Найстаріший житловий будинок Вінниці виглядає... потворно

На вулиці Кропивницького під №9 скромно рахує свої літа найстаріший вінницький житловий будинок – архітектурна пам’ятка з охоронним номером 351-М. Але прикрашає споруду не меморіальна дошка, а численні тріщини у стінах.
Щоб відшукати цю будівлю, журналісти звернулися до відомого у місті історика Олександра Федоришена. Саме він вказав адресу і надав інформацію про орієнтовний вік будинку, а також порадив поспілкуватися зі своїм колегою та добрим знайомим - студентом-архітектором Євгеном Совінським.

 Євген поділився знаннями з приводу епохальної двоповерхової будівлі на Кропивницького. До речі, до 1910 року вулицю йменували навіть не вулицею, а Монастирським провулком.

– Споруда датується кінцем XVII – початком XVIII століття, – розповідає він. –  Такі широкі часові рамки зумовлені тим, що достеменно невідомо, на базі чого зведений будинок. Тут налічується щонайменше чотири нашарування будівельних процесів різних епох. З огляду на конструкцію, характер забудови – безумовно фортифікаційний, з подальшим застосуванням під житлові квартири. Зміцнювальну функцію видають контрфорси, причому один з них – кутовий, інший – рядовий. Можливо, на будинок вплинуло розташування, він знаходився між двома, а то й трьома монастирями.

Згадується в документах
Будівля з’явилася задовго до появи петербурзького генерального плану міста, який затвердив сучасну мережу вулиць центрального ареалу – так зване «Нове місто». 
Щоб дізнатися більше, RIA завітала до Департаменту архітектури, містобудування та кадастру Вінницької міської ради - ознайомитись з документами. В історичній довідці відомого краєзнавця та архітектора Людмили Денисової  зазначається, що будинок є історичним прикладом типової забудови повітових містечок Поділля, коли на першому поверсі влаштовувалися маленькі крамнички або майстерні, а вже на другому – житлові приміщення. У цьому документі також згадано про цікаву особливість даної споруди – влаштування просторого підвалу для забезпечення зв’язку з підземними ходами міста.

Між тим, королівська ревізія 1789 року констатувала сумний вигляд Вінниці: пустий напівзруйнований костьол єзуїтів, стара ратуша між заїжджими дворами (євреї на ринку їх мають аж 53), 99 шляхетських будинків, 27 звичайних  і 79 християнських (з садиби яких йде оренда місту). А на мапі 1793 року зазначено лише три приватні будинки, тобто, на Кропивницького, 9 знаходиться один з перших подібних вінницьких архітектурних зразків. Про це також свідчить матеріал пані Людмили.

Чому будинок такий негарний
Найстаріший будинок Вінниці виглядає, м'яко кажучи, не дуже мальовничо. Стіни - з червоної цегли. Нічим особливим не вирізняються конструктивні елементи будівлі. Втім, варто зазначити, що до 20-х років минулого століття тут з боку входів була дерев’яна веранда. 

Документація свідчить, що будинок неодноразово переплановувався:  у різні часи виконані дві двоповерхові цегляні прибудови, замість веранди з’явився самовільно влаштований балкон, деякі квартири заради зручності об’єднували, а покрівля на сьогодні вкрита хвилястими азбестоцементними листами1.

Але сучасних мешканців найстарішого будинку у Вінниці цікавлять не стільки архітектурно-історичні метаморфози, скільки власне технічний стан їх будинку. Наразі тут усе аварійне. Цьому "посприяв" не лише поважний вік, а й розташування: будівля знаходиться на крутому схилі – перепад сягає трьох метрів. 

Квартира №2 – аварійна цілком і повністю, що загрожує обрушенням стіни головного фасаду. Капітальних реставраційних робіт потребують фундамент, перекриття, підлога та дерев’яних дах. Приміщення підвалу завалене господарським сміттям і ґрунтом, тому, на жаль, наразі обстеженню не підлягає. Як зазначалося, даний район характеризується наявністю катакомб,  – місцеві кажуть, що на захід від будинку утворився завал підземних ходів, що вели в бік підвалу, і його засипали щебенем.

Мешканці про приміщення
У найстарішому будинку два поверхи, шість під'їздів і 12 квартир. 
Зінаїда Ільченко мешкає у квартирі №12 вже 70 (!) років. Вінницьку прописку її батько-військовий одержав у далекому 44-му році, і з тих пір жінка не змінювала місця проживання. Зараз вона з недовірою ставиться до будь-кого, хто цікавиться будинком – каже, охоронний статус не заважає квартирним аферистам порушувати її спокій, і одразу попереджає, що все приватизувала. Журналістам довелося пред’явити паспорт пані Зінаїді, щоб переконати її у щирості своїх намірів.
–  А то розходились тут всякі… історики! – жінка зітхає і ще трохи свариться на постійні візити дослідників культурної спадщини та інспекторів. – Краще б сантехніки з ЖЕКу так часто сюди бігали!

Бабуся бідкається, що значущість архітектурної пам’ятки не має жодного впливу на вартість комунальних та ремонтних послуг. Ті ж спеціалісти з ЖЕКу беруть 20 гривень за виклик, та ще й значну суму доводиться платити щоразу, коли, приміром, з їх же вини протікають труби. Зінаїда Миколаївна знає небагато з історії споруди, але з ностальгією пригадує скляну веранду, яка прикрашала вхід у радянські часи. 
– Якби мене хтось спитав, я б сказала, що цю розвалюху давно вже треба знести – якщо капітальний ремонт не світить, вона й сама скоро розвалиться, - каже пані Зінаїда. - Але куди ж нас стількох переселять? Ніхто не погодиться переїжджати… Так і живемо.

І справді, згідно з актом огляду технічного стану від 23 березня 2012 року, будинок потребує реставрації та заміни окремих конструкцій. Ознайомившись із документами Вінницького філіалу Інституту «НДІпроектреконструкція», можна зробити висновок, що впродовж останніх років ведуться роботи щодо покращення стану архітектурної пам’ятки, а також плануються ремонтно-охоронні заходи, передбачені висновками комісії з місцевих органів відповідного спрямування. 

- Спеціалісти готові займатися будинком, втім, через брак фінансування з боку держави наразі це неможливо, - каже головний інженер проекту Людмила Вишневська.