0432.ua

Через 38 років Максимчуки знайшли свою наймолодшу сестру

Історія, про яку йтиметься, могла б запросто стати сценарієм для мелодраматичного фільму...

Розпочиналося все досить звично і традиційно — з одруження. Півстоліття тому мешканці с. Підлісного Ялтушкова, що у Барському районі, Петро Максимчук та гарна, роботяща дівчина Неля вирішили побратися. Петро Антонович сумлінно трудився механізатором, Неля Федорівна — дояркою.

1962-й рік подарував подружжю первістка — сина Анатолія. Петро з Нелею звивали сімейне гніздечко, піклувалися про дитину. А далі, як кажуть у народі, «мішечок розв'язався» і молода сім'я з року в рік поповнювалася новим дитячим щебетом: Зіна — 1968 р., Олександр — 1969 р., Валентина — 1970 р., Тетяна — 1974-й...

А 19 червня 1977 р. у сім'ї Максимчуків народилися дівчатка- двійнятка. Одна із них, на жаль, померла одразу ж після народження. Та це не єдине горе, що спіткало родину, бо за кілька днів після пологів невблаганна смерть забирає і багатодітну матір Нелю, не зглянувшись ні на 5 неповнолітніх дітей, ні на новонароджене немовля, що залишалось у пологовому відділенні райлікарні. 26 червня, якраз у свій день народження, Петро ховав свою Нелю.

Нелегко довелося батькові-одинаку після втрати коханої дружини. Залишившись із малими дітьми на руках, він так і не зважився забрати новонароджену крихітку додому — боявся, що не зможе дати їй раду...

Йому в усьому допомагала теща Юзефа Вікторівна. Петро Антонович працював у місцевому господарстві, заробляв гроші, а бабуся тим часом гляділа онуків. Усіляко намагалася замінити їм маму. Батько так більше і не одружився, усього себе присвятивши дітям.

Промайнув час, діти виросли. Усі закінчили місцеву школу та здобули подальшу освіту, аби впевнено ступати у майбуття. Усі влаштували своє особисте життя і розлетілися з батьківського гніздечка хто куди. Найстарший, Анатолій, проживає зараз у Молдові, в місті Бельци, Валентину доля закинула у м. Могилів-Подільський, Зіну — у с. Лядову, Олександр, побудувавши власну хату, залишився у Підлісному Ялтушкові, а наймолодша із них, Тетяна, проживає у батьківській хаті.

Усі мають вже власних дітей, а дехто навіть діждався і онуків. Та з самого дитинства усі вони знали, що десь ще є найменшенька сестра, тільки навіть не уявляли, де її шукати.

Довгі роки сестри та брати не втрачали надії знайти її. Навіть зверталися на телепрограму «Жди меня». Це було ще у 2011 році, і лише у лютому 2015-го Валентина з донькою отримали запрошення до студії у м. Києві.

Тетянин сусід Олександр признався, що якимось дивним чином довідався прізвище та ім'я дівчинки, яку так давно і безнадійно розшукували Максимчуки. З'ясувалося, що чоловік володів цією інформацією вже 3 роки, але чомусь мовчав. І лише 26 червня 2015 року, якраз на 38-му річницю від дня поховання Нелі Максимчук, Олександр повідомив найцінніше: «Капічок Тетяна Олексіївна. Дата народження — 16 червня 1977 р. (запис у свідоцтві про народження — з різницею у 3 дні від справжньої дати)».

Уже знаючи прізвище та ім'я сестри, Валентина вирішила самотужки розпочати пошуки у соціальних мережах — а раптом пощастить! Жіноча інтуїція не підвела — знайшовши відповідну сторінку в «Однокласниках», 7 липня Валентина вже спілкувалася із найменшою сестрою телефоном, розповідаючи їй усю правду про трагічний поворот долі колись щасливої родини Максимчуків. Таня, звісно, була шокована такою звісткою, адже усі 38 років свого життя навіть не підозрювала, що має велику родину і що люди, котрі виростили її, піклуючись про неї і віддаючи усе найкраще, насправді не її рідні батьки. Вона навіть поїхала у село на Київщині, звідки вони родом, аби підтвердити чи спростувати вражаючу інформацію. Відверто поспілкувавшись там із родичами, Таня переконалася, що усе є цілковитою правдою...

У п'ятницю, 11 вересня, найменша сестра із родини Максимчуків завітала до Могилева-Подільського, аби вперше у житті зустрітися із сестрою Валентиною та братом Анатолієм, а вже у суботу, зі сльозами радості та щирими обіймами найрідніші люди зустрічали Таню у батьківській хаті...

У теплому родинному колі Таня-молодша розповідала, що прийомні батьки її любили, ділилися з нею теплом своїх сердець, дали їй хорошу освіту та все необхідне для достойного життя. Таня мешкає у Києві, працює бухгалтером, виховує 2-х синів — Женю та Юру. Батьки та сини ще поки що нічого не знають про сюрприз, що приготувала їм доля.

Виявилось, що Таня зовні дуже схожа зі своїми сестрами і братами — одразу кидається у вічі, що у них тече одна кров.

Шкода лише, що цієї щасливої миті не судилося діждатися батькові та бабусі: батько відійшов за обрій буття ще у 1991 році, а бабуся, проживши 90 років - у 2003-му.

Добре те, що добре закінчується. У цієї історії все-таки щасливе завершення, незважаючи на увесь її трагізм, на дивні збіги у датах та подіях.

Автор
(0 оценок)
Актуальность
(0 оценок)
Изложение
(0 оценок)

Отзывы и комментарии

Написать отзыв
Написать комментарий

Отзыв - это мнение или оценка людей, которые хотят передать опыт или впечатления другим пользователями нашего сайта с обязательной аргументацией оставленного отзыва.
 
Основной принцип - «посетил - отпишись». 
Ваш отзыв поможет многим принять правильное решение

 Комментарии предназначены для общения и обсуждения , а также для выяснения интересующих вопросов

Не допускается: использование ненормативной лексики, угроз или оскорблений; непосредственное сравнение с другими конкурирующими компаниями; безосновательные заявления, оскорбляющие деятельность компании и/или ее услуги; размещение ссылок на сторонние интернет-ресурсы; реклама и самореклама.

Введите email:
Ваш e-mail не будет показываться на сайте
или Авторизуйтесь , для написания отзыва
Автор
0/12
Актуальность
0/12
Изложение
0/12
Отзыв:
Загрузить фото:
Выбрать