На Кубі вінничанка побачила комунізм у всій красі – черги, порожні магазини, старі радянські авто…

- Куба не зовсім така, якою її описують у туристичних порадниках, - поділилася враженнями з журналістом RIА пані Мар’яна. – Не варто спокушатися на заманливі пропозиції. Дійсність розчарує.

У Гавану, столицю держави, Мар’яна і Якуб прибули літаком з Лондона. Каже, щоб отримати багаж, серед якого були їхні два велосипеди, довелося чекати три (!) години. Зізнається, що після цього більше не стане критикувати «ненав’язливий»  сервіс нашого Бориспільського аеропорту.

- Бюрократія у країні Че Гевари – страшна, і то ще м’яко сказано, - ділиться враженнями співрозмовниця. – Працівників в аеропорту багато, як мурах у мурашнику, але виконувати свої обов’язки ніхто з них не поспішає. Принаймні, допитатися у когось з них, чому треба чекати так довго на отримання багажу, виявилося марною справою. Відповідальність у людей – нульова.

Економіку острівної країни Мар’яна називає подвійною. Стверджує, що вона повністю зруйнована. Куди йдуть гроші, кубинці не можуть зрозуміти. Про це вони говорили туристам.

- Для мене це просто якийсь абсурдалізм, - каже наша землячка. – То як повернення у наші 90-і роки з порожніми полицями у магазинах, безкінечними чергами скрізь і за всім. Ціни у порівнянні із зарплатами кубинців просто неспівставні. Якщо ми говоримо, що в нас в Україні погано, то уявіть, що на Кубі взагалі катастрофа, бо там набагато гірше. Це не для того, щоб якось втішити земляків. Це тільки констатація фактів. Не можу передати словами драматизму ситуації для тамтешніх жителів. Якщо хтось мені буде казати, що комунізм то було добре, нехай поїде на Кубу і подивиться, яке то добре. Можливо, тоді зрозуміє, де була б зараз Україна, якби СРСР не розпався.

- Поля коровами у нас нині точно не орють, - продовжує розповідь Мар’яна. –  Таке можуть пригадати хіба що дуже старі люди. Було це у роки війни з фашистами, коли вся техніка передавалася фронту, та й коней використовували для потреб фронту. На Кубі дотепер запрягають у плуга священних тварин, які дають молоко. Сама це бачила. Навіть фотографію зробила. А старих автомобілів радянських часів – «Москвичі», «Волги», не кажучи про «Жигулі», мабуть, ніде стільки не залишилося, як на вулицях острівної держави. Єдине, що у них найбільш прогресує, це туризм. Кубинці мають чим похвалитися. На острові є фантастичні місця з природними парками. Не дивно, що потік туристів зростає, бо країна після зняття санкцій стає все більше відкритою для світу.

Прості люди на Кубі вразили наших туристів до глибини душі. За словами співрозмовниці, люди там фантастичні. Працьовиті, доброзичливі, щирі, подільчиві, із звичною кубинською усмішкою.

- Ми не затримувалися у готелях, - каже Мар’яна. – Здебільшого винаймали для проживання так званні "каса партікуляра", тобто приватні кімнати. Так вдавалося ближче знайомитися з людьми, які пропонують житло, з їхніми сусідами.  Краще пізнали життя кубинців. Декілька днів проживали в родині вчителів. За цей короткий час настільки здружилися з ними, що на прощання не обійшлося без сліз. Полюбила цю країну ще й за те, що ми відчували себе повністю безпечно, навіть в найнепрезентабільніших місцях, адже їздили скрізь на велосипедах.

На велосипедах Мар’яни і її чоловіка Якуба були прикріплені прапори України і Польщі (Якуб поляк за національністю). Вирушаючи у подорож, подружжя мало намір організувати збір гуманітарної допомоги для дитячих будинків у Вінниці. У них уже є досвід у цій справі. Так робили, коли подорожували по Франції. Було це декілька років тому. Тоді 11 пакунків гуманітарки передали у дитбудинки Тульчинського району. Однак, побачивши рівень життя кубинців, зрозуміли, що говорити з ними про допомогу іншим, було б неправильно.

- Ми все одно це зробимо, тільки вже в Англії, - каже співрозмовниця. – Протягом двох наступних місяців, сподіваюся, лондонці пожертвують одягом, взуттям, іграшками, іншими речами для маленьких вінничан. Тих, які змушені жити у сиротинцях. Уже розпочали таку акцію у себе в колективах – чоловік у своєму, я у своєму. По закінченні акції визначимося і додатково повідомимо, куди конкретно надішлемо посилки.  А можливо, і не станемо афішувати, аби не образити діток з інших дитбудинків. Збираємо тільки речі, кошти не приймаємо. Так було раніше під час попередньої благодійної акції, так само робимо тепер.