Двобічні ікони з бісеру створює вінничанка Олександра Олейнич-Давлат. Такого ремесла навчилась самотужки. Щоправда, допомагала їй в цьому бабусина приятелька. Підштовхнув жінку до цього її чоловік. «Одного разу він прийшов додому й почав мені розповідати, що бачив ікони з бісеру, — каже Олександра. — Зазвичай не дуже цікавиться такими речами, але з таким ентузіазмом і захопленням говорив, що я зрозуміла – ці речі дуже гарні».
Олександра вирішила подарувати таку ікону чоловікові на день народження. Це мало бути сюрпризом, тому все робила потайки. Для такої роботи потрібен був спеціальний верстат. Його замовила у Горлівці, в бабусиної подруги. «Я купила спеціалізовану книгу, — розповідає жінка, — моя бабуся навчає дітей плести бісером, тому покликала її на допомогу».
Для ікон потрібні спеціальні нитки. Вони повинні бути цупкими, не рватися. Тканину в таких іконах не використовують. Верстат – невеликий, прямокутний, розміром 40 на 60 см. На його вужчому боці набиті мідні гвіздочки. За них і закручується перша нитка – поздовжня, суцільна, аби не було вузликів. Потім поперечною робиться малюнок. «Я вираховую кожну бісеринку впродовж рядка на малюнку, — продовжує Саша. — Ось якщо, приміром, тут треба п’ять червоних, дванадцять зелених, вісім синіх, я так і нанизую їх всі на нитку. Потім повертаюсь і прошиваю окремо кожну бісеринку. Робити це треба не поспішаючи, бо інакше прораховуєш і потрібно торочити».
Бісер Олександра купує тільки чеський. 100 грамів коштують 4-6 гривень. «Якщо брати китайський бісер, — зазначає мисткиня, — то він різного калібру, ікона виходить витканою нерівномірно, втрачається краса. Можна брати ще японський, він дорожчий, але кольори яскраві, неприродні».
Перед початком ткання жінка постійно молиться тому святому, якого вишиває. Уже таким чином створила три ікони. На одну витрачає в середньому 25 тисяч бісеринок, тче два місяці. «Не роблю цього в неділю, — розповідає жінка, — у свята й тоді, коли жінці не можна. Я брала благословення у священика, крім того, знаю, що це сакральні речі, тому з цим не жартують». Наразі тче ікону святого Миколая.
«Наші жінки споконвіку вишивали,— каже заслужений майстер України Галина Данилюк, — ще за часів Трипілля. Шиття бісером прийшло до нас з Буковини порівняно недавно, – продовжує жінка, — а от качалочкою і хрестиком вишивали віддавна. Ще коли тканини не було, жінки вишивали на шкірі аби якимось чином відрізнитись від чоловіків. З люрексом, сріблом і золотом працювала ще дружина Ярослава Мудрого».
Церква благословляє жінок на такі справи. Священики освячують вишиті ікони. «То дарунок від Бога, — каже ігумен Веніамін, настоятель церкви Різдва Христового УПЦ (МП). – Ми благословляємо таких жінок, нехай працюють. Буває, приносять такі ікони – просто шедеври. Дивишся на них і намилуватися не можеш».
