«План Z» розшифровується як «План Жмеринка», - Фрідеріке Мьошель, головний спікер Goethe-Institut в Україні

До Києва німкеня Фрідеріке Мьошель переїхала влітку 2014 року – через півроку після подій на Майдані. Перед тим, як прибути до України, вона представляла Goethe-Institut в ОАЕ та Узбекистані.

- Коли я тільки приїхала, в Україні мене дуже вразила величезна енергія навколо вільної мистецької сцени. Одна культурна активістка якось мені сказала: "Ми маємо наздогнати те, що впустило попереднє покоління, покоління наших батьків". Це відчувається… Відтоді, мені здається, багато людей у мистецькій сфері зрозуміли, що треба займатися темами співучасті та розвитку громадянського суспільства. Це вже відбувається в театрі та літературі. Але ще має відбутися професіоналізація ініціатив, які вже є зараз, та побудова мереж між діячами як усередині країни, так і з іншими державами, - вважає Фрідеріке.

У нашій бесіді не обійшлося без порівнянь проблем України й Німеччини. Фрідеріке вбачає спільні виклики не тільки з її країною початку 1990-х, коли після падіння Берлінського муру Сходу та Заходу потрібно було навчитися жити разом. Це було б надто передбачувано. А й з сучасною – говорячи про труднощі створення культурних осередків у "непримітних" регіонах.

Погляд Мьошель, референтки культурних програм і педагогічної кооперації Goethe-Institut в Україні, на культурні процеси в нашій країні - безапеляційно оптимістичний. Фрідеріке переконана, що з мистецькою сферою в Україні все буде гаразд, тільки треба над цим добре попрацювати. Як саме – далі в розмові з INSIDER.

- Фрідеріке, ви зачепили проблему професіональної підготовки наших культурних діячів. Вона справді актуальна. Адже навіть назва професії "культурний менеджер" почала бути на слуху відносно нещодавно, попри те, що де факто існувала завжди. Чого не вистачає нашим діячам? Які поради в сфері культурного менеджменту ви можете дати?

- Я помітила, що люди, які працюють у цій сфері в Україні, мають достатньо сил і бажання вчитися новому. Причому незалежно від того, є в них профільна освіта чи ні.

У Німеччині також є багато культурних активістів, які не вчилися цьому як професії. Минулого року на одному з заходів у нас була Анна Цирнер – театральний режисер із Німеччини. Вона казала: якщо ви хочете займатися культурними подіями, найважливіше – повністю заглибитися.

Водночас важливо, щоб культурні менеджери отримали ті знання та інструменти, з якими вони могли б успішно працювати в майбутньому. Добре, що на цю тему в Україні різні організації пропонують доволі багато воркшопів.

В Україні є великі професіонали в сфері культурного менеджменту. Частина з них залучена в міжнародні проекти. Однак не менш важливим я вважаю обмін досвідом усередині країни, щоб ці знання передавалися й молодшому поколінню. Комунікація в межах професії культурного менеджменту, на мою думку, є вкрай важливою.

Але з іншого боку - зараз в жодному разі не можна сидіти склавши руки й казати: які ми бідні, нам цього не викладали. Я знаю багатьох людей, котрі активно працюють і розвиваються в цій сфері. Наприклад, Конгрес активістів культури. Це об’єднання в останні місяці дуже багато працює над укріпленням мережевої співпраці, а це, як я вже казала, дуже важливий напрям.

- Говорячи про видатних професіоналів, ви кого маєте на увазі?

- Це Катерина Ботанова, наприклад. Вона впродовж багатьох років активно працює в цій  сфері й розвинула справді добру кооперацію з міжнародними культурними інституціями та ініціативами. Є проекти, в створенні яких вона брала участь, але потім відійшла, проте вони успішно працюють далі. Але це тільки одне ім’я… Помітним є й посилення ініціатив за межами Києва, і що важливо – їх немало. Це групи людей, яких колись надихнув певний культурний проект, і вони вирішили зробити щось схоже для свого міста чи країни.

На початку місяця я була в Харкові й дізналася, що харків’яни прагнуть укріпити свою культурну славу і показати іншим, чим це місто особливе. До слова, у Харкові я робила невеличку доповідь на тему, як писати заявки на гранти від різних фондів. На захід прийшло справді багато людей – просто, щоб отримати цей інструмент. На цьому прикладі я бачу, наскільки сильним є інтерес українців до цього.

- Декілька наших запитань саме стосуються грантів. В Україні культурні ініціативи традиційно підтримує або держава – за тією ж схемою, що й у радянський період, або бізнес. "Грантова культура" у нас поки не утворилася. Чи потрібна вона Україні?

- Варто розуміти, що гранти є дуже різні. Німеччина виділяє чимало саме державних коштів на спецпроекти всередині країни, в Європі й, зокрема, в Україні. Крім того, у нас у країні розвинена культура приватних фондів. Вони засновуються, наприклад, родинами заможних підприємців. Фонди в Європі здебільшого функціонують так: є капітал фонду, він – недоторканий, а на гранти йде дохід від нього – відсотки чи прибуток від оперативної діяльності. Також важливо, що в кожного фонду є свої пріоритети – якісь дають кошти лише на проекти в певному регіоні Німеччини, а інші концентруються на Східній Європі чи Південній Америці. Однак лише 20% фондів фінансують культуру й освіту.

Ця модель дуже добре працює в Німеччині, я знаю, що якби не вона – багато культурних ініціатив не було б профінансовано. Я припускаю, що в майбутньому ця модель може прижитися й в Україні.

- Як ви можете оцінити перспективи українських митців і менеджерів на отримання грантів західних фондів?

- Важко абстрактно говорити про шанси українських проектів, усе дуже залежить від теми й того, наскільки вдало менеджери підготують заявку. Ну, наприклад, ви хочете зробити проект, пов’язаний із дітьми-переселенцями та музеями. Найбільшою помилкою було б писати про цю ідею всім фондам, які ви знайшли в Google.

Так, це вимагає часу і зусиль – з’ясувати, які фонди, по-перше, можуть дати гроші, й по-друге, мають ухил у вашу тему – в нашому випадку в гуманітарну допомогу. Коли ви вже знайшли фонд, який має підійти, потрібно справді уважно прочитати, що вони вимагають, які дедлайни.

Навіть якщо тема дуже актуальна та важлива, має бути детальне пояснення того, ким є ваша організація і які цілі має проект. І це не може бути абстрактна мета – допомогти дітям. Варто вказувати конкретно: ціль 1, 2, 3. Ви маєте дуже чітко уявляти, що вам потрібно від грантодавця – які фінанси і що окрім них. От на цьому першому кроці багато ініціатив спіткає невдача. Це загальна проблема, а не лише українська. 

Якщо ви все це виконаєте, матимете всі шанси. Але врахуйте, що в Україні в цій сфері дуже велика конкуренція.

Вам сприятиме й те, що зараз є великий інтерес світу до України. МЗС Німеччини виділяє значні кошти на проект "східного партнерства", завдяки чому ми зараз тут  працюємо. Я думаю, кожна культурна ініціатива в Україні має використати цей шанс і отримати користь.

- Розкажіть, будь ласка, про німецький досвід розвитку культури в провінції – це ще одна проблема України. У нас більшість цікавих і вже впізнаваних заходів відбуваються в 3-5 великих містах, а в інших – тиша.

- Ми активно обговорюємо це питання в рамках проекту "Дорожня карта України". На останньому семінарі німецькі експерти закцентували, що й у нашій країні є такі проблеми. Скажімо, це актуально для містечок неподалік Мюнхена, мешканці яких їдуть у театр, на балет і в кіно до Мюнхена. Тож маленьким містам там важко створити власний культурний профіль. Така ж ситуація в містечках у не надто економічно розвинених регіонах. Молодь їх залишає. Таких місць на карті багато – це й федеральна земля Саксонія, й регіони колишньої НДР. Добре, якщо в тебе є гори, або море – можеш займатися туризмом, або ж якщо в твоєму містечку народилася видатна особистість. Але ж це далеко не про всі міста, тож виникають проблеми.  

Експертна група аналізує місце і, виходячи з цього, вирішує, що можна організувати. Скажімо, великий фахівець у цьому напрямі Патрік Фьоль. Він із нами працює також у проекті "Дорожньої карти України", в рамках якого існує підпроект "План Z", що розшифровується як "План Жмеринка". Загалом "Дорожню карту" ми робимо в партнерстві з 50 українськими експертами в сфері культури. Ми запросили до цього проекту тих, хто справді розуміється на темі й має успішний досвід проведення проектів. Це люди з усієї країни – з великих і малих міст, сходу і заходу.

- "План Жмеринка" - це дуже цікаво! Як іде робота і яких результатів ви очікуєте?

- Команда експертів прагне на прикладі середньостатистичного міста Жмеринка, яке не має власного культурного профілю, розробити стратегію розвитку мистецького життя. Мова не про те, щоб за 5 років побудувати оперний театр у Жмеринці. Ми говоримо про менші, але необхідні кроки: знайти приміщення для певної ініціативи або створити щось цікаве для тих, хто там проїздом. Цей проект триває уже декілька місяців, ним опікуються експерти Ярослав Мінкін та Ірина Френкель.

Прикметно, що до основної групи підтяглися фахівці з інших міст – і великого Києва, і маленького Бучача Львівської області, яким цікаво, як усе це спрацює. Експертна група вже поспілкувалася з начальником управління культури міста Жмеринки, з представниками культурних закладів – музеїв, музичних шкіл, тими, хто займається проблемами переселенців.

Мені видається, всі люди, які знають про цей проект, цікавляться тим, які будуть результати. Ми плануємо видати дві публікації в рамках цього проекту. Перша – це практичний посібник для всіх, хто займається розвитком культури в містах: як починати проект, на що звертати увагу. Для нього ми зберемо й опишемо найкращі практики, щоб не було багато теорії. А друга – саме про "План Z": що зроблено і які перспективи. Хочемо поділитися цим досвідом з якнайширшою аудиторією.

- Політики все частіше говорять про децентралізацію. На ваш погляд, у сфері культури Україні вона теж потрібна?

- У кожної країни є своя історія та традиція щодо цього. У Німеччині це федеральний підхід, а у Франції, наприклад, усе централізовано. Якщо говорити загалом, то в Україні, на мою думку, люди на місцях мають краще розуміння того, що їм потрібно, зокрема й у сфері культури.  Потреби в Одесі, Маріуполі та Тернополі – різні. Однак я переконана, що подібні питання обов’язково мають публічно обговорюватися.

Я бажаю Україні відкритої конструктивної дискусії, в якій брали б участь усі сторони. У ситуації, що склалася, в час військового конфлікту є, мабуть, більш пріоритетні проблеми в суспільстві. Але й ці питання – основоположні, і їх не можна відкладати надовго. Бо культура і участь у ній громадян, на мій погляд, дуже важливі для подальшого розвитку України.

- Як довести громадянам і простим українцям, що культура – не просто важлива річ, а необхідна?

- Це, мені здається, має йти від меншого до більшого. Якщо в Києві хтось публічно скаже, що культура – це важливо, він навряд достукається до бабусі, глави сім’ї або молодої людини, яка живе за 800 кілометрів від столиці. Важливо, щоб кожна маленька людина могла взяти участь і зрозуміти, що вона потрібна. Якщо просто дати щось людині, це буде не так дієво, як залучення її до процесу.

Тому, на мій погляд, дуже важливо, що зараз по всій Україні починають проростати маленькі ініціативи. Спальні райони після креативного ремонту стають культурними локаціями. В неблагополучних місцях створюють різні заклади – або місце зустрічі для молодих мам, де вони можуть обговорити цікаві їм теми, або творчі гуртки для дітей.  

У Запоріжжі, скажімо, є народний виш, що займається освітою простих людей. Його "студенти" раз на тиждень зустрічаються і обговорюють певну тему: від вишиванок до ліквідації комуністичних символів у місті. У Німеччині багато вдалих речей починалося саме так.

Деякі вже зрозуміли, що треба з активістами співпрацювати, інші – ні. Це дуже залежить від людського фактору – як і будь-де.

- Управління в яких містах відкриті до співпраці?

- Один із прикладів – це Вінниця, де про ці процеси почали замислюватися ще декілька років тому, придивлялися до досвідів інших міст і країн. Тому цьому місту й вдалося створити фонд, з якого видають гранти на розвиток міських культурних проектів від влади. Вінницькі активісти підготували хорошу брошуру про розвиток культури, яка має переклад англійською мовою. Я вважаю, що вони великі молодці.

У Goethe-Institut є проект – серія круглих столів із командами з 5 міст: Одеса, Запоріжжя, Вінниця, Рівне, Чернігів. У команду входить по дві людини від культурних ініціатив і ще дві з управління культури – як правило, начальник і хтось із його заступників. Раз на місяць відбувається засідання в одному з міст, а інші учасники обговорення приїжджають у гості. Маю сказати, те, що люди сидять за одним столом, дає результат, виникає взаєморозуміння. У мене є відчуття, що проект буде розвиватися далі й без нашої участі – це бажання і влади, і активістів.

Активними також є культурні осередки Запоріжжя, Кременчука, Чернігова.

- Чи складно вам працювати з людьми, які працюють у культурній сфері ще з радянських часів? Чи потрібне Україні, на вашу думку, оновлення, омолодження цих кадрів?

- 25 років тому в нас у Німеччині була схожа ситуація. У багатьох містах Східної Німеччини сиділи такі ж люди. Різниця з ситуацією в Україні в тому, що у Східної Німеччини була Західна з її фінансами.

Важливо, щоб у фахівця було чітке бачення того, шо таке культура і як з нею працювати. Які задачі виконує цей конкретний музей? Чи керівництво музею виконує стратегію його розвитку? Тільки це має значення.

Важливо чітко розуміти, чого ви хочете від закладів культури, чим вони будуть у майбутньому. У Німеччині в культурній сфері також багато людей літнього віку на керівних посадах. Я думаю, треба просто почекати, поки вони вийдуть на пенсію. Але потім обов’язково звернути увагу на те, щоб їх наступники були компетентними. В ідеалі – володіли кількома мовами, іноземним досвідом і були частиною мереж.

- Які мистецькі ініціативи в Україні, реалізовані за той час, що ви живете тут, можете похвалити?

- У Києві є ціла низка уже традиційно успішних заходів, як-от: Docudays та "Гогольфест". Що мене дуже вразило у вересні – це поетичний фестиваль Meridian czernowitz. Він особливий, зокрема, й успішною транскордонною співпрацею. Також справляє враження залученість художників у гуманітарні проекти. Влітку ось тут, у Києво-Могилянській академії Сергій Жадан читав лекцію, щоб зібрати гроші на лікарню. Або можна згадати численні ініціативи Ірени Карпи.

Мені здається, що процеси в українській культурі можна описати так: зараз народжуються, піднімаються з моря маленькі острівці, які поступово збільшуються в розмірах, міцніють. Ними є нові культурні формати, які обов’язково будуть розвиватися.

vinnitsaok.com.ua
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
Автор
(0 оценок)
Актуальность
(0 оценок)
Изложение
(0 оценок)
66 просмотров в январе
Я рекомендую
Пока никто не рекомендует

Комментарии

Комментарии предназначены для общения, обсуждения и выяснения интересующих вопросов

Общество
Приглашаем Вас на первую и единственную в Украине "Крокодиловую ферму"! Здесь Вы сможете понаблюдать за самыми древними и самыми опасными хищниками нашей планеты, узнать много интересного об их жизни и охоте. На ферме собраны крокодилы и аллигаторы различных видов со всех уголков земного шара; здесь есть и дети, и солидные особи длиной 3,5 м. Кроме, собственно, крокодилов, у нас представлены еноты, носухи, мартышка, сурикат, змеи, водные и сухопутные череп...
Происшествия
Сегодня, 16 января, в больнице скончался водитель бензовоза «Скания», который попал в аварию вблизи Вороновицы. У мужчины были многочисленные травмы и переломы.Об этом редакции сайта Vinbazar.com стало известно из собственных источников. 50-летний пострадавший проживал в городе Калиновка.Напомним, ДТП у Вороновицы произошло 14 января. По предварительной информации полиции, 46-летний водитель грузового автомобиля «Мерседес», житель Одесской области, выехал...
Общество
14 января в селе Котюжаны Мурованокуриловецкого района состоялось общее собрание граждан. Среди прочего рассмотрели переход к Православной церкви Украины.Об этом сообщает Мурованокуриловецкая районная государственная администрация.На собрании поднимался вопрос о переходе Свято-Николаевской церкви от юрисдикции РПЦ к единой Православной церкви Украины. Жители общины поддержали данный вопрос и проголосовали за присоединение к Православной церкви Украины.Как...
Происшествия
В Виннице ищут 20-летнего нацгвардейца Ярослава Софиина, который исчез еще 9 января. Молодой человек ушел из арендованной квартиры и до настоящего времени не вернулся. Известно, что он служил в Нацгвардии. Его приметы: на вид 20 лет, рост 180 см, худощавого телосложения, волосы короткие, глаза голубые. Особые приметы: на запястье правой руки татуировка в виде цветка. Если кому известна информация, которая поможет установить местонахождение пропавшего, прос...
Криминал
В ночь на вторник в одной из камер тюрьмы в Виннице между двумя заключенными возник конфликт, в результате которого один из них погиб. Об этом сообщает пресс-служба региональной прокуратуры 15 января. "Установлено, что в ночь с 14 на 15 января 2019 года, в одной из камер Государственного учреждения Винницкое учреждение исполнения наказаний (№1), между двумя заключенными возник конфликт. 32-летний узник нанес смертельные удары 29-летнему сокамернику. Труп о...
Общество
Закрытие и "погашение" главной винницкой елки ознаменовало завершение новогодних и рождественских праздников в Виннице.Короткое музыкальное видео о том, как все происходило от Вадима Козака под трек "Щедривка" от "Гулягорода". Видео сайта Vежа
Происшествия
В зоне проведения операции объединенных сил погиб боец ​​с Винницкой области. 14 января вблизи населенного пункта Зайцево Донецкой области смертельное ранение получил Николай Семенюк.Как рассказали в Жмеринском объединенном военном комиссариате, мужчина был 1973 года рождения. В вооруженных силах служил по контракту с 2016 года. Имел звание младшего сержанта в 72 отдельной механизированной бригаде. Занимал должность наводчика боевой машины. Погиб от ранени...
Криминал
КДКП уволила прокурора Жмеринской местной прокуратуры Винницкой области Артура Новогребельца, подозреваемого во взяточничестве совместно с водителем.  Водитель прокуратуры и прокурор Новогребелец, находясь в дружеских и служебных отношениях, действуя умышленно, по предварительному сговору, разработали преступную схему совместного незаконного обогащения, согласно которой водитель подыскивал лиц, которые заинтересованы в принятии решений по уголовным делам,...
Происшествия
В Винницкой области разыскивается предполагаемый преступник. Об этом сообщают в ГУ ЧП в Винницкой области.Винницким отделом полиции ГУНП в Винницкой области по подозрению в совершении преступления разыскивается Сергей Андреев, 21.05.1984 г.р., уроженец г. Чечельник Винницкой области.Если кому известно местонахождение мужчины, просьба сообщить по телефонам: (0432) 59-33-29, 068 368-68-36 или «102».