Сотні врятованих життів на рахунку літинського солдата

До редакції надійшов лист з Попасної Луганської області. Місцева жителька Юлія Канзеба хоче подякувати та розповісти про мешканця Літина, добровольця Дмитра Затайдуха, який під час служби в її місті врятував багато життів.

«18 липня 2014 року — день, коли повністю змінилося життя в місті Попасна Луганської області. День, коли розпочалась війна і українська армія намагалася визволити місто від «ополченців». 22 липня батальйону «Донбас» вдалося визволити наше місто. Після цього в місто приїхав БПСМ ОП «Вінниця». Вони слідкували за порядком у місті та виявляли диверсійно-розвідувальних групи.

Якось я йшла містом і почула приємну гру на гітарі. Музика була такою гарною, що однієї миті навіть здалося, що війни вже немає і навкруги — абсолютно мирне життя. Я познайомилася з солдатом, який грав. Він розповів, що йому 24 роки, родом він з Літина Вінницької області. Студент ВНАУ, факультету «Економіки підприємництва». Через війну навчання закінчити не встиг. Але продовжує його заочно.

На моє запитання, чому він покинув мирне життя і поїхав воювати на Донбас, хлопець відповів: «Коли АТО на Донбасі почала перетворюватися в справжню війну, я не зміг залишатися вдома. Я розумів, що це не боротьба Донбасу за незалежність, а вторгнення Росії на наші українські землі. Я хотів і хочу, щоб моя країна була вільною. Якби ми не пішли захищати землі на Донбасі, то Росія полізла б далі. Коли вперше приїхав у Попасну, відчував страх та здивування, тому що перший раз побачив війну на власні очі».

Я була вражена героїзмом цього хлопця, який не побоявся стати на захист чужого міста. Він допомагав мирним мешканцям, стояв на блокпосту, був водієм «швидкої», надавав першу допомогу при пораненнях, патрулював місто. А його авторські патріотичні пісні дарували всім навколо віру у перемогу та мир. Він пережив загибель побратимів, поранення, зливи зі снарядів.

Я запитувала його: «Що ти робив, щоб не падати духом, не здатися?» На що він відповідав: «По-перше, розумію: якщо здамся, то краще не буде. По-друге, допомагали девізи наших бойових підрозділів: «Ніхто, крім нас», «Якщо не ми, то хто?».

Хлопці рятували поранених. Їх було багато, бо бойовики обстрілювали хаотично, а не прицільно. Був випадок, коли хлопці везли пораненого в лікарню і по одній із вулиць їх накрило снарядами «Град». Вони розривалися в декількох метрах від них. Ледь врятувалися. Ця ніч, з 13 на 14 січня, стала для Дмитра другим днем народження. Окрім цих випадків, Діма рятував людей з палаючих будинків. Справжній герой — з величезним українським серцем. Дякую йому за захист і за допомогу. Завдяки таким сміливим, небайдужим солдатам, як він і його побратими, ми обов'язково переможемо», — йшлося у листі Юлії Канзеби.

Кореспондент нашої газети відшукав літинчанина Дмитра. Хлопець, хоч і прослужив уже 1,5 року в АТО, знову на передовій. У тій самій Попасній. Каже, що це місто стало для нього майже рідним.

- Не можу не думати про це місто (навіть, коли на ротації). Там назавжди залишиться частина мене, там мої друзі, знайомі. Після закінчення війни я б з великим задоволенням приїхав у Попасну відпочити та навідати своїх знайомих, — розповідає Дмитро. — Коли настане мир, хочу створити сім'ю. Мрію про донечку. Мир неодмінно буде — ми вам обіцяємо!