Після оббивання порогів військкомату чоловік з Вінниці пішов водієм до добровольчого медбатальйону

Після 24 лютого намагався записатися у Тероборону, але оббивання порогів військкомату нічого не дало. Після цього чоловік, який виріс у Вінниці записався водієм до медичного батальйону "Госпітальєри", який евакуюють поранених з передових позицій.

Про це повідомляють в проєкті «Монологи війни».

Михайло народився у Києві, більшу частину життя провів у Вінниці. У місті досі живуть рідні. Після повномасштабного вторгнення РФ чоловік намагався стати на захист України, але великий наплив людей до центрів комплектування став на заваді. Вінничанин продовжував займатися волонтерством, але відчував, що цього недостатньо.

"Маючи багато друзів, які пройшли вишколи добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри», я завжди розглядав можливість приєднатися до них. Тим паче, рятувати життя мені більше імпонувало, аніж його забирати. Коли моя подруга сказала, що вона приєднується до «Госпітальєрів» і їхньому екіпажу не вистачає водія та автомобіля — не вагаючись, прийняв рішення доєднатися до них. Я непоганий водій. Маю підходящий транспортний засіб для тієї місцевості і тих задач, які постають перед «Госпітальєрами», - говорить Михайло Лавровськи. - Пройшовши базовий курс з надання допомоги пораненим у Києві і оснастивши своє авто усім необхідним, я вирушив до свого екіпажу, який виконує завдання на Донеччині. Основна наша задача — рятувати життя українських воїнів, хоча часто доводиться допомагати й цивільним. Екіпаж складається з двох автомобілів та шести людей".

Медичні екпажі на передовій мають два підвиди. Медевак — це повноцінна швидка допомога, яка обладнана усім необхідним, аби підтримувати життя пораненого. Кейсевак, в основному, повнопривідний джип або пікап, який забирає пораненого з поля бою і доставляє в пункт передачі медеваку.

"Я є водієм кейсеваку. Ми забираємо пораненого фактично з самого поля бою, російські війська стоять в 400-700 метрах від нас, тому діяти завжди доводиться швидко. Зазвичай ми не витрачаємо більше хвилини з моменту під’їзду на точку евакуації і до моменту від’їзду звідти. Адже ворожі війська бачать наше пересування, і якщо довго затримуватися на одній точці, можна легко потрапити під обстріл", - розповідає Михайло.

Чоловік розповідає, що найважче працювати вночі, тому що їхати доводить без ввімкнення світла при видимості 5-10 метрів. На дорозі можна зустріти залишки снарядів, або нерозірваних градів, які стирчать з землі. Але їхати потрібно швидко: від цього залежить життя пораненного та екіпажу.

Михайло розповідає, що страх відходить на інший план, коли від дій залежитьзалежить чи виживе поранений боєць чи ні. Девіз медичного добробату — «заради кожного життя».

"У цій війні найстрашніше — це артилерія. Більшість поранень та смертей саме від неї. І це та річ, яку ти ніяк не контролюєш і від якої важко сховатися особливо, коли ти на завданні. Страшно приїжджати на точку евакуації і бачити там велику «воронку» від вибуху, і усвідомлювати, що там міг стояти ти. Росіяни також використовують заборонену касетну та фосфорну зброю. Ці люди не мають ні честі, ні совісті".

Вінничанин зауважує, що кожен з їхньої команди доброволець та працює за покликом серця.