• Главная
  • Розповідь партизанки, яка під час війни воювала в районі “Вервольфу”
11:05, 4 февраля 2016 г.

Розповідь партизанки, яка під час війни воювала в районі “Вервольфу”

Під час Другої Світової війни партизани проводили зачистку ставки Гітлера «Вервольф», що на Вінниччині. Серед них було багато партизанів-дівчат. Про мужність дівчини на війні з партизанкою Оленою Дудчик говорила журналіст 20minut.ua.

Дудчик Олені Федорівні вже 90. Втім, зустрічаючи мене, вона цитує напам’ять рядки з повісті «Кармелюк» Марка Вовчка: «Нещасливим уродився, Нещасливим згину, Мене мати породила В нещасну годину. І, здається, молодому Нічого журиться, А прийдеться молодому З туги утопиться! Болить моя головонька, Оченьками мружу; Сам не знаю, не відаю, За чим же я тужу!».

А до кімнати  запрошує англійською, мовляв, «seat down, please». Зрештою, свого часу жінка здобула 2 вищі освіти: спеціальність юриста та міжнародника. Біля неї завжди близько десяти книг, а основне – «Десять заповідей Божих» та «8 правил щасливого життя» на затертих роздруківках. За ними, зізнається, живе вже 90 років.

Розповідь партизанки, яка під час війни воювала в районі “Вервольфу”, фото-1

Нашу розмову Олена Федорівна починає:

- Скажіть, навіщо Путіну Україна? У нього і так вся таблиця Менделєєва в руках. Для чого йому мізинець, якщо у нього є свій кулак? Війна – це страшенне нещастя. Свого часу, коли 22 червня сповістили про її початок, 15-річним підлітком, я ще до кінця не усвідомлювала сенсу цього страшного слова. Одного разу біля криниці набирала воду, йшли наші солдати: високі, молоді, гарні. Йшли захищати Вітчизну з однією на двох рушницею. Як зараз пам’ятаю, один з хлопців попросив води напитися, а командир йому: «Відставити! В поході води не п’ють!». І тільки вони вийшли на передмістя, а звідти – німецькі танки, і усіх цих молодих бійців розірвало, усі полягли дощенту, відбувалося це на моїх очах.

Тоді дівчина дала собі клятву – будь-що помститися за тих людей, які ще не пізнали життя. Щоб там не було, стати месником.

- Важко було нашому народу протистояти проти такої мобілізованої сили, – говорить Олена Дудчик. – У німців були танки, мотоцикли, спеціальні машини, а у нас – лише бідна піхота, зброї та їжі ніколи не було у надлишку. Але нас рятували надія та патріотизм, ми завжди вірили, що зможемо вплинути на ситуацію, ми ж ще молоді. Після даної самій собі обіцянки ми з подругою подалися в підпільну організацію, що займалась розповсюдженням листівок сусідніми селами. Але нас вислідили поліцаї. Привезли до Бердичева, де було гестапо – тримали там 8 днів, доки набирали ще людей. А потім товарним поїздом везли в Німеччину на каторгу. Дорогою ми, близько 40 юнаків і дівчат, співали «Широка страна моя родная», а за ту відважність отримували копняки автоматами та палицями в спину.

Розповідь партизанки, яка під час війни воювала в районі “Вервольфу”, фото-2

Проте молода дівчина твердо вирішила, нізащо не покине рідної землі. Тому Олена Федорівна зі своєю подругою Марією Зілінською вирішують бігти.

- До опівночі вагони освітлювались, – пригадує партизанка, – а потім, вочевидь, фашисти полягали спати. Ми – п’ятеро дівчат – хотіли втекти, однак не знали, як це зробити… Відчинити двері було неможливо, тому що всі гострі предмети конфіскували. На щастя, в однієї з нас, Ліни, був манікюрний прибор, я досі не розумію, як вона його туди пронесла. Але ця відважна, тендітна дівчинка на повній швидкості потяга спускається з вузенького вікна назовні (ми тримаємо її за ноги). Ліна відмикає двері і з криком: «Дівчата, ви вільні». І зникає в темряві, вона, вочевидь, розбилась… Ми були вражені її вчинком, але змушені стрибати, поїзд летів, не було навіть сходів. Я пригадала тоді слова: «Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах», – і стрибнула в темінь, авжеж, дуже поранилась, ще довго не могла отямитись від болю. Ми стрибнули в Чорному лісі під Вінницею, всього в 20-и кілометрах від зони «Вервольфу». Дякувати Богові, зустріли там групу партизанів. Вони не мали заздалегідь підготовлених баз, не кожен боєць був озброєний, не вистачало теплого одягу. В мороз і хуртовину спали на землі просто неба, ризикуючи до ранку замерзнути. Привезли нас в розположення табору. Та приймали в партизани лише за однієї умови: повинна бути рушниця. Тоді один хлопець, Сашко, вийняв пістолет і нишком підсунув мені, так і прийняли. Там був лише один патрон, я його берегла протягом всієї війни, для себе, якщо не витримають нерви… З часом «Вервольф» здогадався, що тут базується партизанське з’єднання, може, якісь невірні люди донесли. Почали збирати військо, щоб нас знищити партизанське об’єднання:

- Ми були змушені бігти з лісу. З колгоспу наші командири набрали коней, мені дали лоша, дуже гарне, біле в чорні цяточки, називала її Ласточкою. Коли кінь відчував небезпеку, кидався додолу, і підпихав мене під себе…

Одного разу партизанів відслідкували і пустили вівчарок навздогін. Переховуючись, ті добігли до річки Тетерів, мусили кинутись вплав (щоб собаки втратили слід). Жінка пригадує, що то була пізня осінь: холодна вода пронизувала все тіло спазмами. На превеликий жаль, саме цей випадок поставив Олені Федорівні вирок. Проживши довге і щасливе життя (61 рік) разом зі своїм чоловіком, військовим Пилипом Дудчиком, вони так і не змогли мати дітей…

Розповідь партизанки, яка під час війни воювала в районі “Вервольфу”, фото-3

Партизанка наголошує, що перші кроки боротьби були неймовірно важкими, власною кров’ю набувався партизанський досвід. Незважаючи на різного роду перепони, підпільна комсомольська організація продовжувала проводити різні операції, перешкоджаючи діяльності загарбників: вони підривали мости, знищували ешелони з танками, зрушували потяги, якось навіть захопили німецьку гармату, переодягнувшись в їхню форму та вивідавши секретний пароль. Жінка зізнається, що шум та скрегіт потяга, який враз йде під відкіс, дзвенить в її вухах і досі. А себе і ще двох партизанів, з якими, між іншим, підтримує спілкування й досі, називає останніми з Могікан.

Олена Федорівна отримала 2 ордени «За мужність» II ступеня, орден «Вітчизняної Війни» та орден «Партизанської Слави».

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
0,0
Оцените первым
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Объявления
live comments feed...