У Вінниці вшанували учня Стуса і Симоненка (ФОТО)

У день Великодня, 24 квітня, коли світ радіє воскресінню Ісуса Христа, 70 років тому народився відомий вінницький поет, публіцист і журналіст Дмитро Пічкур. У доробку ювіляра, крім сили-силенної газетних публікацій, вісім книг прекрасної ліричної поезії і прози. Серед них – книга статей та спогадів про Василя Стуса, учнем якого був поет.

- В його поезії багато весни і багато людського болю, але йому притаманна велика життєва сила, оптимізм, віра в свої творчі сили, - так оцінила творчість митця на урочистостях з нагоди його ювілею шанувальниця його творчості, ведуча вечора, київська актриса Ганна Задерей.

Вінничани знають Дмитра Пічкура, перш за все, як публіциста. Адже багато років читали його журналістські твори у газеті «Вінницька правда», де він пропрацював три десятиліття.

Народився митець у в селі Росоховатка Катеринопільського району Черкаської області. Закінчив факультет журналістики Київського держуніверситету.

Як поет Дмитро Пічкур зростав під променями геніальності таких титанів милозвучного, римованого слова як Василь Симоненко, лекції якого про літературну творчість він слухав у школі робкорів при «Черкаській правді». Далі був Василь Стус з яким майбутній поет познайомився в 1961 році під час служби у війську. Третім наставником став черкаський поет і письменник Дмитро Чередниченко. Свого часу, ознайомившись із віршами ювіляра він захоплено відповів йому у листі: « Дорогий Дмитре, уважно прочитав твого листа й рукописа – пропікає душу правда життя. Це поезія!». Великий слід в житті і творчості Пічкура зіграв відомий поет Володимир Забаштанський, з яким Дмитро навчався в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка. Саме він надав йому рекомендації до вступ до спілки письменників.

До Віниці Дмитро Пічкур потрапив випадково - приїхав в гості до свого друга і з першого погляду закохався у наше зелене, ошатне місто. Тут і залишився назавжди.

- Не віриться, дорогий Дмитре Степановичу, що тобі вже 70, а ще недавно, в гуртожитку на Першотравневій, ми з тобою писали поезії, мріяли про перші книжки, мандрували Вінниччиною, Придністров’ям, як працювали у «Вінницькій правді», - розчулено звернувся до ювіляра його товариш і колега по цеху, вінницький поет Василь Кобець.

Варто згадати, що на вірші Дмитра Пічкура написано багато пісень, які виконують відомі співаки Павло Мрижук, Станіслав Городинський та інші. А пісня на «Величання любові», в основу якої лягли його римовані рядки, стала лауреатом фестивалю "Слов’янський базар".

- Дмитро Степанович у нас частий гість і ми завжди йому дуже раді, - розповідає директор музею Коцюбинського, де проходив творчий вечір, художник Федір Панчук. - Він завжди захищає наш музей, коли бувають якісь негаразди, це дуже гарна риса його характеру.Він людина чіткої громадянської позиції, благородної душі. Він пише дуже ліричні вірші про природу, про жінку, пише високо і чисто.

До речі нещодавно у музеї Коцюбинського була презентована нова книга Дмитра Степановича «Жорна». Туди ввійшли автобіографічні оповідання, такі як «Трудодні для корови», «Шкуринка хліба», «Стерня», «На заробітки" й інші. Як розповідають знавці його творчості - в своїх новелах та оповіданнях автор осмислює пройдений шлях, з болем описує втрати, але не нарікає на долю, бо зізнається – життя вдалось.

- На мене справив велике враження вірш Дмитра Степановича «Біла пелюстка», - ділилась враженнями від поезії ювіляра начальник обласного управління культури, заслужена артистка України, Марія Скрипник. – Цей вірш був написаний в той період, коли померла ваша дружина. Ви їхали на авто, біла пелюстка із квітучого дерева впала на скло вашої машини і змусила зупинитись. Народився вірш. Скільки в ньому тепла і ніжності, які наче молитва про дорогу для вас душу.

Тут варто сказати, що саме покійна дружина Дмитра Пічкура, Олександра Бойко була упорядником його першої збірки «Ще так до осені далеко». Вона вийшла в 1994 році через два роки після її смерті.

Як відзначали гості вечора - що вражає у постаті Дмитра Пічкура – відсутність помпезності і апломбу, гордині і самозакоханості. Коли поет читав свої вірші, здавалось що він просто віддзеркалює ту мелодику і мудрість, яка розлита навкруги, яку за віки акумулював народній геній. Слухаючи його здається, що поезія це так просто: чуєш музику життя і передаєш її словами…

– Мій перший вірш був надрукований в 1965 році в міськрайонній газеті «Шпулянські вісті», він був про хлопця-трударя з кельмою в руках, - розповідає автор. - До цього мої кореспонденції нерідко публікувалися в «Черкаській правді». А от поезій надрукованих не було. Далі багато років я не писав вірші, але потім до них повернувся. Бо коли вжитті складаються якісь обставини, то поезія рятує від самотності і усього поганого.