З цими хлопцями - куди завгодно

1(579).jpg

Як дільничний з дірою в нозі кликав бойових побратимів до дочки на весілля зі словами „ще станцюємо”. Як офіцери пліч-опліч з сержантами копали бліндажі, щоб ховатися від „Градів”. Як святкували дні народження бійців, і що дарували. Про це розказав RIA перший заступник начальника міліції області, керівник слідчого управління Юрій Педос, коли повернувся зі зведеним загоном звідти, де іде війна.

Вони там були у вересні. Сотню міліціонерів-добровольців із різних підрозділів розділили пополам в Донецькій області. З однією половиною поїхав у місто, навколо якого йшли бої, Юрій Педос. Він каже, що міліціонери виконували різні завдання. Охороняли громадський порядок в населених пунктах, затримували диверсантів, вилучали зброю, чергували на блокпостах. Якраз в його загоні поранили міліціонера.

Замість шини – постріл гранатомета

На третій день наш табір обстріляли, - розказує Юрій Педос. - Це був раптовий напад. Ми знаходилися біля водосховища. І там пляжна територія, комиші. Ми не змогли встановити, звідки саме були ці постріли. А стріляли одиночними і чергами.

З автомата Калашникова розтрощило ноги дільничному з Крижополя Олександру Попову. Він зараз лікується в Естонії за міністерською програмою. Але там, в АТО, вижив завдяки щасливому збігу подій.

З нами було десять чоловік колишнього „Беркуту”. З них сержант Євгеній Рудюк і капітан Олександр Присяжнюк. Ці хлопці одразу ж, не вагаючись, і правильно наклали йому на ногу джгут, зупинили кровотечу. Прив’язали постріл від гранатомета замість шини до ноги, бо бовталася, і вкололи йому ліки, щоб зняти шок.

Пораненого потім везли вночі, наосліп у Дніпропетровськ. Незнайомою місцевістю і без даних про те, ким вона контролюється.

Попов весь час був при свідомості, говорив. Запрошував хлопців на весілля дочки, казав: „ще станцюємо”, - говорить Юрій Педос. - Я був дуже вражений такою силою волі до життя і таким бойовим духом, який у нього був. А Рудюк - взагалі молодець. Холоднокровно, спокійно, виважено, професійно, чітко діяв.

Всевишній уберіг

Хочете вірте, хочете не вірте, - розказує Юрій Педос про щасливий збіг обставин, який дозволив врятувати життя пораненому, а можливо і всього загону. - За день до обстрілу нам прислали “Ікарус” після ремонту, на якому ми поїхали звідти, і де пораненому надавали допомогу. Друга прикмета: я перед відрядженням у товариша Ігоря Лихого попросив GPS, і щоб не цей GPS, військовий медсанбат я б ніколи в житті не знайшов уночі. Третя прикмета: Рудюка командир не відпускав у відрядження, але я попросив відпустити. „Ну добре, якщо він вам треба, то беріть”. От скажіть після цього, що в цьому житті нічого немає. Автобус вчасно приїхав, GPS за день і Рудюк був з нами. Ще й громадські активістки перед цим подарували „Целокс”, що спиняє кров, і цей укол був у “беркутівця”. Після такого я не сумніваюся: нас усіх оберігав Господь Бог.

2(542).jpg

Кров згуртувала

Після обстрілу загін відправили нести службу в складі сектору Збройних сил України. Жили в палатках усі гуртом. І не зважаючи на зірки на погонах, разом працювали. В першу чергу вирили собі бліндаж. Вояки попередили про велику загрозу обстрілу „Градами”, „Смерчами”, „Ураганами”, мінометами. Зовсім поруч – йшли бої.

Ми взяли лопати і копали три дні бліндажі, - говорить підполковник, який пиляв соснові колоди для накриття. - Після пережитого з пораненим, згуртувалися, як одна сім’я. Хлопці бачили кров. Відчули страх нападу, тому що немає людей, які не бояться. І зайняли оборону. Намагалися захисти себе і товаришів.

Обслуговували вінницькі міліціонери населені пункти неподалік Донецька і їздили з військовими на затримання озброєних, диверсантів. Розподіляли завдання чітко і кожному. Хто в наряд, хто на блокпост, хто патрулювати, хто - в групу швидкого реагування.

– Там міліціонер перетворюється у військового, - говорить командир загону. - Несли службу цілодобово. І коли ми їхали звідти, військові казали, що звикли з нами працювати. Жаль було розставатися. Моральна підтримка з їхнього боку була така сильна, що було не страшно. Ми відчували, що поруч люди, які не побояться стати горою один за одного.

Слідчий став кухарем

Їли на польовій кухні – у військовій столовій, як ведеться, солдатську кашу з тушонкою. Від розладів шлунків після харчів з комбіжирами рятував колег слідчий міської міліції Віталій Кучерук. Сам признався, що вміє готувати.

- Захотілося маминого борщу – „Зроби, будь ласка”. І він готував борщі, супи, рибні юшки, - говорить підполковник. - Ми з собою взяли казанки, триноги. Продуктів дуже багато передають. Усі дружно назбирали дров, розпалили вогнище, наносили води, нарізали овочі, а він керує, що треба кидати і в якій кількості.

Шістьом міліціонерам довелося зустрічати день народження в зоні АТО. Їх вітали на вранішньому шикуванні.

3(411).jpg

Виходив іменинник перед строєм і ми вручали йому військову флягу з мінеральною водичкою, - розказує Юрій Педос, а які ще були подарунки, згадує зі сміхом. – Одному ми подарували козу, другому барана, ще – півня, качку. Скинулися і купили у місцевого населення. Півня і качку зварили перед „дембелем”. А коза була молоденька, жаль було різати. Ми її і барана подарували потім людям, які допомагали плитами і перемичками для бліндажа.

4(275).jpg

А доти кізці (підполковник не зізнався, як її назвали) він сам носив їжу і воду. Була в таборі навіть військова баня - палатка з підігрівом води. Коли похолодало, військові дали міліціонерам буржуйки. Неподалік табору вінничан стояв медсанбат. Троє лікарів – всі вінничани. І в інших військових підрозділах були земляки. З ними ділилися передачами з Вінниці, які привозили обласна і Теплицька самооборони.

З кабінетів – на війну

Більшість хлопців прийняли рішення їхати туди, щоб недарма називатися чоловіком і офіцером. Вони всі до одного - добровольці, - говорить Юрій Педос. - Чому здоровим чоловікам, офіцерам, знаходитися тут, якщо є можливість віддати честь своїй державі? Люди ж по-різному нас сприймають. Ніхто до нас з мирного населення не кричав „ідіть геть”. І вони бачать, що є міліція, яка готова стати на їхній захист, надати допомогу не просто словами, справою.

Тамтешні люди, як каже Юрій Педос, після вибухів або пострілів приходили в табір запитувати, чи в них усе гаразд. Але місцеві дітки людей у формі боялися.

5(217).jpg

Люди не сприймають вороже, а діти - налякані вибухами, - розповідає підполковник. - Дитина бачить форму і все - не розуміє, чи це міліціонер, чи хто. У всіх форма однакова. Лякалися нас. Важко бачити, як місцеве населення постійно перебуває в страху перед пострілом, вибухом. А забути налякані війною дитячі очі взагалі неможливо. Я би хотів вірити, що закінчиться цей жах швидко. Жах, коли наші діти в листах зі школи, перший-другий клас, пишуть: „повертайтеся живими з війни”. Вони розуміють, що живуть під час війни. Не бачать, але знають. Хто зараз показує „Спокойной ночи, малыши”? По всіх каналах війна. І коли береш лист від дитини, так, звичайно, дух ще більше зростає. Але сльози з очей автоматично витікають. Усі діти України переживають, вболівають і хочуть миру. Бажання зараз єдине в усіх – щоб більше ніхто не загинув.

6(155).jpg

Поїхав на навчання, повернувся в камуфляжі

Повернувся цей зведений загін на початку жовтня. Їх зустрічали не так, як попередніх бійців. Бо серед них один мало не загинув. Сліз не міг стримати ніхто. Ні родичі, ні самі міліціонери.

7(124).jpg

Після відрядження туди, хлопці, які були зі мною, багато чого переосмислили. Тепер знають, що в житті найважливіше все-таки бути живим-здоровим і жити зі своєю сім'єю в мирній державі. І слава Богу, всі повернулися живі, - каже тепер Юрій Педос. – Тримаємо зв’язок із дружиною нашого пораненого. Дуже чекаємо зустрічі з ним. Принаймні тих 50 чоловіків, які були свідками цього всього, обов’язково зберемося і зустрінемо його.

8(105).jpg

Зустрічали у Вінниці Юрія Педоса його рідні жінки - мама, дружина і дві дочки. Чи не просили вони його не їхати на війну?

Дружина не могла так сказати. Розуміє, що я офіцер, - говорить підполковник.  А діти не знали нічого. Взнали, коли вже зустрічали. „Папа, ти ж сказав, що на навчання поїхав, а приїхав у військовій формі?”. Коли дзвонили під час відрядження, питали мене, яка оцінка. Нормальна, п’ятірка. „То п’ятірка - це ж погано! Може, дванадцятка?” Ой, так-так, дванадцята, це я не так сказав... Усі дружини, не тільки моя, а й інші, з розумінням поставилися. Ніхто з хлопців жодного разу там не сказав, що заморився, злякався, хоче додому. Я ними горджуся. Я з цими хлопцями поїду в будь-який час і куди завгодно.

Наталія Гончарук, газета «РІА»

Автор
(0 оценок)
Актуальность
(0 оценок)
Изложение
(0 оценок)

Отзывы и комментарии

Написать отзыв
Написать комментарий

Отзыв - это мнение или оценка людей, которые хотят передать опыт или впечатления другим пользователями нашего сайта с обязательной аргументацией оставленного отзыва.
 
Ваш отзыв поможет многим принять правильное решение

. Пожалуйста, используйте форму отзывов для оценок и рецензий, для вопросов и обсуждений - используйте форму комментариев, а не отзывов

Не допускается: использование ненормативной лексики, угроз или оскорблений; непосредственное сравнение с другими конкурирующими компаниями; безосновательные заявления, оскорбляющие деятельность компании и/или ее услуги; размещение ссылок на сторонние интернет-ресурсы; реклама и самореклама.

Введите email:
Ваш e-mail не будет показываться на сайте
или Авторизуйтесь , для написания отзыва
Автор
0/12
Актуальность
0/12
Изложение
0/12
Отзыв:
Загрузить фото:
Выбрать

Комментарии предназначены для общения, обсуждения и выяснения интересующих вопросов. Для оценок и рецензии используйте форму отзывов