• Главная
  • 16-річний Назар Гавриш три місяці працював у зоні АТО, а більше половини коштів йому так і не віддали
18:40, 4 ноября 2015 г.

16-річний Назар Гавриш три місяці працював у зоні АТО, а більше половини коштів йому так і не віддали

Про родину Гавришів із села Почапинці Жмеринського району, без перебільшення, можна знімати фільм. Адже поки голова родини — 54-річний Микола – був на заробітках в Росії та терпів знущання, його 16-річний син Назар працював у зоні АТО...

Та тільки держава забула про подвиг школяра й не заплатила йому більше половини зароблених коштів. А це понад 16000 гривень...

– Виховуємо дев'ятеро дітей — сімох доньок та двох синів. Ми люди віруючі, а ще чоловік дуже хотів хлопчика. Тому коли дізнались, що буде син, щастю не було меж. Коли народився Назарчик, він був обв'язаний пуповиною. Весь синій, шанси вижити були мізерні. Довго я вимолювала у Бога врятувати мого синочка, й Він почув мене, - розповідає мама Валентина. - У нас всі дітки патріоти, в селі директор школи багато душі у них вклав. Назар вже має на правій руці татуювання із зображенням герба. Хотів на Майдан їхати, але я не пустила. Після закінчення десятого класу Назар почав шукати роботу на літо. Адже ми дуже бідно жили, ще я й захворіла. Не було коштів навіть паркан біля хати побудувати. Адже діток багато, потрібно годувати їх, одягати... Якраз тоді у селі син зустрів односельчанина, який порадив їхати до Києва на будівництво. Й на початку червня Назар був там. Серед дорослих чоловіків він був наймолодшим. Вже на місці всім повідомили, що потрібно їхати на Луганщину будувати фортифікаційні споруди для військових. Син не вагався ні хвилини та підписав контракт із будівельною фірмою «Буд-інвест», яка виграла тендер у Міноборони. І ніхто навіть не поцікавився, скільки йому років, не глянув у паспорт. На дорогу Назару дали 500 гривень, іншим — тисячу. Про те, що син знаходиться у зоні бойових дій, дізналась від односельчан. Вони підходили та питали, у якій саме області зараз знаходиться Назар. Я відповідала, що у Києві. Але ті казали, що він у АТО. Коли набрала сина й попросила сказати правду, той підтвердив, що на Луганщині. Просив не кричати на нього, адже поїхав не гуляти, а копійку заробити. І ще він дуже мріяв купити собі зимові черевики. Вже у перший місяць Назар вислав мені три тисячі гривень, адже у селі почали вести водогін. Інші чотири тисячі дали перед першим вересня, коли їхав додому. У школі його розпитували учні про АТО, але син у мене скромний, тому говорив мало... Після закінчення школи Назар хоче стати будівельником, хоча просимо обрати фах військового.

До розмови долучається колега по роботі Назара Гавриша Петро Кудрявцев.

- Будівельна фірма «Буд-інвест» обіцяла щомісяця 10 тисяч гривень. Хоча на сайті Міноборони йшлось про 350 гривень щодня та 150 гривень на відрядження. Ми зробили велику помилку, коли не забрали у Києві другу частину договору. Повірили людям на слово... Всього будували 15 об'єктів. Знаходились за кілька кілометрів від Золотого, у зоні бойових дій. Одного разу прорвалась диверсійна група, яка мала на меті знищити нашу базу. А скільки артобстрілів ми пережили! І якщо дорослі чоловіки тікали, забувши про зароблені кошти, додому, то 16-річний Назар переносив це мужньо. Що він школяр, дізнались на місці й були шоковані. Але працювала ця дитина якісно та швидко. Й дуже жаль, що із 23 тисяч він отримав лише 7. Адже ніхто не подумав про те, що в нього скоро випуск, що йому потрібно вступати, допомогти рідним.

Доки Назар Гавриш працював на Луганщині, його тато був у Адлері та Сочі на підсобних роботах.

- Мабуть, найбільше пригнічували місцеві, які у буквальному сенсі слова рвали на мені волосся, коли говорив щось не так про Путіна... Навіть у Москві люди більш лояльні, ніж у цих містах. У Адлері та Сочі працюють таджики та вірмени, роботи мало. Тому мені довелось продати дорогий телефон, щоб доїхати до Ростова. Там у консульстві мені видали тимчасовий паспорт. Між людей побачив чоловіка із довгою бородою та донецьким акцентом. Розговорились. Чоловік розповів, що пішов воювати за ДНР, бо Росія їм багато обіцяла. Але коли отримав контузію й поранення та звернувся за допомогою, то у відповідь почув: «Скажи спасибі, що не посадили тебе. Ти не маєш права воювати». Тому донеччанин створив партизанський загін й воює проти росіян. У Ростові я зустрів майора ФСБ, із Адигеї. Його батько — зі Жмеринки. Коли розповів йому свою історію, той нагодував, дав дві тисячі рублів на дорогу. В мене на очах виступили сльози...

У Міністерстві оборони України пообіцяли розібратись із ситуацією, а результати повідомити згодом.

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
0,0
Оцените первым
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Объявления
live comments feed...