Священик з Гнівані пішов добровольцем на війну

Гніванському священику Ігнатію (в миру Володимиру) Сорочинському 52 роки, але поважний вік та ряса монаха не завадили йому піти добровольцем на війну.

Нині наш земляк — командир взводу матеріального забезпечення. В його обов'язки входить доставка продуктів та води військовим. Тут, на передовій, він не забуває й про життя духовне — разом із воїнами молиться, причащає їх та освячує бойову техніку.

Ігнатій (Сорочинський) закінчив Барський автодорожній технікум та має спеціальність автомобіліста-механіка. Після навчання служив в Івано-Франківську, має звання прапорщика.

– Я був начальником секретної частини та командиром інженерно-саперного взводу. Згодом одружився, маю трьох доньок. Але так сталось, що із жінкою розійшлись, і в 39 років я вступив до духовного училища у Черкасах. Пройшов два роки послуху, маю сан священика та монаший чин. У церковному житті звуть мене Ігнатій.

Під час «помаранчевої революції» гніванчанин був духівником в Українському домі. А коли на Євромайдані почали розстрілювати людей, не міг залишитись осторонь.

- У мене унікальна ситуація, адже я двічі приймав присягу — військову та як священик. Тому не міг бути осторонь, коли вбивають моїх братів та сестер. У березні 2015 року, після смерті мами, пішов до Вінницького військкомату. Як кажуть, сам собі випросив повістку. Працівники були шоковані. А коли проходив медкомісію, то в мене знайшли проблеми з зором, але лікар зробила вигляд, що не помітила цього. Я не брав дозволу та благословення у єпархії, коли йшов на війну. Взагалі ця тема для мене надто болюча, про яку волію не розповідати.

Після «учебки» на Яворівському полігоні Ігнатій (Сорочинський) перебуває у складі 14 бригади у зоні АТО. Має позивний Товстолоб.

– У руках у мене автомат, рація. Багато солдатів вже звикли до того, що з ними у батальйоні батюшка, і часто звертаються до мене «отче». Мені відомо, що, згідно з канонами та собором, не маю права воювати, але хіба можна інакше? Найбільше на війні радий зустрічі з земляками. Наприклад, Василь Загороднюк із Чечельника — водій водовозки. Я три місяці добивався, щоб його перевели до мене з іншого підрозділу. Як він дивиться за машиною! Якщо поломка, то спати ніч не буде, аби тільки полагодити.

Кожний ранок батюшка Ігнатій розпочинає із молитви. В його наметі є ікона, привезена зі Святої Землі.

- Причащаю та проводжу служби для солдатів, адже духовна підтримка для них важлива. Всі ми на війні - одне бойове братство. За домом не сумую, але дуже мрію побачити новонароджену внучку Анастасію. Вона з батьками живе у Києві.