Американці в захваті від вінницьких трамваїв і в шоці від свинячих голів

Їх лякають свинячі голови на базарі та приємно дивують ціни на туалетний папір. Вони помічають такі дрібниці, до яких ми звикли ще з дитинства. Вінниця очима американців. Історія двох людей

Перша зустріч, теплі привітання та дружня атмосфера. Майкл має доволі суперечливу стереотипам зовнішність – охайна сорочка та светр від модельєра Томмі Хілфігера, підібраний в колір. Анна чимось нагадує слов`янську дівчину, в натовпі навіть не відрізниш від вінничанок.

Перше питання, що спадає на думку кожній українській людині: «Що ж трапилося у вашому безхмарному житті? Чого ви сюди приїхали? Хто змусив?». Та, виявляється, що ніхто! Власна примха, проте у кожного своя історія.

Україна? - Це ж в Росії!

- Усе своє життя працював архітектором, - розповідає Майкл. - Коли прийшов час виходити на пенсію, я вирішив, що не хочу жити нудно. Подав заявку на участь в урядове агентство США «Корпус Миру», яке відсилає гарячих американців по всій планеті, а взамін майже нічого не просить: треба просто сприяти зміцненню миру у світі, живучи та працюючи в інших країнах. Однією з моїх задач є створення розуміння українців американцями.

Що ж це таке і навіщо воно потрібно? Після пояснення стало зрозуміло. Річ у тім, що основна маса жителів Америки зовсім не впевнена, де ми є і що ми є. Та не все так погано -  інтелігентна та обізнана частка  американців все ж таки вгадує континент і впевнено каже: «Україна?  Звичайно, знаю! Це ж в Росії!». Прикро, але тепер вони хоча б знають, що ми існуємо. Саме цим і займається Майкл.

- Я розповідаю в Америці про вашу культуру та історію, - продовжує американець. - Наразі беру участь у проектах Подільської агенції регіонального розвитку, за своєю спеціальністю архітектора, маю намір та план відновлення екологічного туризму у Вінницькій області. Всю свою роботу я описую у репортажах та книгах про буття українців, регулярно відсилаю свої праці друзям та колегам на батьківщину для розповсюдження та ознайомлення. А вечорами спілкуюся з вінничанами у розмовному клубі бібліотеки ім. Тімірязєва.

Навчає студентів

Анна переважно займається науковою діяльністю. Приїхала до Вінниці по програмі обміну Fulbright. Доволі напружено навчає студентів торговельно-економічного інституту англійській мові, та навіть пише книжки. На життя у Вінниці не скаржиться, не вистачає лише рідної американської церкви

- Вдома я кожної неділі ходила у церкву, там у мене було багато справ, розваг та друзів, каже американка Анна. - Приїхавши у Вінницю, почала шукати альтернативу. Ваша католицька церква чудова! Але я не розумію ні слова з того, що там кажуть, тому не бачу сенсу туди ходити. Мої колеги з інституту намагалися мені допомогти з перекладом, але марно, все одно важко. Цього місяця до мене має приїхати родина. Тому маю багато клопоту, складаю розважальну програму. Планую показати рідним Львів, Умань, Київ, Кам`янець–Подільський, ну і звичайно ж Вінницю..

Шокуючі та дивні факти

Розібравшись з героями історії, переходимо до найцікавішого. Не може ж все бути так добре. Що бентежить, непокоїть та лякає гостей нашого міста? Влаштуємо хіт-парад шокуючих та дивних фактів очима Майкла та Анни.

На першому місці - свинячі голови на базарі. Наше м`ясо американці цінують та лякаються. Такого явного м`ясорубства ще не бачили. Навіщо, питають, вони це все розвішують? Хто купує голови свиней? Не менше бентежить продаж свіжої риби, м`яса та інших продуктів харчування влітку під палаючим сонцем без  холодильників.

Також американців бентежить продаж квитків на залізничному вокзалі.

- Російською касиру можу пояснити, що мені потрібен квиток, наприклад, з Вінниці до Львова, - каже Анна. - Здавалося б, все просто, та мені починають ставити безліч питань, яких я не розумію. Люди в черзі, по очах бачу, починають мене ненавидіти. Боюся туди ходити, почала замовляти квитки по інтернету. Хоча трапляються і чуйні працівники, намагаються допомогти. Майкл уже бувалий, радить мені писати на папірці, що конкретно потрібно. Використовує електронний перекладач гугл, тому знає, що таке незручні ситуації.

Дивує також іноземців наше складання папірців по папках та великі черги.

Стикнулися щасливі люди з системою нашого діловодства. Не за чуткам знають, що таке заповнити потрібні документи та дочекатися реакції. Здивовані, що ми все друкуємо і складаємо у папки та шафи. Посміхаються і кажуть: “Хіба не час почати все необхідне тримати в комп`ютері?”

Черги і транспорт

Що стосується черг, то американці тут не у захваті. А от від наших трамваїв - навпаки.

- Не стільки страшно втратити час, як стати частиною радянського фільму – натовп людей, всі пхнуться, дихають тобі у вухо, лізуть один перед одним. Хтось знає, що таке особистий простір?

Також не обділили увагою американці нашу транспортну систему

- Система трамвайного руху у Вінниці для нас досить зручна та зрозуміла, - каже Майкл. - Подорожуємо ми переважно саме трамваями, а маршрутки не полюбляємо. Кондуктори в трамваях – кращі друзі. Завжди маю гроші на квиток без решти, і їм зручно, і мені не тяжко, готую заздалегідь. Дивують деякі люди. Підходить до них кондуктор, просить розрахуватися, а для них це ніби новина якась. Починають сперечатись, шукати гаманця. Не розумію! Дуже подобається, коли молоді поступаються місцем старшим -  у нас такогонемає!

В Україні подобаються

-  Хліб, молоко, овочі та туалетний папір у вас, виявляється, дешевші, ніж в США. А от «елітні» забаганки, типу гарного сиру та оливкової олії – дорожчі, - каже Майкл. - Мені довелося познайомитися з багатьма цікавими словами: hata, selo, Joseph Stalin, та от до такого явища, як «газова колонка» був не готовий. Але то дрібниці. Країна у вас чудова! Люди переважно добрі, природа чарівна, все живе та натуральне. Та не вміють тут радіти життю. Бачиш тільки сіру масу в темному одязі. Всі заклопотані та нещасні. Це у вас в голові, адже все не так погано. Ну хіба що дороги! - сміється. - Я хочу розповідати в Америці про Україну, розповідати про те, що я бачив та відчував. У кожного своє сприйняття, але ніхто з них не ходив вінницькими вулицями, нікому не поступалися місцем діти у трамваї. Тут не погано. Тут інакше.

Довідка: Корпус миру (англ. Peace Corps) — урядове агентство США, покликання якого офіційно формулюється як зміцненню миру та дружби між народами світу.

В Україні діяльність Корпусу миру почалася у 1992 році. З того часу більш ніж 2 600 закордонних волонтерів працювали у нашій країні.

Місія агентства полягає у:

-   допомозі громадянам України задовольнити існуючі потреби у технічній кваліфікації, шляхом надання компетентних спеціалістів

-  сприянні кращого розуміння українцями американців

-  сприянні кращого розуміння американцями українців

Волонтерами беруть не всіх, а лише кваліфікованих та освічених людей з певним досвідом, а Корпус миру сам обирає, в яку країну їх відправити.