Вінничанка Олександра Олейнич-Давлат створює ікони з бісеру (ФОТО)

Двобічні ікони з бісеру створює вінничанка Олександра Олейнич-Давлат. Такого ремесла навчилась самотужки. Щоправда, допомагала їй в цьому бабусина приятелька. Підштовхнув жінку до цього її чоловік. «Одного разу він прийшов додому й почав мені розповідати, що бачив ікони з бісеру, — каже Олександра. — Зазвичай не дуже цікавиться такими речами, але з таким ентузіазмом і захопленням говорив, що я зрозуміла – ці речі дуже гарні».

Олександра вирішила подарувати таку ікону чоловікові на день народження. Це мало бути сюрпризом, тому все робила потайки. Для такої роботи потрібен був спеціальний верстат. Його замовила у Горлівці, в бабусиної подруги. «Я купила спеціалізовану книгу, — розповідає жінка, — моя бабуся навчає дітей плести бісером, тому покликала її на допомогу».

Для ікон потрібні спеціальні нитки. Вони повинні бути цупкими, не рватися. Тканину в таких іконах не використовують. Верстат – невеликий, прямокутний, розміром 40 на 60 см. На його вужчому боці набиті мідні гвіздочки. За них і закручується перша нитка – поздовжня, суцільна, аби не було вузликів. Потім поперечною робиться малюнок. «Я вираховую кожну бісеринку впродовж рядка на малюнку, — продовжує Саша. — Ось якщо, приміром, тут треба п’ять червоних, дванадцять зелених, вісім синіх, я так і нанизую їх всі на нитку. Потім повертаюсь і прошиваю окремо кожну бісеринку. Робити це треба не поспішаючи, бо інакше прораховуєш і потрібно торочити».

Бісер Олександра купує тільки чеський. 100 грамів коштують 4-6 гривень. «Якщо брати китайський бісер, — зазначає мисткиня, — то він різного калібру, ікона виходить витканою нерівномірно, втрачається краса. Можна брати ще японський, він дорожчий, але кольори яскраві, неприродні».

Джерело публікації: risu.org.ua

Перед початком ткання жінка постійно молиться тому святому, якого вишиває. Уже таким чином створила три ікони. На одну витрачає в середньому 25 тисяч бісеринок, тче два місяці. «Не роблю цього в неділю, — розповідає жінка, — у свята й тоді, коли жінці не можна. Я брала благословення у священика, крім того, знаю, що це сакральні речі, тому з цим не жартують». Наразі тче ікону святого Миколая.

«Наші жінки споконвіку вишивали,— каже заслужений майстер України Галина Данилюк, — ще за часів Трипілля. Шиття бісером прийшло до нас з Буковини порівняно недавно, – продовжує жінка, — а от качалочкою і хрестиком вишивали віддавна. Ще коли тканини не було, жінки вишивали на шкірі аби якимось чином відрізнитись від чоловіків. З люрексом, сріблом і золотом працювала ще дружина Ярослава Мудрого».

Церква благословляє жінок на такі справи. Священики освячують вишиті ікони. «То дарунок від Бога, — каже ігумен Веніамін, настоятель церкви Різдва Христового УПЦ (МП). – Ми благословляємо таких жінок, нехай працюють. Буває, приносять такі ікони – просто шедеври. Дивишся на них і намилуватися не можеш».
Джерело публікації: risu.org.ua

Джерело публікації: risu.org.ua