Радять слухати церковні дзвони

Слухати мелодії великодніх дзвонів не тільки приємно, а й корисно, запевняють священики та медики.

Дзвони кличуть людей на Богослужіння, повідомляють про свято, нагадують важливість молитви, говорить отець з Катедрального собору Непорочного Зачатаття Матері Божої Мартин Хомів. Почувши церковний дзвін, християни хрестяться і знімають шапку.

- Приємно чути церковний передзвін на Великдень. Зранку ідеш містом - з усіх церков лунають дзвони, - говорить тернополянка Надія Кріль. - Їх мелодія м’яка та радісна. Відчувається велике свято.

Чи не найбільше радіють діти, адже в більшості церков на Великодні свята дзвіниці відкриті і вони залюбки лізуть туди.

- Наш племінник дуже радіє, коли на свята їдемо у село до родичів. Ідемо з цвинтару попри церкву і він завжди просить завести його на дзвіницю, - розповідає тернополянка Ірина Савчук. - Там високо, тож самого ще не пускаємо. Але хтось із дорослих іде з ним і допомагає вдарити декілька разів у дзвони. Малий дуже радіє. Та й ми теж.

Про користь таких своєрідних музичних інструментів, як дзвони говорять і музикотерапевти. Адже приємна мелодія стимулює дихання, пульс, тиск, заспокоює нервову систему і навіть пришвидшує одужання. Дзвони лікують і вбивають бактерії в організмі. Їхній звук позитивно впливає на роботу кровоносної, нервової та лімфатичної системи організму та зміцнює імунітет.

У церковних уставах і богослужебних книгах, як каже отець Мартин, дзвони мають різні назви. Наприклад, їх називають била, клепала, кампан, тяжкоє, дзвони, кардія.

- Деякі назви збереглися ще з тих часів, коли дзвонів не було. Тоді прихожан до церкви скликали дерев’яною дошкою, в яку вдаряли молотком або палицею, - говорить священник. - Саме ця назва - било, клепало, древо - залишилася в церковних книгах. Але найчастіше дзвін іменують як кампан. Бо з сировини в римській провінції Кампанія отримували найкращі та найбільш звучні дзвони.

До речі, в греко-католицьких храмах Галичини напередодні Великодня – у Страсну п’ятницю - дзвони замовкають, додає священник. У дзвіниці до бантини чіпляють грубу дерев’яну дошку і замість дзвонів дзвонар двома дерев’яними молотками виклепує по ній, сповіщаючи людей про службу Божу. Коли виносять плащаницю, діти вистукують спеціальними дерев’яними калатальцями. Така ж традиція бити в дерев’яні калатала є у римо-католицьких церквах. Натомість у храмах східного обряду б’ють у дзвони увесь цей час.