Трохи більшим за долоню народився один із хлопчиків-двійнят. Батьки вважають дивом їхню появу на світ

Своїх двійнят Микиту та Кирила вона народила на 30-му тижні вагітності із вагою 1410 та 650 грамів відповідно. Медики давали мінімальні шанси на те, що діти виживуть, або ж попереджували про можливість розвитку важких хвороб. Але хлопчики виявились справжніми борцями за життя й тепер радують своїх батьків.

- Я довго не могла завагітніти, й коли побачила заповітні дві смужки на тесті, радості не було меж. Вже на дев'ятому тижні повідомили, що матиму двійню. До речі, у моїй родині вже народжувались двійні та трійні, — розповідає Тетяна. – Та незабаром медики приголомшили діагнозом – фето-фетальний трансфузійний синдром. Тобто один плід забирає в іншого життєво необхідні компоненти й в результаті він може померти. Тоді під загрозою стає життя й другої дитини. Вінницькі лікарі призначили лікування у денному стаціонарі. Для того, щоб зберегти хоча б одну дитину, запропонували оперативне втручання у Києві. Але яка мама може вбити свою дитину? Тому я вперто наполягала, щоб рятували двох моїх хлопчиків. Медики попереджували, що шанси дуже малі - один на мільйон.

Після консультацій із столичними акушерами Тетяна Кривдюк продовжила лікування у Вінниці. Щодня проходила УЗД, вживала вітаміни до 30-го тижня вагітності.

- Кесарів розтин мені провели 12 лютого 2014 року. Пригадую, як заходжу до ординаторської й лікарі кажуть, що маю годину на збори. Потрібно терміново оперувати, щоб врятувати синів. Було страшно, але найбільше я хотіла почути плач моїх синів. Дістають першого, чую тихий писк, як у мишки. Але він такий довгоочікуваний! Дістають іншого - тиша…... Думала, що моє серце зупиниться. Заплакав!… Різниця між дітками — хвилина, але, мабуть, вона найдовша у моєму житті. Микита народився вагою 1410 грамів та 41 сантиметр зросту, Кирило - 650 грамів і 31 см. Дихали діти самі. Наступного дня мене пустили до реанімації, щоб побачити крихіток. Я розуміла, що вони маленькі, але щоб настільки... Кирило був трішки більшим за долоню, без вій, із чорними зіницями. Та й Микита далеко від братика не втік. А далі були безсонні ночі й молитви… Після двох тижнів реанімації нас перевели до відділення недоношених дитячої обласної лікарні, де ми провели три місяці. На той момент Микита важив 1500 гр., а Кирило - 680. В останнього двічі зупинялось дихання, та медики встигли реанімувати. А Микита двічі перехворів пневмонією, а згодом був ще один страшний діагноз – порок серця. Сина через кілька місяців прооперували.

Тетяна зауважує, що доглядати за синами було вкрай важко. Самотужки міняла підгузники, годувала із зонду…. Та й спостерігати, як твої діти лежать, підключені до апаратури — картина не для слабких нервами.

- Я часто чула від мам та медсестер, чи не страшно таких крихіток брати на руки. Звісно, що страх був, але ж це мої діти. Й тільки мами зрозуміють, яким для мене було щастям бачити кожні 10 грамів набраної ваги. Переконана, що хлопчики народились здоровими завдяки чуду. Адже у недоношених дітей зазвичай буває затримка моторного, психоневрологічного, інтелектуального розвитку. Через те, що дитина довго перебуває на штучному диханні, в неї виникають проблеми із бронхами та легенями. Вона схильна до запальних, алергічних і астматичних ускладнень, може мати проблеми зі шлунково-кишковим трактом.

Зараз Микита та Кирило вдома, почуваються добре. Їхні батьки вдячні медикам із Києва, дитячої обласної лікарні та пологового відділення №3 за те, що дали надію та взяли на себе таку відповідальність. Й радять іншим не опускати рук і боротись за життя своїх дітей до останнього.