Український Паганіні вперше виступив у Вінниці

Віртуоза-скрипаля Василя Попадюка знає весь світ. Його називають сучасним Паганіні. Ним – громадянином Канади – захоплюється українська діаспора американського континенту і називає справжнім феноменом, чарівником гуцульської зовнішності. Щоправда, у рідній Україні про нього знають не так багато людей, як за кордоном.

15 травня музикант зі своїм колективом розпочав всеукраїнський тур – першим містом у гастрольному списку стала Вінниця.

Публіка, що прийшла у "Райдугу" послухати гру харизматичного скрипаля, аплодувала стоячи. Попадюк з радістю прийняв подарунок від маленької дівчинки – пару ведмедиків у гуцульському вбранні...

Його нинішній репертуар і стиль виконання називають World Music. Вважають, що він створив свій власний жанр, звівши докупи класичну слов'янську, фолькльорну, циганську, популярну музику і джаз.

– Не люблю, коли мелодія складається з трьох акордів. Навіть якщо вона проста, намагаюся зробити з неї щось красиве, по-інакшому, – каже скрипаль. – Із музикантів люблю тих, хто може імпровізувати, і перш за все ціную музикальну душу. Музикальність для мене – це той ключ, який відкриває душу людини, незалежно від її національності.

Першим інструментом скрипаля було фортепіано – Василю тоді було чотири роки. А вже у шість він захотів грати на скрипці. Правда тато дуже хотів, аби став флейтистом, як він, – згадує під час інтерв'ю Василь Попадюк. – Коли батьки виступали на фестивалі у Чехії в ансамблі "Ятрань", мама була вагітна. Українка з Канади подарувала їй залізну скрипку і сказала, що у неї буде син, який стане скрипалем... Я навчався у київській 10-річці – школі ім.Лисенка для обдарованих дітей, тож не мав вибору – якби закинув скрипку, то вигнали б зі школи. Мені дуже пощастило – навчався гри від музикантів різних національностей.

Окрім участі у численних фестивалях Попадюка запрошують і на корпоративи.
Ось кілька тижнів тому їздив у Москву – мій хороший друг художник Нікас Сафронов запросив до себе. Він мене намалював і я приїздив за картиною, – каже він.

А ще розповідає, наскільки в Америці непросто грати саме те, що хочеш.
Нам кажуть: "ваша гуцульська музика – це добре, але не більше 30%. Усе інше американці мають знати й пізнавати". Навіть, щоб грати у метро чи на вулиці, треба дістати дозвіл спеціальної худради, щоб "не псувати вуха людям", – зізнається скрипаль.