За півтора століття Вінниця змінила 4 залізничних вокзали. Фотофакт

Вінниця у розрізі часу. ВИННИЦА.info продовжує фотопроект, в якому порівнює минулий і сучасний вигляд подільської перлини. В 1952 році було збудовано будинок залізничного вокзалу, яким ми користуємося сьогодні. Яка ж історія вінницького вокзалу, і чи був він таким завжди? Насправді це вже четверта будівля вокзалу станції Вінниця за 145 років. Чому не збереглися попередні?

Перша згадка про залізничний вокзал зустрічається у 1870 році, коли через Вінницю пройшла нещодавно збудована залізниця Київ-Балта-Одеса, завдяки якій значно покращилося сполучення між Одесою, Києвом, Москвою, Петербургом. Вокзал знаходився на міській околиці, в кінці Олександрівської дороги (нині проспект Коцюбинського). Це була дерев'яна споруда типу церкви з дзвоном, що дзвонив по прибутті і відправленні поїзда. Біля вокзалу знаходилася торгова площа.

У зв'язку з будівництвом залізниці за наступні сорок років Вінниця збільшилася в три з половиною рази, а по товарообігу вийшла на перше місце в Подільській губернії.

Першу кам'яну будівлю залізничного вокзалу побудували значно пізніше, в кінці XIX століття. Це було невеличке приміщення, який відповідав розмірам нашого, тоді ще маленького провінційного містечка.

Вінниця не була вузловою станцією і тому не могла тоді претендувати на величезний залізничний двірець, якими могли вже похвалитися сусідні вузлові станції Жмеринка та Козятин.

Вокзал був початковою станцією для першої лінії міського трамвая: рух за маршрутом «Вокзал-Жіноча гімназія» (нинішня школа №2) стартував у 1913 році.

Цей вокзал був свідком революційних подій 1917 року, пережив роки Громадянської війни. У 1919 році на станції Вінниця знаходився штаб Другої Української дивізії під командуванням Н.А.Щорса.

У 1932 році Вінниця отримала статус обласного центру. Тому в середині 30-х років ХХ століття було прийнято рішення про будівництво нового великого залізничного вокзалу.

Третю будівлю спорудили приблизно в 1939 році. Новий вокзал протягом декількох років бачив, як стрімко зростав і розвивався соціалістичний місто. Платформи і зали станції вже все менше заповнювали люди у формі. Все більше зустрічалися цивільні: студенти, фахівці, що приїхали в наше місто на будівництво нових заводів, дівчата в легких сукнях, їдуть до моря.

За своїм задумом і перспективам будівля могла б служити вінничанам і по сьогоднішній день, якби не Велика Вітчизняна війна. Під час війни мужньо боролися і залізничники. Рейкова війна прийняла такі масштаби і такий характер, що фашистам довелося відкликати з фронту цілі дивізії для охорони своїх комунікацій. У Вінниці і на станції активно діяла підпільно-диверсійна група під керівництвом колишнього начальника станції Л. В. Гречко.

У 1943 році, під час відступу німецьких військ з нашого міста, вокзал був підірваний загарбниками. Єдиним, що збереглося і працювало до недавнього часу, був пішохідний міст (демонтований у 2005 році).

Відновлення вокзалу почалося відразу ж після війни в 1945-1946 роках. Новий будинок здали в експлуатацію у 1952 році. Перед входом були встановлені дві статуї: зліва – працівника, а праворуч дівчата-колгоспниці. На жаль, до наших днів вони не збереглися.

Навпроти вокзалу, де зараз знаходиться автостоянка, був гарний сквер. Зліва від вокзалу, на місці кафе «Фонтан», розташовувався невеликий фонтанчик з фігурами хлопчиків. Його демонтували ще на початку ХХІ століття.

У 1977 році через Вінницю пройшов перший електровоз.

29 жовтня 2002 року розпочали реконструкцію вокзалу. Вигляд його практично не змінився і до тепер.