Магія Подільської великодньої писанки

Здавалося б, тема писанок уже розкрита повністю і нині здивувати чимось сучасних людей неможливо. Проте нещодавно мала щастя впевнитися у протилежному, коли у Вінницькому музеї гончарства проходила виставка “Писанковий дощ”.

Особливо здивувало те, що головними відвідувачами заходу стали хлопці – студенти вінницького коледжу харчових технологій. А коли дізналася, що вони прийшли сюди заради майстер-класу з писанкарства, стереотипні уявлення про це мистецтво розбилися вщент. Раніше майстри суворо дотримувалися канону, що малювати писанки має тільки жінка, однак сучасна молодь виступає за поширення самої ідеї дотримання великодніх традицій, а тому це правило порушують із задоволенням.

– Так, у давнину створенням писанок займалися винятково жінки. Згодом все частіше до написання писанок долучалася уся сім’я, тож чоловіки також стали учасниками цього процесу. Так, у 50-х роках минулого століття дідусь вчив робити писанки мою маму, а тоді свої вміння вона передала мені, – розповіла заслужений майстер народної творчості України Наталя Шпак-Косаківська, яка провела майстер-клас з писанкарства.

Під час майстер-класів майстриня розповідає не просто правила нанесення фарби на яйце, а про сам підхід до виготовлення писанки.

– Вчимося робити не просто красиві малюнки, а писанки-обереги. Писанка – це відображення народного світогляду і коли уявлення людей про світ змінювалися, то й орнаменти на писанках ставали іншими. Взявши писанку до рук, можна прочитати її зміст, зрозуміти мету її створення, – ділиться секретами пані Наталя.

Раніше жінки ретельно готувалися до створення писанки. Це дійство відбувалося у час Великоднього посту, тому перед початком виготовлення писанки потрібно було дотримуватися усіх обмежень посту. Важливо було перед цим сходити до церкви до сповіді, аби морально очиститися від гріхів. Писати писанку жінка приступала після того, як покупалася та одягла чисту вишиванку.

– Зазвичай працювати над писанкою жінка починала увечері – коли вся сім’я уже спить, тиша на вулиці і ніщо не зможе відволікти її від такої важливої роботи, – продовжує майстриня. – Обов’язковою умовою для написання великоднього символу є гарний настрій і чисті помисли. І поки писанка не була завершена, жінка не мала дозволяти собі любощів із чоловіком, інакше вся її робота буде марною, і писанка не вдасться.

Яйце для писанки має бути свіжим, від молодої курочки й обов’язково запліднене. Приступаючи до роботи, жінка уже задумувала мету створення даної писанки і мала загадати бажання, аби оберіг набув певної енергетики.

Зрозуміло, що орнаменти на писанці відрізняються – залежить це від того, кому вона була подарована чи для чого створена. Жолуді, дубове листя символізують чоловічу силу.  Родинний добробут символізують 40 клинців – таку писанку залишали вдома й нікому не дарували. На кожен такий клинець майстриня загадувала благополуччя.  Дерево – це символ роду. Для господарства на писанці могли зображати баранячі ріжки, які символізують плодючість. “Грабельки” означають гарний урожай для садівників та землеробів. Таку писанки закопували навесні у свіжозорану ріллю, щоб насінина краще проростала.

Поділ на два передавав уявлення про світи – небо і земля, про час – минуле і майбутнє. На три ділили найчастіше по вертикалі, так позначали три небесних сфери. При поділі на чотири утворюється хрест, що означає чотири сторони світу. Перпендикулярний поділ означає чоловіче і жіноче начало. І вже на цій основі світоуявного поділу починали наносити орнамент, який закладав у це майбутнє – небесне і земне, – єднання усіх світів.

– У дохристиянські часи на писанках зображували стихії, адже їм приписували сили божества. Робилося це з метою, щоб між стихіями була гармонія – і щоб дощик ішов на врожай, і щоб сонечко світило в міру. У цьому і є оберегове значення великодньої  писанки. Вірили, що у людини, якій подарували такий оберіг, усі її плани збувалися, із нею не траплялися ніякі біди, – пояснює Наталя Шпак-Косаківська.

Раніше на Поділлі був цікавий звичай (нині він досі зберігся на Закарпатті), одну із писанок залишали у хаті на добробут, і тоді по писанках можна було визначити, скільки років живе родина у цьому домі. Траплялося так, що писанка могла лопнути чи зіпсуватися. Це свідчить про те, що писанка увібрала якусь негативну енергію.

Свою символічність мали також кольори у писанці. Якщо подивитися на Подільські писанки, то в них переважають чорний, червоний,  жовтий та зелений. Червоний – колір сонця, його у писанках багато, адже саме сонце навесні пробуджує природу і починається нове життя. Писанки із чорним кольором, як розповідають старожили, залишали покійникам на цвинтарі під час проводів. Жовтий – колір тепла, стиглої ниви, означають як гарний урожай, так і плодючість. Життя, літо, спокій – усе це символізує у Подільських писанках зелений колір.

Писанки наділяли магічними властивостями – у хліві їх залишали для захисту свійських тварин, у садочку ставили, аби дерева гарні плоди приносили, на поле виносили також для урожаю і захисту від недоброго ока. Також писанки дарували – дівчата хлопцям, хлопці – дівчатам.

– Були такі писанки, які жінка загадувала на народження дитини, – каже майстриня. – Коли бажання здійснилося, малювала писанку як подяку.

Довідка: Українська писанка є шедевром декоративно-ужиткового мистецтва. Існує чотири види розписаних яєць – крапанка, дряпанка, крашанка та писанка. Кожен із цих видів має свою систему розпису. У радянський період писанкарство тривалий час було заборонене.

У канадському місті Веґревілі, провінції Альберта, велику частину населення якого становлять канадські українці, за проектом художника Павла Цимбалюка створено дванадцятиметровий пам’ятник українській писанці, що за розміром дорівнює триповерховому будинкові. Пасхальне яйце з алюмінію створене в 1974 році. Щороку в липні у цьому містечку відбувається Український фестиваль писанки.

А єдиний у світі музей писанки збудовано в місті Коломия. Частиною музею є пам’ятник писанці, висота якого сягає13,5 метрів. Також в Україні знаходиться пам’ятний знак українській писанці в селі Доброгостів Львівської області.