Жах на вулиці Парковій у Жмеринці: божевільний тероризує всю округу

Життя в страху

Чесно кажучи, важко уявити, що дорослі люди можуть так панічно когось боятися. А підстави для цього є вагомі. Валерій Войтович, 49 років від роду, почав не зовсім адекватно поводитися близько 10 років тому. До цього у нього була і сім’я, і вважався він людиною розумною, їздив до Москви на заробітки, придбав машину. Померли батьки, кинула жінка, з часом почали виявлятися і поступово прогресувати прояви агресії до сусідів. Вже тоді він виглядав як бомж, але був більш-менш адекватним, навіть у бібліотеку ходив. Працівники розказують, що брав атлас по анатомії людини і читав з великою цікавістю. 

Спочатку сусіди жаліли його, допомагали і їжею, і одягом, але коли він почав кидатися на людей, то з палицею, то з ножем - бажаючих допомогти йому поменшало. Деякий час за ним приглядала сусідка: носила харчі, але після того, як він напав на неї, намагаючись порізати шию шматком битого скла - від нього відмовилася і вона. Ні світла, ні газу в хаті не було, пічку, яку збудував один з чоловіків, пожалівши бідолаху, Валєрка розвалив, тому взимку він жив у підвалі, щоб не замерзнути (якщо відмовлявся від зимівлі в Медмістечку).

Проте, восени 2011 року будинок згорів. Сусіди розказують, що він сам його і підпалив. Вибухнув балон з газом, пожежу гасили шість пожежних машин. Вогонь чудом не перекинувся  на сусідні будинки. Спочатку «погорілець» розказував, що то з Києва приїжджали палити 12 чоловіків, а пізніше грозився заявити в міліцію на сусідку, начебто це вона зробила. Після того Валера зник на кілька місяців, а сусіди, що живуть в межу, тепер бояться надовго покидати свій дім. 

- Я не можу поїхати ні в село, ні надовго відлучитися від дому, - розповідає його сусідка Тетяна (імена сусідів змінені, тому що вони бояться помсти Валери). - Нещодавно він підпалив паркан, потім горіли сараї - приїжджали пожежники. Коли я вдома, то  хоч їх зможу викликати в разі чого. І взагалі від цього Валєрки невідомо чого можна чекати.

Бояться за дітей

Люди скаржаться, що він з кожним разом поводить себе все нахабніше, мабуть, впевнившись у своїй безкарності.

- Навіть посеред ночі може прийти і вимагати грошей чи їжі, а відмовиш - то кидається чим попало по вікнах  чи воротах, - каже Тетяна. - Кидатися і так може: то пляшками з оцтом, то камінням, то палицями. Наздоганяти може перехожих. Дуже злопам’ятний, якщо його хтось образив - то нападати буде на цю людину довго. І дуже хитрий - навіть коли буйний дуже, то при появі міліції чи лікарів смирно сидить і мовчить. А ще після повернення з лікарні заявив у міліцію, що його обікрали! А що ж там красти?

Зазвичай після дебошів, що закінчуються викликом правоохоронців, хворого забирають на примусове лікування, там він проводить кілька місяців. Перший час після повернення все тихо, а потім – знову все спочатку.

- У нас на вулиці близько 20 малих діток, - каже Наталя з цієї ж вулиці. - Я як мама та і всі дуже боїмося за дітей, адже він то за велосипедом біжить, коли дитина проїжджає повз його двір, то так погрожує їм. Вдень ми минаємо його біжучи, а вночі я змушена брати таксі, щоб не проходити повз його двір, навіть за останні гроші. Одній зі старших дівчаток пропонував «перелічити всі родинки на її тілі», тепер мама за неї переживає вдвічі - адже це здоровий мужик з чоловічими потребами, а тим більше неадекватний. Йому ж потім нічого не буде.

 Чиновники безсилі

Про те, що на цій вулиці проживає Валерій Войтович, інвалід, одинокий і соціально небезпечний, знають не в одній інстанції Жмеринки. Адже жителі вулиці Парковової і сусідньої вулиці Готліба неодноразово зверталися по допомогу і до міліції, і в прокуратуру, і в міську раду (там навіть заяву відмовилися прийняти, то вислали поштою). Дзвонили на гарячу лінію, розсилали листи в санепідемстанцію, навіть в громадську приймальню Партії регіонів - просили подбати про їхню безпеку, оформити хворого в спеціалізований заклад на постійне перебування. В більшості випадків їм навіть не відповіли.

Прокуратура дала офіційну відписку, що такий громадянин дійсно перебуває на психіатричному обліку з 2007 року, є інвалідом другої групи. А питання про надання психіатричної допомоги і її продовження в примусовому порядку  подається в судовому порядку лікарем-психіатром.

З відповіді і роз’яснень виконкому Жмеринської міської ради також випливає, що для примусового продовження лікування терміном більше шести місяців подається заява до суду представником психіатричного закладу.

Микола Кушпела, районний лікар–психіатр, коментувати ситуацію відмовився, мотивуючи все конфіденційністю інформації. Сказав, що на його ім’я чи на лікарню ніяких звернень від громадян не було. Тільки в разі офіційної заяви будуть вживатися заходи щодо такої людини, як-то психіатричний огляд (навіть примусовий). Взагалі робив вигляд, що про цю ситуацію не знає, чи то дійсно дотримуючись закону про лікарську таємницю, чи то побачивши журналістське посвідчення. Проте зі слів сусідів відомо, що з лікарні приходили перевіряти, чи Валерій не замерз.

Тепер сусіди планують звернутися з заявою безпосередньо до районного лікаря-психіатра, при цьому будуть присутні наші журналісти.

 Немає спадку - нема опікунів

Між собою люди розмовляють про те, що до того, як хата згоріла, приїжджав якийсь чоловік, що хотів опікуватися хворим, але після пожежі зник. Зрозуміло, що якби у «Мауглі» було якесь цінне майно чи хоча б будинок, який можна успадкувати, то, можливо, знайшлися б опікуни, які б домагалися визнання його недієздатності. А так: немає майна - немає опікунів.

 Бесіда з Валерієм не принесла ніякого результату, окрім того, що він неодноразово заявив, що бажання переселятися у нього немає. Сусіди дружно відмовляли йти до нього, тим більше жінки. Компанію скласти не погодився ніхто. Поводив себе неадекватно, на прохання сфотографуватися заявив, що фізично зараз знаходиться в Одесі і коли його фотографують, то Одеса гине. Вся. Потім почав вести себе агресивно, лаятися і журналісту довелося втікати. Бігцем. 

«Хворим він себе не вважає...»

- Не один рік ми опікуємося Войтовичем  В.П., він отримує у нас пенсію як інвалід, - каже завідувачка управління праці та соціального захисту населення Людмила Поліц. - Минулої осені  його за нашим проханням психотерапевт відправив на зиму в Медмістечко. Коли ми дзвонили дізнатися, чи є він там, нам такої інформації не надали, посилаючись на конфіденційність, але знаємо, що він там був. Основна проблема в тому, що хворим він себе не вважає і відмовляється від того, щоб його оформили в відповідний заклад на постійне проживання. Без його згоди або згоди опікуна ми це зробити не можемо, адже по закону він дієздатна людина, має паспорт - він не бомж. Опікуна у нього немає і бажаючих стати ним теж. Начебто ще є в нього брат, але наразі достовірно нам про це невідомо. Закон захищає права інвалідів і примусити його лікуватися чи переселитися ми не можемо. Визнати його недієздатним можна через суд  за зверненням членів сім’ї, органу опіки і піклування або психіатричного закладу. Клопотатися про це доведеться самим сусідам.

 «Ми не маємо права відправляти людину на примусове лікування»

- Дійсно, ми отримували неодноразові звернення жителів вулиці Паркової щодо хуліганських дій і порушень правопорядку Валерієм Войтовичем , - каже начальник сектору дільничних інспекторів Жмеринського райвідділу міліції Василь Нагорний. - Минулого року отримували колективну скаргу, на яку відповіли в письмовій формі. По кожному випадку проводилася перевірка за фактом. По деяких епізодах він був притягнутий  до адміністративної відповідальності (у вигляді штрафу). Минулого тижня також отримали виклик і скаргу на те, що Войтович  вночі розвів багаття, що загрожує пожежею. Оперативна група, що виїхала на місце події, вдома його не застала. Наші працівники своїми силами загасили вогонь і відмінили виклик пожежних. Наступного дня слідчий отримав пояснення від Валерія, що він так грівся, оскільки йому було холодно. Підстав для порушення кримінальної справи не виявлено.Також у лютому цього року сам Войтович В.П. подав заяву про крадіжку його майна, хоча красти там нічого.

На всі виклики ми реагуємо як належить по закону. Виїжджали і, якщо буде потрібно, будемо їхати ще і 10 і 20 разів. Проте, згідно з законом, ми не маємо права відправляти людину на примусове лікування, тим більше  займатися видворенням чи обмеженням цивільної дієздатності фізичної особи або позбавленням дієздатності взагалі. Подібні процедури провадяться через суд. В разі судового припису ми тільки допомагаємо у виконанні відповідних рішень. Ці питання належать до компетенції районного психіатра і закладу, де він перебуває на психоневрологічному обліку чи лікуванні.