Бабуся забрала через суд сина у мами чи підліток сам вирішив залишитись з нею?

Днями я сидів у Тульчинському суді. Щось говорив суддя, сторони по справі, а мені все ввижалася ота незабутня хвилююча Біблійна історія, коли дві молоді жінки судилися за немовля, кожна доводила, що це її син.

І суддя – всемогутній володар держави Соломон – пішов на жорстоку суддівську хитрість: присудив вбити дитину, якщо неможливо встановити, хто з двох жінок насправді є матір’ю немовляти. І в останню мить та, що насправді була матір’ю хлопчика, відмовилася від нього на користь іншої, лише б він жив. Так було врятоване не просто дитя, а майбутній Пророк.

На мій погляд, справа в Тульчинському суді була ще складнішою. Бо судилися дві жінки не за немовля, а за майже 14-річного хлопця. Більше того, одна – бабуся, 1949 року народження, а інша — зовсім молода красива жінка. Бабуся намагалася відібрати у рідної мами її дитину. Бабусю звати Галина Григорівна Колобашкіна, а маму – Люда.

Не знаю, ким стане у майбутньому чотирнадцятирічний Миколка, але дуже хочеться, щоб він виріс гідною людиною, як його родина і по батьківській, і по маминій лінії. Мені здається, що у цій трагедії ніхто не винен. Так мало бути.

Жили собі в Журавлівці дві роботящих сім’ї. Товаришували. У Колобашкіних було троє хлопців, а в Сіньових – двоє дівчат. І оженився Володя Колобашкін на Люді Сіньовій. Забрав він молоду дружину до себе, у батьківську хату. І жили вони, можна сказати, щасливо. Нажили двох дітей. Двох хлопчиків. І ось на тринадцятому році їхнього сімейного життя сталося горе: Володя Колобашкін втопився у місцевому ставку.

Я взагалі не знаю, як витримало жіноче, материнське серце Галини Григорівни те все. Із трьох синів, яких виростила, виплекала, красивих, як соколи, поховала двох. А на додачу, кілька місяців тому, в пік найбільшої судової тяганини, поховала і чоловіка. Де у неї взялися сили боротися за Миколку з його рідною мамою – я не знаю.

Люда забралася від свекрухи після смерті чоловіка не зразу. До речі, вона й досі прописана у неї. Але факт, що таки забралася. Бо життя – найскладніша загадка і випробування. Але ось дітей так само легко забрати з собою вона не змогла. На заваді стала свекруха. Цитую перший важливий документ – рішення комісії з питань захисту прав дитини Тульчинської РДА від 19.09.2013 року: «Зобов’язати Колобашкіну Галину Григорівну не перешкоджати матері Колобашкіній Людмилі Олександрівні виховувати та утримувати малолітнього сина Колобашкіна Миколу Володимировича, 21.05.2002 року народження».

Здавалося, проти бабусі було все: і трагічні обставини, які сталися з синами, чоловіком, а найголовніше – законодавство, яке найперше стоїть на боці матері і дитини, а не бабусі. Але факт: 65-річна бабуся ні на день не припиняла боротьби за Миколку. І ось черговий документ – рішення Журавлівської сільської ради: «Рекомендувати матері дитини, гр. Колобашкіній Людмилі Олександрівні, виплачувати половину пенсії гр. Колобашкіній Галині Григорівні на утримання дитини Колобашкіна Миколи Володимировича з дати її отримання через поштове відділення».

У середині 2014 року, коли в країні було море крові, у Колобашкіної в Журавлівці була своя війна – з колишньою невісткою. Сили були нерівними. Люда нічим себе не заплямувала таким, що давало б можливість владі позбавити її батьківських прав. Ніхто в селі її не бачив п’яною, не гуляща. Як у такої мами забрати дитину і віддати бабці? Влада цього зробити не могла. А бабця билася як риба об лід за внука, щоб відібрати його у мами. І у вінницьких кабінетах, і в київських, не кажучи вже про місцеві тульчинські. У 2014 році на її голову упав ще один як скеля документ за підписом заступника голови комісії з питань захисту прав дитини Тульчинської РДА В.Побережника: «Відмовити Колобашкіній Галині Григорівній у наданні висновку до суду про доцільність позбавлення батьківських прав громадянки Колобашкіної Людмили Олександрівни відносно малолітнього сина Колобашкіна Миколи Володимировича в зв’язку з тим, що в наявних матеріалах справи підстав для позбавлення батьківських прав Колобашкіної Л.О. немає».

Тим часом мати хлопчика подала позов до свекрухи. Про відібрання у неї свого сина. А свекруха – зустрічний, щоб не віддати.

26 січня 2015 року суддя А.Карнаух змушений був винести ухвалу, якою позовну заяву Колобашкіної Людмили залишив без розгляду. Бо так попросила Люда, зваживши, як кажуть, всі «за» і «проти». Можу собі уявити лиш, що, які сили її спонукали на такий крок. Вона також боролася за сина зі всіх сил. І до школи ходила, і додому до свекрухи приходила. Але Галина Григорівна взяла безкоштовного державного адвоката і пішла з ним у рішучий бій за Миколку в суді.

Суд багато разів переносили. Вона десятки разів телефонувала нам у редакцію, щоб ми приїхали і допомогли їй забрати Миколку у Люди. А що ж його забирати, як він змалечку і дотепер жив у бабусі!..

Суддя запитує Люду, чи визнає вона позов своєї колишньої свекрухи про відібрання у неї Миколки без позбавлення батьківських прав. Вона кілька секунд мовчить, опустивши очі, видно, як їй важко, і, врешті, видушує з себе ледь чутно, що позов визнає повністю. У мене виступили на очах сльози. Суддя її перепитав, чи усвідомлює вона в повній мірі те, що сказала?.. Вона каже, що повністю все усвідомлює. Віддає хлопчика бабці на виховання, бо всі спроби забрати його не увінчалися успіхом. Бо син її обзивав поганими словами і навіть бив, і не хоче з нею жити. А ще вона сказала, що це результат намовляння бабусі. Далі суд оголосив рішення про те, що Миколка житиме і виховуватиметься у бабусі. Бабуся розповіла суду, в яких умовах він ростиме. У неї чотирикімнатна хата. Окрема кімната – його. Живуть вони з внуком. Більше у хаті нікого немає. Мають коня, корову, шість свиней, курей, гусей.

Зараз у Журавлівці стоїть порожньою батьківська хата Люди. Вона з мамою виїхала в інше село. Там живе з іншим чоловіком. Бо така доля. І не винна вона ні перед Богом, ні перед людьми. А Миколка не хоче йти до чужого йому дядька, бо він знає свого рідного тата і дуже схожий на нього. Життя поки що розділяє його з рідним братом, молодшим на два роки. Він у четвертому класі в Крищенцях. Дуже гарно там вчиться. Бабуся Галина і Миколка мріють, щоб на літні канікули він був у них. Але це вже як вийде. Бо судового рішення такого, що зобов’язує Люду віддати на канікули сина до його брата і бабусі, ще немає.