Справу замість Зірки Героя отримав рятівник 32 блокпосту Андрій-Док

Із виходу з оточення на Бахмутській трасі 32-го блокпосту минуло півтора року, але не всі вінницькі герої тієї «оборони» отримали свої нагороди.

Бо по гарячих слідах рятівнику 32-го «клапану» Андрію Ліпському навіть обіцяли дати звання Героя України! Адже саме він пішов до російських козаків у заставу та домовлявся про «коридор життя» для 112 бойових побратимів. Але замість Зірки Героя боєць частини 3008 із позивним Док отримав кримінальну справу, інвалідну паличку та 8 шурупів у спину, що тримають його хребет після поранення. Тому на подальше лікування Андрія-Дока в Австрії волонтери вже збирають дорогі євро... Але йому не дають закордонний паспорт саме через ту кримінальну справу за перемовини із сепаратистами...

– Як твоє здоров’я? Чому досі на паличці? — запитали ми в Андрія Ліпського.

– Я мрію, щоб у мене нічого не боліло... Бо три місяці тому мені за 100 тисяч волонтерських гривень у Києві поставили на хребет титанову пластину... І закрутили її вісьмома медичними шурупами... Держава нам навіть не сказала «дякую», бо лише днями мої хлопці з в/ч 3008 отримали посвідчення учасника бойових дій. А я досі не можу пройти ВЛК (військову лікарську комісію), бо немає однієї нещасної довідки Н-5. Довідку не дають, бо досі відкрита на мене кримінальна справа. Так само паспорт для лікування в Європі не дають, бо вже 10-й слідчий мене і не садить до тюрми, і справу по 258-й статті «тероризм» не закриває... Коротше кажучи, замкнуте коло бюрократії та байдужості. Без цього я не можу собі оформити пенсію, пільги і нормально лікуватись. Лише у тролейбусі маю право їхати без квитка. Весь цей час живу і виживаю за кошти волонтерів, друзів та своєї родини... А ви кажете – Герой? Мабуть, стану на милиці і поїду в столицю під Міністерство оборони за цією клятою довідкою...

– Чому не закривають твою справу?

– Вони у військовій прокуратурі вже не знають, що з нею робити... Неофіційно мені кажуть, що претензій жодних до Ліпського немає. Але так само немає команди згори закрити справу, і вона висить. А я підвішений за неї, немов риба на гачку... Хлопці, яких я врятував, готові підписатись за мене, але їх ніхто не викликає. Командиру частини і офіцерам, з якими я був там, мабуть, байдуже, що і як із моїм життям, здоров’ям і шансами жити без палички... Мабуть, тримають на мене зуб за те бажання жити і вийти до своїх із оточення.

– Це правда, що ти з Альфом на 32-му міняли сепаратиста на каністру води?

– Так, але не на каністру, а 100 літрів. Бо ми тоді підстрелили одного з їхніх, він стікав кров’ю через рану в руці... Врятувати його ми не могли, розстріляти не мали права, а вивезти до своїх — не було шансів. Тому зібрали всі покази, дані, інформацію з телефону, забрали автомат, боєкомплект і поміняли на воду та цигарки.

– Як ти став «терористом»?

– Після виходу наших з 32-го мене сєпари не хотіли відпускати. Почали переманювати. Отаман Козіцин давав відразу звання єсаула, обіцяв 4 тисячі доларів «оклад», дарував з ходу БМВ Х-6, щоб я перейшов до нього на службу. Я відмовився.

Тоді Козіцин наказав мене розстріляти, але кілька їхніх командирів сказали, що пацан — укроп, тобто я, свого слова дотримав і його треба відпустити. Мене вивезли машиною та викинули обабіч дороги.

Йшов уночі 22 кілометри до своїх мінними полями, мав із собою лише дві сигнальні ракетниці та дві гранати. Довелось прориватись із боєм через їхню кулеметну «точку». Підірвав пост, відібрав зброю, вийшов до своїх... Ось і весь мій подвиг!

– Про Зірку для Ліпського – це вже легенда?

– Тоді один генерал мені сказав: «Синок, тобі світить Зірка Героя!» Але я лежав по шпиталях та про Зірку досі не думаю. Думав, вийду зі шпиталю й знову піду на передову… Бо там зрозуміло, хто є хто! І мої хлопці із 32-го стали для мене справжньою родиною, і ми рідні один для одного. Але ж ви бачите, що я чекаю одну-єдину довідку і паспорт закордонний, щоб просто стати на ноги і знову йти на війну. Я готовий битись за Україну до останнього! А поки що проводжу для хлопців, що збираються в АТО, заняття з тактичної медицини в рамках проекту від фонду «Архангел» та «Бойових бджіл». Це для того, щоб кожен із них міг врятувати пораненого товариша і не загинути в першому ж бою.

На Австрію грошей поки що немає, бо я вже продав усе, що міг. Сиджу перед тобою і чекаю правди... Бо там, на фронті, вона була, а тут з нею біда.