Спецпроект “Зможеш і ти!”: Олександр Теренчук

Ми вже розповідали про спецпроект Медіа Корпорація RІА, засновника центру «Сенсей» Аліни Новинюк та фотографа Костянтина Ревуцький, де відомі вінничани показують на своєму прикладі, як спорт та активність допомагає знаходити натхнення та сили для ділових та творчих вершин. Вони змогли. «Зможеш і ТИ!»

Тепер ми розповімо про вінницького перця Олександра Теренчука.

Шоумен та ведучий. Актор та автор студії «Кварталі-95». Знімався в скетчкомі студії «Одного разу під Полтавою», «Чисто News - Вінниця», новорічному спецпроекті телеканалу ТЕТ «Казки У». За плечима - 7 років професійного спорту: п’ятикратний чемпіон області з легкої атлетики.

• Батьки дуже хотіли віддати мене у музичну школу, щоб я грав на фортепіано. Але я проходив крізь школу та потрапляв на стадіон.
   
• Батько був лікарем авіації, він зробив 25 стрибків з парашутом. Для мене, малого, це стало великим здивуванням, що мій батько такий молодець.
   
• Спочатку це було на рівні «піти на стадіон побігати». Згодом на змаганнях пробігав три тисячі метрів. Це у легкій атлетиці називається «стаєр» - біг на довгій дистанції.
   
• Людей у легкій атлетиці поділяють на «білих» та «червоних». У кого більше «білих» м’язів, той швидко пробігає короткі дистанції. Якщо більше «червоних», той легше біжить марафон.  
   
• Я завжди намагався бігати за сильними спортсменами, тримаючи дистанцію сто метрів. Гриз, але біг.
   
• У дитинстві я хотів бути схожим на видатного бігуна Хайле Геберсиласію. Дорогою до школи він пробігав понад 10 кілометрів. Цікаво, що завжди при русі в нього одна рука була вище, друга – нижче. Просто він завжди у лівій руці ніс портфель.
   
• Я тоді ще тільки став займатися спортом. Вечір, мальовнича траса веде у глиб лісу. Біжу. Озираюся назад та раптом розумію, що зовсім не знаю маршруту. На щастя, попереду був ще один бігун – він знав дорогу. А ще займався спортом не один рік. Так я несподівано подолав свої перші 16 км. Не заблудитися в лісі – чом би не мотивація?
   
• Бувало і таке, що я програвав тим людям, в яких колись вигравав. Я завжди хотів зрозуміти, як це сталося. Але потім я зрозумів, що це – організм; в кожного є межі можливостей. Звичайно, завжди хочеться бути чемпіоном світу.
   
• Коли біжиш, то відчуваєш, як ріжеш повітря. Нічого біля тебе немає, хоча позаду біжить ще багато людей. Як став на дистанцію, до фінішного кінця – ти сам за себе.
   
• Інколи, коли молочна кислота набирається у м’язах, ти відчуваєш, що почав менше контролювати ноги, - вони стають важкими. Я завжди розподіляв сили рівномірно по дистанції. Для декого кращий стрімкий фініш - останні 400 метрів треба бігти, як з останніх сил.
   
• «Нас не догонят» - так називалася наша команда КВК факультету фізичного виховання. Спорт тоді почав посуватися на задній план. За загальним здивуванням, ми два роки підряд ставали чемпіонами КВК серед університету, - за останні тридцять років з «козлофаком» такого не було.
   
• Спорт привчив мене до порядку. На канікулах я кожного дня вставав о сьомій ранку та бігав. Складати речі, ходити на певний час, прати - я виконував ці обов’язки сам, коли хлопцем переїхав з Літина до Вінниці. Завдяки спорту я зрозумів, що по життю треба притримуватися того певного напрямку та рухатися кожного дня до того, що ти запланував. Порядок завжди б’є клас.
   
• Коли любиш те, чим займаєшся, тобі не буде ліньки. Просто займаєшся цим на повну.