Водонапірна башта: що знаходиться у серці Вінниці?

- Воду забирали із Бугу у найчистішому місці, - каже відомий краєзнавець Олександр Федоришин. – І незважаючи на це, рідина проходила кілька рівнів очистки. А потім текла по 1,3-кілометровому водогону до найбагатших сімей у Вінниці. Така система мала високу продуктивність – 600 м3 на добу. Для звичайних містян воду продавали у трьох водорозбірних станціях.

Водонапірну вежу використовували і як каланчу. У часи Другої світової війни башта була наглядовим пунктом. Після закінчення Вітчизняної війни радянська влада вирішила створити у вежі гуртожиток для сімей працівників Водоканалу, чим він був до середини 80-х років. 1985 року вежу, як архітектурний об‘єкт, передають у дбайливі руки Обласного краєзнавчого музею. З цього моменту в залах башти-каланчі розташували частину музейної експозиції Меморіалу революційної та бойової слави. Із 1993 року музей поповнився Меморіалом пам’яті вінницьких воїнів, які загинули під час Афганської війни. Експозиція складається із листів, особистих речей, фотографій і частин обмундирування.

Вежа має сім ярусів та досягає 28 метрів у вишину. Сьогодні це мала висота для сучасної Вінниці. А колись водонапірну вежу можна було побачити за кілька кілометрів навкруги.

Зайшовши у башту, журналісти побачили “на варті” трьох жінок – співробітниць музею. Вони люб’язно дозволили пройтися поверхами вежі та залізти на горище. Круті гвинтові сходи - випробування для сильних духом і тілом.

Стіни музею розмальовані. На картинах зіставляються головні воєнні та революційні події минулого століття: Жовтнева революція, Перша і Друга світові війні, Афганська війна.

- Ці малюнки, що ви бачите на стінах, - розповідає екскурсовод, – зроблені були художником Синепольским. А сама експозиція не могла би існувати без важкої праці співробітника краєзнавчого музею Євгена Курмаєва. Він особисто їздив до сімей загиблих та живих афганців, отримував речі, що пов’язані із воєнним конфліктом.

За сходами невеличкі зали музею, в яких умістилась пам’ять про ціле покоління вінничан, учасників Афганської війни. На жаль, не всім вдалося дожити до теперішнього часу.

- Люди, які пройшли ту війну, заходять сюди, щоб згадати, побачити знайомі обличчя, та себе у молодості, - розповідає співробітниця музею. - Комусь це дуже важко, і тому вони приходять разом із друзями. А для нових поколінь це застереження: ніколи знову.

Екскурсовод поділилася інформацією, що незабаром у музеї буде оновлення. Розповідь про подвиги вінничан, живих та загиблих, які воювали на Сході країни, може з’явитися на стендах у середині башти.

Окрім листів і речей солдатів, у музеї є багато зброї. Але вся вона несправна.

У Вежі є чотири годинники. На шостому поверху знаходиться одразу чотири годинники оновленої конструкції.

- Годинники раніше розміщались поверхом вище, - розповідає співробітниця музею. – Під час реконструкції у 80-х роках встановили новітні механізми львівського виробництва. Тепер башта має свій «голос»: відбиває чверті, години, звучать мелодії.

Журналістам усміхнулась Фортуна! Нас впустили на горище, звідки відкриваються неймовірні пейзажі на центр Вінниці.

У вежу можна зайти кожного дня, окрім понеділка. Музей працює з 10:00 до 18:00
Ціна квитків: для дорослих - 10 грн, для дітей та студентів - 5 грн. 
Екскурсії: для дорослих - 50 грн. для дітей та студентів - 20 грн. 
Фотозйомка - 20 грн. Видеосъемка - 30 грн.