Як вінничанин потрапив у полон в ДНР, повертаючись із заробітків у Росії

Їхав додому із заробітків у Росії, а потрапив на 2 місяці у “заручники” в окупованій Горлівці... Ця дивовижна історія Миколи із Калинівки, який всіма правдами і неправдами, днями повернувся додому із безодні ДНР вражає деталями і добрими серцями волонтерів. А ще заплаканими очима його мами, яка довгих півтора роки чекала на сина... Та врешті решт змогла його обійняти після безсонних ночей та дзвінків Колі із стріляючого Донбасу.

Це сталось днями, коли наш земляк Микола отримав волю після 1,5 років у полоні бойовиків. Точніше не полону, а вимушеного батрацтва. Бо його взяли у заручники не як солдата чи добровольця АТО, а “народного волонтера”.

Виявилось, що влітку 2014-го мешканець Калинівського району Микола Л. перебуваючи на Донбасі вирішив трішки підробити і заодно зробити добру справу. Бо погодився на пропозицію місцевих завезти інваліда до окупованої Горлівки.

Їхати через лінію розмежування не боявся, бо цивільних “ополченці” буцімто не чіпали... Тим більше, що до армії чи “добробатів” наш земляк не мав жодного стосунку. Втім, окупантам “його” здали місцеві, що вирахували Миколу за українськими словами у розмовній мові.

Не били, не катували, а примушували працювати спочатку на будівництві укріплень на передовій і згодом забрали “укра” із Вінниччини у трудове рабство до Ростовської області в Росії. Здавалось, цьому півторарічному полону не буде кінця.

Визволити земляка із неволі вдалось волонтерам, що займаються пошуком солдатів та офіцерів АТО. Бо в одній із розмов між нашими і їхніми прозвучала фраза про Колю з Вінниці, що віз діда в Горлівку та сам потрапив у халепу. Більше місяця шукали його координати, господаря та телефони там в Росії...

Про безпосередні деталі перемовин із визволення Миколи із Калинівського району волонтери ще обіцяють розказати. Кажуть, що могли виміняти у сепаратистів перед новорічними нашого солдата... Але зглянулись на Миколу, в якого дома без жодних новин про зниклого сина залишилась старенька мати.

І ось він на волі — весь чорний як із шахти, із згаслими, але живими очима, вдома...