Художник Володимир Заєць пропонує у Вінниці поставити дерев'яний пам'ятник Шевченку

Художник Володимир Заєць з Барського району працює над пам’ятником Тарасу Шевченку, до створення якого вже долучилися понад три тисячі людей – відомі артисти, науковці, політики і навіть темношкірі африканці. Загалом участь у його створенні, на думку скульптура, візьмуть 20 тисяч людей

Володимир Заєць планує завершити роботу напередодні 200-річчя з дня народження Кобзаря - тобто у 2014 році. Художник каже, що міг би віддати 2-метрову скульптуру Вінниці. Мовляв, оригінально - з душею, зі смаком. Ще й гроші заощадить - адже на монумент Шевченку у нашому місті планують витратити десятки мільйонів гривень.

Але схоже на те, що художника не дуже то й хвилює, кому дістанеться дерев'яний Шевченко. Він більше переймається тим, як зареєструвати пам’ятник у Книзі рекордів Гіннеса.

Двометрова скульптура з багаторічної осики

Ідея створення незвичайного пам’ятника виникла у самодіяльного художника з маленького села Затоки Барського району минулої осені. У лісі він побачив зрізану осику. Багатолітнє дерево мало в діаметрі трохи більше метра. Пан Володимир подумав, чому б не використати його для скульптури. Майстер вирішив зробити свій внесок у вшанування пам’яті геніального Кобзаря на честь його 200-річного дня народження.

Керівник господарства Олег Меркалн підтримав земляка. Дозволив забрати деревину і навіть надав машину для її перевезення до будинку художника.

- Мені хотілося, щоб скульптура була особлива, - каже Володимир Заєць. – Щоб з’явився портрет, дерево треба тесати багато разів. От я й подумав, чому б не доручити це землякам? Сам зробив тільки горельєф з рисами обличчя, а вже над іншими деталями одягу працювали і продовжують це робити бажаючі.

Батькові у всьому допомагає син Богдан. Одними з перших торкнулися дерева дочка Алла із зятем Сергієм, які приїхали в гості з Одещини. Було це минулої осені, коли скульптор розпочав роботу. Тоді ж нагодився у село шкільний товариш Юрій Бажаско, нині він мешкає в Естонії. Він із захопленням поставився до задуму. Зробив фото майбутньої скульптури. Сказав, що покаже його естонцям. Коли на пам’ятнику залишили свій слід майже всі односельці, Володимир перевіз його у райцентр. Там до роботи долучилися студенти гуманітарного коледжу імені Михайла Грушевського та автодорожнього технікуму.

- Я показую, де саме зробити надріз, а людина самостійно теше, - розповідає скульптор. – Даю долото і дерев’яний молоток-«киянку», а далі вже справа рук тих, хто вирішив допомогти в роботі.

Скульптор каже, що осика незвичайне дерево, воно здавна вважається в народі оберегом від злих духів. Тому надрізи деревини пропонує взяти з собою і зберігати як згадку про участь у створенні пам’ятника, тримати в себе як оберіг.

Напередодні Шевченківських днів нинішнього року Володимир Заєць перевіз скульптуру до Києва, нині вона знаходиться на території літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка. Володимир вдячний перевізнику з Вінниці Олександру Слободянюку за наданий транспорт і допомогу в перевезенні вантажу.

Бенюку не подобається Шевченко в кожусі

Народний артист України Богдан Бенюк щороку 9 березня, у день народження Шевченка, приходить до будинку-музею, де у далекому 1846 році проживав поет. Відомий актор знає у цьому будиночку кожен експонат. Цього року він був приємно вражений дерев’яною скульптурою. Вона знаходиться на подвір’ї недалеко від старої шовковиці. Саме тут Володимир Заєць познайомився з актором. Розповів про свій задум. Бенюк на знак поваги міцно потис руку скульптору.

- Ми навіть по келиху вина випили у пам'ять про нашого генія, - розповідає Володимир Заєць. – Під час розмови пан Богдан чесно зізнався, що йому не подобається, коли Шевченка зображають у кожусі, шапці, коли його показують уже в літах, ніби він і не був молодим. Саме таким є поет у моїй скульптурі. Але в даному випадку вона йому сподобалася. Він взяв долото, молоток і довше всіх тесав дерево. Весь час запитував, де ще залишити слід. Треба було бачити вираз обличчя актора. Він, ніби грав роль на сцені. Говорив про геній Тараса, цитував рядки з його віршів, спілкувався з ним. Хто був свідком цієї події, здавалося, що вони в театрі спостерігають за грою на сцені знаменитого актора.

Скульптор пояснив, чому він обрав саме такий образ поета.

- Я з’ясував, що всі скульптури Шевченка з бронзи або каменю виготовлені в шапці й кожусі, або плащі, - каже скульптор. – З дерева робити одяг непросто. Але я спробував.

Це перша акція не тільки у нас, а й у світі

- Ваш майстер Володимир Заєць запропонував акцію, якої ще ніхто ніколи не проводив не тільки у нас в Україні, а й у світі, - каже завідувач літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка у Києві Надія Орлова. – Ми із задоволенням підтримали ідею вінничанина. Кожен наш працівник залишив тепло своїх рук на скульптурі. А скільки людей зробили це у день народження поета! Були серед них і відомі вчені, політики, депутати. Кожен, хто приходив у той день до музею, брали в руки молоток. Навіть темношкірі африканці з інституту «Крок» тесали дерево, додаючи свої штрихи у майбутній пам’ятник.

Скульптор записує прізвище кожного, хто долучається до роботи. Фотографує їх. Роботу планує завершити напередодні наступного 200-річного ювілею поета.

- Я припускаю, що до того часу до пам’ятника торкнуться руками приблизно 20 тисяч людей, - каже Володимир Заєць. - Мені б дуже хотілося, щоб цей колективний труд знайшов відображення у Книзі рекордів Гіннеса. Але заявка на встановлення рекорду коштує немалих грошей. Мені повідомили, що сплатити треба не менше десяти тисяч євро. Звичайно, у мене таких грошей нема. Музей теж не заплатить їх. Залишається сподіватися на меценатів. Звернуся з проханням до нашого колишнього президента Віктора Ющенка, до пана Пінчука, до депутата Порошенка, до інших меценатів. Я вже був у товаристві вінничан у Києві. Розповів їм про свої наміри. Вони також зацікавилися задумом. Можливо, хтось та відгукнеться - і в світовій історії з’явиться ще одна згадка про генія нашого народу.

Я запитав скульптора, чи може пам’ятник з дерева стояти під відкритим небом? «Є спеціальний розчин, яким обробляють деревину і вона від того стає міцною, як метал, - каже пан Володимир. – Маємо намір таким чином зміцнити нашу скульптуру».

Ложка на 200 літрів води

Минулої неділі, 17 березня, у Києві на колишній Виставці досягнень народного господарства телеканал СТБ проводив свято «Нова масляна з СТБ». Його символом стала величезна дерев’яна ложка. Вона настільки велика, що вміщає в собі 210 літрів води. Виготовив її також Володимир Заєць.

- Ложку я зробив із старої липи, - каже пан Володимир. – Спеціально для цього не зрізав дерево. Це була нижня частина від кореня, яка залишилася після використання деревини. От її й пристосував для свого виробу.

Щоб перевірити ємність ложки, воду наливав 10-літровим відром. 21 раз ходив до криниці, поки наповнив доверху. Деревину покрив олією, щоб краще зберігалася і не деформувалася під дією опадів і перепадів температури. Коли перевозив у Київ скульптуру Шевченка, вирішив заодно забрати й ложку. В селі кому її показувати? На каналі СТБ дізналися про такий виріб, попросили, щоб скульптор надав його для проведення масляної. Так ложка вінничанина стала символом свята «Нова масляна з СТБ».

Довідка

Три роботи Володимира Зайця зафіксовані у Книзі рекордів України. Під час помаранчевої революції вінничанин написав картину, в центрі якої зобразив портрет Ющенка. Решту сюжету дописували учасники Майдану, а також жителі багатьох регіонів держави. Почали вінничани, а завершили мешканці Хоружівки, малої батьківщини Ющенка. Картина занесена у Книгу рекордів України, як полотно, над створенням якого працювали найбільше людей.

- Де нині картина?

- Спочатку її обіцяв придбати лідер Майдану, - каже пан Володимир. – Бо на ній і він залишив штрих, зроблений своєю рукою. Але потім передумав. Порошенко теж було зацікавився роботою. Не взяв її. Купив один з меценатів. Він придбав полотно через посередників, - каже пан Володимир. – Тому не знаю його прізвища. Але заплатив непогано. Тому, де саме нині картина,не можу сказати.

Володимиру Зайцю належить ще два вітчизняні рекорди, зафіксовані укладачами Книги рекордів України. Це картина, довжина якої становить 110 метрів, із зображенням дітей різних народів і національностей, які тримаються за руки. Полотно також створювали колективно.

- Його можна продовжувати й далі, - каже пан Володимир. – Місця ще вистачає. Картина зараз у мене вдома. Рекордним за розміром є також вказівник, що знаходиться у райцентрі Бар біля автодорожнього технікуму.