людей, которые хотят передать опыт или впечатления другим пользователями нашего сайта с обязательной аргументацией оставленного отзыва.
 
Основной принцип - «посетил - отпишись». 
Ваш отзыв поможет многим принять правильное решение

 Комментарии предназначены для общения и обсуждения , а также для выяснения интересующих вопросов

Не допускается: использование ненормативной лексики, угроз или оскорблений; непосредственное сравнение с другими конкурирующими компаниями; безосновательные заявления, оскорбляющие деятельность компании и/или ее услуги; размещение ссылок на сторонние интернет-ресурсы; реклама и самореклама.

Введите email:
Ваш e-mail не будет показываться на сайте
или Авторизуйтесь , для написания отзыва
Автор
0/12
Актуальность
0/12
Изложение
0/12
Отзыв:
Загрузить фото:
Выбрать