У палаці на Вінниччині влаштовують пікніки

Палац Тора Ланге (садибу Пшилуських), що у селі Нападівка Липовецького району на Вінниччині, відносять до зниклих та знищених садиб України.

Нападівка — звичайний населений пункт серед тисячі інших в Україні. Успішно розвивається фермерське господарство, є будинок культури, школа. А ще — пам'ятка кінця ХІХ століття, палац Тора Ланге — відомого данського поета, дипломата, перекладача і науковця, який тут проживав. Будувала маєток родина Пшилуських.

Місцеві мешканці (і літні, і молоді) знають про відому пам'ятку у своєму селі, однак вельми специфічно ідентифікують її.

– Скажіть, будь ласка, як дістатися до Палацу Тора Ланге? – запитую у селян, вийшовши з автобуса.
– А я не знаю. В нас хіба такий є? – перепитують здивовано.
– Ну, такий палац розвалений, що розсипається з кожним днем, – збентежено акцентую.
– А! То ідіть за школу — там і знайдете палац.

Символічно, що палац розташовується у центрі села, за якусь сотню метрів від приміщення новенької школи з білої цегли. Ще за кільканадцять метрів — баскетбольний майданчик та футбольне поле. Підростаюче покоління має змогу щодня бачити перед собою таку собі історичну ілюстрацію.

Розташований палац на березі річки, між школою та пам'ятником воїнам, які загинули у Другій світовій. Життя села зосереджене навколо цієї садиби. Ідеально рівне подвір'я, рештки ліпнини на фасаді та у приміщенні, овальна зала, рівно висаджені ялинки біля входу вказують на залишки розкоші, яку повільно засмоктують у себе чагарники, які щедро розрослися у радіусі кільканадцяти метрів від палацу та у довколишньому парку. Кілька молодих дерев облюбували дах палацу.

Інтер'єр "прикрашений" сміттям, написами на стінах, на кшталт: "Бичиха, я тебе люблю", "Випуск 1977 року — ви найкращі", "Максім + Катя", "Пацани з Нападівки рулять" тощо. А у одній із численних кімнат палацу — залишки вогнища, на якому колись, можливо, смажилися сосиски чи шашлики. Решта інтер'єру також неприємно вражає — сміття, пляшки з-під пива, штукатурка обсипається з кожним кроком.

До нинішнього часу збереглися головний палац, флігель (зліва від головного палацу, "жовтий палац"), брама, круглий басейн та залишки парку. Місцеві розповідають, що за часів окупації німці зробили у ньому стайні. Згодом, після війни, тут була школа.

Нападівчани охоче зауважують: було би добре відновити палац. Згадують, як кілька років тому навіть приїздили фахівці.

— Якісь реставратори з Вінниці приїздили, обміряли все, — розповідає мешканка Нападівки Марія. — Планувалося ніби відродження палацу нашого. Ми всі вже понадіялися, що до нас туристів приїде багато. Але кажуть, що фінансування врізали їм — і все заморозилося.

І справді, перші кроки (хоча занадто повільні) задля збереження садиби Пшилуських зробили фахівці із Українського державного науково-дослідного і проектного інституту «УкрНДІпроектреставрація»: склали паспорт об'єкта культурної спадщини та розробили відповідні проектні рішення.

Наступний крок, ймовірно, має бути за обласною владою. Реставратори та архітектори не приховують: область потребує створення інституції, яка би опікувалася відновленням, реставрацією та збереженням пам'яток архітектури Вінницької області. Таких об'єктів в області нараховується більше півтори сотні. Схожа установа працювала би над залученням іноземних інвестицій, спонсорських коштів, налагоджувала контакти із ЮНЕСКО тощо. Адже лише на садибу у Нападівці потрібно, за попередніми підрахунками, вісім мільйонів гривень.

Фахівці інституту провели тут в 2014 році трохи більше двох тижнів. За цей час було проведено обміри об'єктів, інвентаризовано фрагменти ліпнини інтер'єрів та екстер'єрів нового палацу, підготовлено до укладання охоронні договори на пам'ятки культурної спадщини садиби, проведено відкритий урок в загальноосвітній школі с. Нападівка на тему «Культурна спадщина с. Нападівка — майбутнє розвитку населеного пункту».
Коли київські фахівці працювали в Нападівці, до виборів залишалось два тижні... пройшов рік. До виборів – кілька днів... А віз і нині там, оскільки розроблена та передана документація скоріш за все лягла на полку, оскільки роботи так й не були виконані і це при тому, що вся науково-дослідна та науково-проектна робота, яка ведеться по даній садибі не коштує для обласного або центрального бюджету ані копійки.