Байки з політичного цвинтаря

Сергій Свитко дав перший розгорнутий коментар після вимушеного переходу у категорію безробітних. Він програв вибори і автоматично втратив посаду голови Вінницької обласної ради.

Фігурувати у ЗМІ з приставкою «екс», напевно, малоприємно, але що поробиш…

«Те, що сьогодні відбувається у вінницькій політиці, спочатку називає «дестабілізація», а потім «стабілізец», – займається невимушеним кокетством з журналістами Свитко. І далі розповідає, що конфліктів з керівництвом ОДА рік тому не мав, а лише відстоював власне право призначати керівників комунальних закладів. Що має сумніви у щирості позицій «Свободи» та «Батьківщини» (хоча і балотувався від неї). Що зі звільненням з посади голови обласної ради «не втратив нічого», хоча «його ще впізнають на вулиці, просять допомогти»…

Коментарі – дуже показові. Передусім для того, аби зрозуміти роль та місце Свитка у вінницькій політиці за останні два роки.

Перше. Свитко так і не зрозумів, що був одним з факторів цієї «дестабілізації» в області, інколи – її головною причиною.

Розглянемо ситуацію з «правом» Свитка призначати керівників комунальних закладів. Згідно із законодавством (п. 20 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування») повноваження призначати та звільняти керівників комунальних установ має виключно обласна рада на пленарних засіданнях.

У зеніті свого правління режим Януковича вирішив забрати ці повноваження у депутатів, з якими слід було домовлятися, і передати керівникам державних адміністрацій, яким слід було лише наказати. У жовтні 2013-го року слухняні «регіонали» у Вінницькій обласній раді підтримали це рішення http://old.33kanal.com/13-43/9802-13-43-34

22-го лютого 2014-го року Вінницька обласна рада ці повноваження повернула, але… повернула одноосібно новообраному голові обласної ради – Сергію Свитку. Безумовно, негайно пішли оскарження у судовому порядку  http://www.myvin.com.ua/ru/news/events/28309.html

Про недолугу епопею зі зняттям і перепризначенням головних лікарів області, що затіяв Свитко, можна і не згадувати. Не підкріплена законом «псевдолюстрація» завершилася закономірним крахом. І пересварила Свитка з депутатським корпусом.

Події 6-го грудня 2014-го року, коли Свитко спровокував зіткнення мітингувальників з міліцією та самооборонівцями, стали логічним наслідком провалу цієї «люстрації».

Депутати тоді залишили Свитка на посаді. З «комунальною мафією» )за його висловом) Свитко «воювати» (чи вдавати «війну») припинив. А чим займався?

Тим, що підготовив декілька запитів у прокуратуру зі скаргами, що «події 6-го грудня» розслідуються не у тому напрямку, у якому хотів би їх бачити сам Свитко. Їздив у закордонні відрядження. «Голодував» 1 день на підтримку «політв’язнів».

І все.

Тому – ще раз вчитайтеся в абзац, у якому Свитко перераховує власні «досягнення».

Свитко жодним чином не соромиться, кажучи, що у нього досі «просять допомоги». Тому, що посада такого рівня – це величезна відповідальність за територіальну громаду. А допомоги від обласної ради та її керівництва ця громада та окремі громадяни не отримали жодної.

Крім декількох грамот «за внесок у розбудову громадянського суспільства» та участь у Революції Гідності, яку Свитко досі асоціює із самим собою.

З усього цього «одкровення» екс-голови обласної ради можна робити єдиний висновок – гіршого керівництва Вінницької обласної ради за роки Незалежності не було.

І добре, що весь цей «стабілізец» залишився у минулому.