Від Широкіного до Щастя розвезли подарунки землякам волонтери з Вінниці

Два унікальних “подарунки” та цілу купу "вкусняшок" на передову землякам завезла гуманітарна місія “Мольфар” на чолі з відомою волонтеркою Юлією Вотчер. Адже група волонтерів із Вінниці в рамках цього проекту порятуванку придбала за народні кошти і доставила в шпиталь Маріуполем мобільний рентген-апарат «Exposcop-8000». А ще «зрячу» на 14 кілометрів вглиб окупованої території камеру, що вираховує снайперів та контрабандистів. Серед душевних передач з дому вінничани на фронті отримали сало, печиво і малюнки своїх дітей. 

- Чим вас “вітав” прифронтовий Донбас?

- В це важко повірити, але весь мобільний простір, в тому числі й підконтрольну Україну територію “ведуть” російські оператори, - розповів волонтер Сашко “Жовтень”. - Адже навіть на під’їздах до Маріуполя до наших телефонів уже “чіплявся” роумінг країни окупанта й ми отримали від росіян своєрідний привіт. Це була СМСка українською “Братовбивча війна — гріх на все життя!” Я вже не кажу про телебачення, яке там переважно сепарське чи із РФ! Як можна там вести агітацію за єдину Україну, як можна вичавити ворожу пропаганду із голів наших співгромадян я не знаю... Хіба що перемогою у цій війні чи надзвичайним економічним успіхом України. Бо склалось враження, що в Маріуполі реально до 50% місцевого населення все ще чекають Росію та Путіна-визволителя... Кажуть, раніше таких було 85% і процес одужання від сепаратизму йде, але повільно... І все це на фоні розбитих доріг, сміття, бруду та вічнодимлячих труб ахметівського комбінату Ілліча! 

- І як донецькі зустріли допомогу із Вінниці?

- Рентген-апарат, що фактично стає очима хірурга під час операцій передали в районний центр Володарське за Маріуполем. Його вартість навіть в стані не нового до 30 тисяч доларів, а новий такий коштує захмарні гроші — 200 тисяч євро... І коли ми їхали на військових номерах прифронтовими дорогами нас перш за все вітали діти — руками, прапорцями, посмішками! Знаєте, це дуже радувало, надавало оптимізму. Бо старші люди дивляться Кісельова та російську пропаганду та чекають... Чекають, що ми чи Росія маємо їм все відбудувати, нагодувати, обігріти та пожаліти! Бо це вони жертви, а ми хунта! Хоча хто із них ходив на референдум та кликав війну в свій дім всі серед своїх добре знають... А діти не дивляться пропаганду, а бачать мультики і радіють при появі наших солдатів. Це вже маленька перемога України у цій війні... 

Щодо лікарів, то вони вже при нас за допомоги цього рентгену провели успішну операцію та врятували одному бійцю руку від ампутації. Адже хірург бачить всі осколки, кістки, артерії та судини і може приймати рішення безпосередньо під час операційного втручання... І кожна така прооперована рука, нога - це чиясь врятована доля та життя! Ось така ціна нашої допомоги на передову...

- В морі купались? 

- Ні, бо берег за Маріуполем переважно замінований і скрізь стоять секрети наших морпехів. Були в тому самому Широкіно, від якого залишились переважно діряві курортні будинки, бита цегла та робота для мародерів. Причому із нашої сторони в Широкіно цивільних не пускають, а лише військових по сцецперепустках. Водночас із окупованої частини селища вийшли всі росіяни та “ополченці” в найближчі посадки, навіть, снайпери... Але посеред білого дня місцеві з того боку розмежування грабують ще не розграбоване, ріжуть метал, виривають останні розетки, бо жити і зимувати якось треба... Загалом картинка в Широкіно нагадує апокаліптичний пейзаж — життя після війни, де дивом вижили окремі дерева, птахи і вже дикі тварини... Людей там не має, лише спостерігачі та прапори наших морських піхотинців на колишній капличці православного храму. Це страшне видовище, адже колись це було елітне місце відпочинку з розкішними віллами, особняками та приватними готелями. 

- Чому “пішли” снайпери? Невже їх дістали ваші “подарунки”?

- Коли в Широкіно встановили спеціальну камеру, що бачить на 14 кілометрів у глиб окупованої території навіть вночі, то їм стало некомфортно, їх почали “вибивати” як в тирі...Адже будь-яке тепло “світиться” в об’єктиві камери і потрапляє в приціл наших снайперів... Таку ж камеру Юлія Вотчер завезла у Щастя губернатору Луганщини Георгію Тукі. Бо там вона потрібна аби зупинити контрабандистів з обох сторін. Наші везуть окупантам харчі та алкоголь, їхні — вугілля! І цей нелегальний бізнес розрісся до таких масштабів, що війна, перемир’я та фактичний “безпредєл” на

цих територіях вигідний практично всім. Ось таке кіно, малята! 

Тепер коли ця камера бачить “коридори” контрабанди, де треба добре охороняти перш за все її операторів-спостерігачів. Адже їх можуть розстріляти навіть свої як це було на початку вересня із мобільної групою Ендрю між Щастям і Слов‘яносербськом. 

- Це правда, що половина колективу авдіївського коксохіму живе там, а гроші отримує тут?

- Так, це підприємство Ахметова практично ціле, димить щодня, працює на повну, жодних серйозних руйнувань і тільки пару раз міни потрапили в адмінкорпус... Кажуть, це були “привіти” від сєпарів, коли Ахметов запізнювався плати їм данину та надсилати гумдопомогу. І справді більше половини працівників комбінату щодня їздять із окупації в Україну на роботу, за грішми та продуктами... Так і живуть на два світи, дві України та одну війну. А зовсім поряд діти із підконтрольної нам території ходять через блок-пости в школу туди... Це якийсь сюрреалізм, чесно!

- Що кажуть вінничани в окопах про цей хиткий мир і такі дивні вибори?

- В повний мир ніхто не вірить, бо Україна однозначно по весні мала б почати наступ і відвоювати свою територію. Так само не вгамовуються сепаратисти, що чекають на нову підтримку з Росії, нову війну і нову кров... Тому всі стоять “на стрьомі”, пильнують ворога, хоча без сто грамів та веселих жартів там не обходиться. Це ж наші люди, подоляни, що більш за все цінують звісточку із рідного дому, пакуночок вінницького сала, пачку цигарок і перш за все дитячі малюнки. Бо тема цих народних оберегів не пройшла і не пройде доки останній солдат із передової не буде вдома біля жінки, дітей і мами. 

А ще ми завезли землякам запашне печиво від студентів кулінарного училища та звичайні “сімейні” труси, які там на передовій дорожчі за будь-які обіцянки політиків чи валюту... Ось така вона війна і мир очима рядових волонтерського фронту.