Епізоди з вінницького життя у відкритому листуванні на шпальтах столичної газети «Речь» у 1909 році

Щоденна газета «Речь», яка виходила у Санкт-Петербурзі з 1906 року, була одним з найбільш популярних періодичних видань Російської імперії ліберального напрямку. В часопису публікувалися, зокрема, нотатки з провінційного життя країни, причому редакція ніколи не втрачала можливості зробити випад у бік бюрократично-поліцейського режиму і озвучити ті факти політичних переслідувань, які нині прийнято називати «реакцією».

Наприкінці 1909 року у цій газеті відбулося відкрите листування між відставним полковником Костянтином Оберучевим, командиром 19-ї артилерійської бригади генерал-майором Олександром Макшеєвим та чиновником для особливих доручень при МВС Михайлом Блажчуком. Основне місце у листуванні було присвячено затриманню, обшуку та допиту Оберучева, а також реакції на наведені у пресі його висловлювання з боку Макшеєва. Зокрема, розкривалися деякі нюанси стосунків у середовищі офіцерства та його ставлення до імперського чиновництва, інші аспекти провінційного життя Вінниці на початку ХХ століття.

Першою заміткою, яка побачила світ у газеті «Речь» (№ 275) став передрук з газети «Киевские вести», де було зазначено, що 30 вересня 1909 року у приміщенні відставного полковника К.М. Оберучева, на його хуторі біля Вінниці відбувся обшук представниками жандармерії під керівництвом ротмістра Рубана та чиновника для особливих доручень при МВС Блажчука. Обшук тривав цілу ніч – до ранку 1 жовтня. Було вилучено, зокрема, певну кількість документів, листів, газетних вирізок та рукописів [1].

«Останнім часом у Вінниці взагалі здійснено чимало обшуків та вилучень. Чим викликаний обшук у п. Оберучева – цілком невідомо», – цитували «Речь» «Киевские вести».

Наступним матеріалом з «вінницької серії», який з’явився у № 338 «Речи» (8 грудня) стала стаття Оберучева: «Як створюються політичні процеси» з описом подальшого перебігу цієї справи.

Відставний офіцер свідчив: внаслідок обшуку, для якого спеціально приїхав до Вінниці Блажчук, вилучили значну кількість паперових документів та вирізок. Але єдиним документом, що з натяжкою можна назвати політичним, була брошура Шефле «Сутність соціалізму».

Однак за два місяці, 27-го листопада, – зазначав Оберучев, – на його адресу прийшла телеграма за підписом начальника київського губернського жандармського управління генерал-майора Леонтьєва з вимогою з’явитися на допит. Прибувши до поліції, підозрюваний зазначив, що і обшук, і виклик на допит є якимось «непорозумінням», але присутній там чиновник МВС Блажчук продемонстрував пухку справу і сказав, що є ще одна – секретна, про таємничу військово-революційну організацію у частинах 12-го армійського корпусу. «Я дійшов до висновку, що ви дуже і дуже винні, і жодного непорозуміння тут немає», – цитував Оберучев слідчого.

Слід сказати, що Блажчук був не пересічним співробітником МВС, а директором департаменту, дійсним статським радником [2, С.1441], чин якого відповідав у табелі про ранги генерал-майору. Саме він за дорученням Голови Ради міністрів П.А. Столипіна готував доповідь та законопроект про професійний рух в імперії, крім того, був одним з редакторів офіційного журналу МВС «Вестник полиции». Отже, справа Оберучева, справді, була далеко не «рядовою».

Корені цієї справи – у процесі «Військово-революційних організацій у військах 12-го армійського корпусу», який почався з арештів низки солдатів та офіцерів влітку 1909 року у літніх таборах під Вінницею. Організація планувала збройне повстання у таборах біля Меджибожу і вбивство командирів. Але з весни того ж року потрапила під негласний нагляд, а представники поліції почали збирання даних про заколотників. Підпільний осередок був розкритий, затримано декілька солдат і офіцерів, у яких під час обшуків вилучено значну кількість нелегальної літератури, зброї, вибухових пристроїв, друкарський верстат. Керівники організації втекли за кордон. 

Керівництво 12-го армійського корпусу жодних сумнівів в особі істинного натхненника цього заколоту не мали. «Оберучев, у бутність у 1902-1904 роках у Вінниці командиром 6-ї батареї, 1-ї артилерійської бригади мав славу «червоного», революціонера», – фіксували слідчі покази його колишніх колег по службі. – «Започаткування революційного руху в 19-й артилерійській бригаді є безумовно наслідок, результат тодішньої прихованої діяльності Оберучева, якого вони (заколотники – авт.) вважають за ватажка революційного руху у названій бригаді і вчителем у цій справі звинувачених офіцерів Одолеєва, Черкавського та Карташевського» [3, Арк. 55(зв.)].

«Я опитав уже понад 20 осіб, і всі вони в один голос вважають вас винуватцем всієї розкритої військової організації. Поки вас не було в 19-й артилерійській бригаді – все було добре, як ви з’явилися – почалася пропаганда», – озвучував Обручеву записані у справі матеріали Блажчук.

Сам допит звівся, за словами Оберучева, до констатації належності йому всіх вилучених під час обшуку паперів – 137 газетних вирізок про різноманітні революційні рухи у військах (Костянтин Михайлович, щоправда, не згадав у листі до «Речи» про власні вірші, присвячені політичним переслідуванням офіцерства, які також були долучені до справи – авт.). На це відставний полковник опонував, що збирав їх як літературний працівник для розуміння різних сторін російського життя.

На запитання: чому саме ці вирізки були конфісковані, Блажчук зіронізував – «не брати ж у вас меблі». Оберучев визнав це за жандармський гумор, адже Рубан ще під час обшуку аналогічний жарт відпустив щодо подушок.

«В числі документів, вилучених у мене, – скаржився Оберучев, – було таємне розпорядження начальника артилерії туркестанського воєнного округу, в якому мені повідомлялося, що командир 2-го туркестанського армійського корпусу генерал-лейтенант Карцов (який ніколи не був моїм начальником), вгледівши в авторі однієї з анонімних статей, надрукованих в газеті «Асхабад» чомусь мене, звернувся в 1907 році з поданням про звільнення мене зі служби, як офіцера, що висловлює злочинні погляди. Коли це подання дійшло до Петербурга, то Його Імператорська Величність генерал-інспектор артилерії великий князь Сергій Михайлович повідомив начальнику артилерії, що звільняти полковника Оберучева не вважає необхідним, але радить «пропонувати полковнику Оберучеву не розміщувати своїх статей в газетах, вороже налаштованих до війська». І ось з цього припису до протоколу внесено лише останнє, взяте мною же у лапки, речення. Все ж інше, що явно підтверджувало відсутність неблагонадійності у самій, інкримінованій мені статті, і різка відмова у нічим серйозно не підтвердженим клопотанні командира корпусу, підтриманим командуючим військами округу  – здається, на той час генералом Гродековим, – опущене».

Завершивши перевірку вилучених паперів, чиновник перейшов до безпосередніх звинувачень. Таких виявилося три. По-перше, Оберучев, будучи командиром 6-ї батареї 19-ї артилерійської бригади, влаштовував у себе на квартирі у Вінниці «читання» революційної літератури для молодих офіцерів. По-друге, він виголошував провокаційні лекції у Народному домі для солдат і міщан. По-третє, вийшовши у 1907 році у відставку, придбав на околиці Вінниці земельну ділянку. На думку слідчого, це було зроблено для того, щоб підтримувати зв’язок з розпропагованими офіцерами бригади та вести революційну агітацію.

Факт лекцій, як і «читань», Оберучев не заперечував, але зазначав, що відбувалися вони на цілком легальній основі, антиурядової пропаганди на них не велося, а тематика лекції для відвідувачів Народного дому вказувалась на афішах. Щодо «конспіративної дачі» під Вінницею, то Оберучев відповідав, що у своєму маєтку жив навесні та влітку, коли бригада уходила в табори поза межами міста.
Блажчук, за твердженням Оберучева, лише повторив попередній (1903 року) анонімний донос на ім’я генерал-губернатора краю Драгомирова, у якому містилися звинувачення, що той влаштовує у себе на квартирі пропагандистські бесіди. Драгомиров, за словами Оберучева, відчув всю «брехливість» доносу і після розпитувань підозрюваного та командира бригади – генерал-майора Пічугіна, «не вважав за потрібне навіть і проводити розслідування».

А дарма. Уже на схилі літ Оберучев зізнавався, що з 1880-х роках тримав постійні контакти з «народовольцями» та іншими революційними групами [4, С.38-31], а у 1889 році був затриманий та на 7 місяців посаджений до Петропавлівської фортеці за підозрою в антиурядовій діяльності. Однак брак доказів та зв’язки його родини в урядових та палацових колах дозволили молодому офіцерові вийти на волю та повернутися на службу. Але антимонархічних настроїв, як він сам визнавав, Оберучев так і не позбувся, вступивши після відставки до партії соціалістів-революціонерів. 

Сам Оберучев у своїх мемуарах , описуючи цей епізод, зазначає, що під час огляду батареї Драгомиров звернувся до нього зі словами: «До мене надійшли звістки, що ви займаєтеся революційною пропагандою. Якщо бажаєте займатися революційною пропагандою, уходьте зі служби, якщо ж бажаєте служити, припиніть займатися пропагандою». Сказавши це, Драгомиров відійшов від Оберучева, не давши йому виправдовуватися і спостерігаючи за підготовкою батареї. Після цього, не інспектуючи інші батареї, генерал-губернатор виїхав з території розташування бригади, після чого Оберучев зробив висновок, що високий керівник приїжджав спеціально для з’ясування ситуації на місці.

«Наслідків цього доносу не було для мене жодних, – згадував уже у 1920-х роках Оберучев, – і я продовжував служити, і лише згодом, будучи командуючим військами Київського округу під час революції 1917 р., я в архіві штаба округу знайшов резолюцію Драгомирова, у якій у зв’язку із донесенням на мене було сказано: “Офіцер, у якого батарея у такому блискучому порядку, займається справою, а не революцією”» [4, С.76].

«Низка “фактів”, висунутих проти мене п. Блажчуком, – продовжував Оберучев розповідь, – для підтвердження моєї участі в організації військово-революційних груп у частинах 12-го армійського корпусу, чітко демонструє, на якому хиткому ґрунті представники нашої політичної поліції будують свої обвинувачення, і я не буду здивований, якщо за тиждень п. Блажчук буде мене допитувати з приводу моєї участі в підготовці московського збройного повстання 1905 року, адже в 1881 році я два тижні був у Александрівському військовому училищі і там читав книжки, або що за моїм наказом відбулося севастопольське збройне повстання, оскільки там в музеї висить з початку 90-х років надісланий мною портрет мого батька».

Після завершення допиту, Блажчук заявив, що «якби всі військові частини були б так само негідні, як і 19-а артилерійська бригада, то у випадку війни ми не могли б розраховувати на перемогу» [5].

Оберучев заперечував, кажучи, що зазначена бригада у частині бойової підготовки займає одне з кращих місць.

Останній закид Блажчука у переказі Оберучева викликав миттєву реакцію командира 19-ї артилерійської бригади генерал-майора Олександра Макшеєва, «відкритий лист» якого на адресу Блажчука було оприлюднене у тому ж виданні № 349 від 20 грудня 1909 року.

Наводячи приписувану Блажчуку фразу про негідний стан бригади, розлючений генерал заявив, що «має намір, після належного розслідування обґрунтованості заяв п. Оберучева, вимагати сатисфакції за відкрито нанесену образу». Перед цим командир бригади давав чиновнику сім днів від дня публікації, щоб дати пояснення або ж спростувати ці слова.

Відмова від публікації спростування буде сприйнята як підтвердження наклепу з усіма наведеними вище наслідками, – погрожував Макшеєв [6].

Блажчука довго вмовляти не довелося, і вже у № 354 газети «Речь» з’явилася відповідь слідчого, який, вочевидь, не на жарт злякався дуелі з готовим битися на смерть за честь бригади її командиром.

Посадовець МВС, звісно, цілком і повністю заперечував сам факт наявності у якого словах презирливого ставлення до 19-ї артилерійської бригади. Як доказ правдивості своїх слів слідчий брав присутнього під час допиту товариша (заступника) київського окружного прокурора Александровича. Але обережно обмовлявся, що «буквально відтворити свої слова у день допиту... з побоювання бути суб’єктивним, я вважаю для себе недоречним, але я цілком підкорююся тій редакції, в якій відтворить мою службову розмову п. Александрович». Фраза ця означала лише те, що повністю відмовитися від власних слів було б для Блажчука принизливо, але й ризикувати життям під час поєдинку він не бажав. Генерал, обов’язок якого в очах офіцерства бригади було виконано, звісно, не став би переслідувати для допиту чиновника прокуратури. 

Насамкінець, Блажчук ще раз продемонстрував, що битися на дуелі він не хоче категорично: «Прошу вас, якщо під час розслідування з’ясується, що факт проголошення мною, розміщеною у № 338 газети «Речь» фрази не підтвердиться, оголосити про це мені офіційно» [7].

Справа, зрештою, була вичерпана. Але якими подальшими випадами обмінювалися фігуранти історії наразі невідомо. Дуель не відбулася, адже Макшеєв командував 19-ю артилерійською бригадою до 1911 року, а останні відомості про Блажчука датуються 1920-м роком, коли він виїхав в еміграцію з Криму.

Оберучев, хоча і уникнув ув’язнення, до своєї висилки за кордон у 1913 році, перебував під постійним зовнішнім наглядом поліції, фігуруючи у донесеннях як «Вінницький». Опинившись в еміграції, полковник остаточно пристав до партії соціалістів-революціонерів, чим лише підтвердив (пост-фактум) усі підозри Блажчука. У 1917 році, після повернення до Росії, був командуючим військами Київського воєнного округу, маючи складну і неоднозначну історію стосунків з керівництвом Центральної Ради. Після Жовтневого перевороту емігрував остаточно і на Батьківщину більше не повертався. Помер у 1929 році в США.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

1.    Речь. – 1909. – 3 нояб. (№ 275)
2.    Список гражданским чинам четвертого класса. – СПб, 1909
3.    Центральний державний історичний архів України у м. Києві. – Ф. 419. – Оп. – 1. – Спр. 6149. – Арк. 55 (зв.)
4.    Оберучев К.М. Воспоминания. В двух частях. – Ч. 1. – Н.-Й., 1930. – С. 28-31
5.    Речь. – 1909. – 8 дек. (№ 338)
6.    Речь. – 1909. – 20 дек. (№ 349)
7.    Речь. – 1909. – 25 дек. (№ 354)