Пекло і бізнес на Можайці: асфальтобетонний завод труїть всю округу

Здавалося б, такого не може бути, це нонсенс – виробляти асфальт у густонаселеному районі міста. Насправді саме таким пекельним сусідом стало підприємство для жителів будинків провулку Грибоєдова, де знаходиться завод, а також першого Київського провулку та провулку Талаліхіна, вулиць Нечуя Левицького, Можайського  та Талаліхіна. Протягом трьох днів журналісти RIA приходили на названі  вулиці і провулки, щоб переконатися, чи справді сморід від бітуму й свіженького асфальту накриває цю територію, як про це повідомили нам читачі газети? Робили це разом з місцевими жителями 20, 21 і 26 жовтня. У різну пору дня на названих вулицях відчувався їдкий задушливий запах асфальту і бітуму. Найбільш сильним він був у понеділок, 26 жовтня, приблизно о 14-й годині.

Тим часом чиновники від влади, перевіряючи із СЕС й управління екології намагаються переконати їх, що нічого страшного в цьому нема.  

Невже й справді задушливий сморід , який забиває дихання дорослим і дітям, це нормально?

Дітей не випускаємо на вулицю

- Не знаю, чи є десь ще таке місто, у якому асфальтобетонний завод стоїть біля лікарні, - каже мешканець провулку Грибоєдова, будинок якого через дорогу від воріт підприємства, пан Віктор. – Я вже мовчу про себе. Але ж як під вікнами лікарні можна робити асфальт? Це ж маразм! Невже наше начальство у місті з розуму вижило!

Раніше, за його словами, тут робили тільки асфальт. Протягом останніх трьох років вагонами завозять бітум. Переплавляють і продають. Асфальт має не такий різкий запах. А ось бітум так хапає за горло і забиває дихання, що блювати хочеться.

-У мене двоє малих дітей, - розповідає пані Анна з провулка Нечуя Левицького, завод за парканом їхнього будинку. – Не можу вийти з дітьми на прогулянку. Знаю, що так само не пускають дітей мої знайомі. Сморід у нас ходить хвилями. Найбільше відчувається, коли дме вітер. Якщо попадеш у таку хвилю, навіть дорослого може знудити. Вікна у будинку весь час зачинені. Це ж пекло на землі.

- Нинішнього літа, коли спека доходила до сорока градусів і вище, ми пережили справжнє пекло, - говорить пані Людмила, її будинок у провулку Грибоєдова також межує з територією асфальтного. – Перевіряльники із СЕС, по секрету сказали: «Те, що димить з труби, то єрунда, а коли смолу плавлять – ото для вас страшно». Виходить, асфальтний хтось кришує. Інакше з СЕС не говорили б з нами по секрету

Як не газ, то бітум

Три роки поспіль мешканці Можайки пишуть листи про допомогу. Кажуть, реакції – як від гороху об стінку. Тільки один раз ефект реагування здивував їх. Якось побачили через паркан, що на території асфальтного привезли цистерни і щось почали мурувати. З’ясувалося, ставлять газову заправку. Після дзвінка у Київ на гарячу лінію те, що змурували, розвалили, а цистерни вивезли. Замість газу подарували людям інші «аромати». Почали плавити бітум.  Вивозять багатотонними «бочками». На них напис: «Бітум. Продаж». Такі автомобілі постійно створюють затори при виїзді на Київську.  

Перед тим, як виїхати на Київську, розплавлену смолу везуть попід вікнами лікарні.

- Спочатку заводське начальство, з яким постійно ведемо дискусії, казало, що ніякої смоли на заводі не плавлять, що це неправда,  - розповідає один з жителів Можайки. – То ми з хлопцями підстерегли, коли з цистерни зливають смолу, непомітно перебралися через паркан і сфотографували і процес злиття, і плавлення. Фотографії передали начальству. Відтоді вже не відбріхуються. Місце, де перелазили через паркан, закрили.  Але ж сморід приховати  неможливо. Парканом від такого не відгородишся.

Санітарна зона порушена

Мешканці Можайки мають десятки відповідей із санстанції, одну – з управління екології. У липні минулого року під час спекотного літа санстанція після перевірки встановила перевищення допустимої концентрації низки шкідливих речовин – від 2,4 до 1,6 разів. Перевірку здійснювали в окремих місцях провулку Грибоєдова.  Директора заводу, сказано у відповіді, притягнуто до адмінвідповідальності.

Трохи раніше, навесні 2014-го, покарали керівництво асфальтобетонного екологи. Державною  екологічною інспекцією встановлено перевищення норм викидів у повітря забруднюючих речовин. «В результаті чого державі заподіяно шкоду у розмірі 71 грн 82 коп., - так сказано у листі екологів. – Дана претензія сплачена суб’єктом господарювання у повному обсязі».

Встановили перевіряючі порушення норм санітарно-захисної зони. Згідно з чинним законодавством, вона визначена у розмірі 1000 метрів. Тобто відстань від заводської території до житлових об’єктів має бути один кілометр. Але якщо люди проживають через паркан, то про яку тисячу метрів можна говорити. Чому ж не усувають порушення?

Двічі журналісти RIA намагалися зустрітися з керівником підприємства Віктором Тромпінським. Перший раз, 20 жовтня, пан директор повідомив, що стомлений і не має сил спілкуватися. Після чого грюкнув дверима. Другий раз, 26 жовтня, черговий на прохідній сказав, що пан Тромпінський на місці, зателефонував повідомити, що прийшов журналіст. Коли закінчив розмову, сказав: «Директора нема на території, я прогледів, коли він виїхав».

У RIA готові поспілкуватися з директором і продовжити тему у наступних номерах.

Люди не повинні дихати отрутою

Заступник начальника обласного управління державної санітарної служби Володимир Хитрук визнає, що люди не повинні дихати асфальтовим смородом. За його словами, вирішувати питання треба у суді. Підставою для подання позову є висновки СЕС про порушення санітарно-захисної зони і перевищення викидів окремих отруйних речовин.

- Спрогнозувати, яким буде рішення суду, теж не можна, - продовжує пан Хутченко. – Завод збудовано у 1956 році. На той час житлової забудови у тому районі не було. Тому всі, хто будувався пізніше, самостійно допустили порушення санітарно-захисної зони. Бо не мали права ставити будинки на відстані ближче одного кілометра. Зрозуміло, що  керівництво асфальтного оперуватиме такими аргументами.

За словами співрозмовника, простіше винести за місто шкідливе виробництво, аніж усі будинки громадян. Але й це зробити непросто. Хоча – можливо. На думку пана Хутченка, все залежатиме від активності дій мешканців Можайки, а також позиції, яку займе міська влада та керівництво підприємства.

Ті, хто проживає на Можайці, пояснюють, що багато будинків тут уже стояли ще тоді, як заводу не було. Так можна сказати, зокрема, про старі будівлі у провулку Нечуя Левицького. Вони у межу із заводською територією. Люди вже проживали, коли почалося будівництво асфальтного.