Вчить армійського бою - готує хлопців до служби і війни

Армійський рукопашний бій колись його поставив на ноги після травми хребта. Колишній фізкультурник і таеквондист, а тепер інструктор школи рукопашного бою «Бойові Традиції» Володимир Ільченко готує юнаків до строкової служби в спецпідрозділах, а дорослих чоловіків – до війни

Він каже, що армійський – не найвищий рівень рукопашного бою. Це не спортивна боротьба, а ціла наука виживання. Інструктор школи рукопашного бою Володимир Ільченко готує хлопців, щоб вони повертатися цілими звідти, де війна.

Другий рік у Вінниці працює військово-патріотичний центр „Захист вітчизни”. Його засновник - колишній вчитель фізкультури, який готувався стати тренером в спецпризначенця. Раніше він навчав юнаків системі самозахисту Спецназ. А тепер, коли в країні мобілізація за мобілізацією, готує хлопців до армії.

- Я сам починав з таеквондо, але після травми хребта не можна було робити силових навантажень. В тому ж спортзалі познайомився з людиною, яка займалася армійським рукопашним боєм. Теж почав на підлозі перекидатися, і акробатичні вправи мене підняли на ноги, - говорить Володимир Ільченко. - Свою травму виходив завдяки армійському рукопашною бою.

Уже кілька років поспіль він навчає основаній на українських традиціях бойовій системі підлітків і юнаків. Каже, саме час починати військову підготовку з 14-ти, коли в школі вже дали знання з фізики, геометрії, алгебри. І перше, за що береться тренер, - це психологічна підготовка учня. Правило не застосування сили для вихваляння - головне.

- Мої учні прекрасно знають: якщо вони, не дай Бог, застосують силу, - це повернеться до них сторицею, - говорить Володимир Ільченко. – В мене не було таких які потрапили б у якісь бандитські угрупування. І з бандитами я не співпрацюю і можу попередити - до мне не треба навіть на крок наближатися з поганими намірами, це буде марно. Готувати їх я не буду. В мене досить досвіду, щоб знати, звідки ростуть ноги.

Рукопашний бій, як говорить тренер, має три рівні. Спортивний орієнтується на показовий результат – пояс, медаль, звання. Міліцейським рукопашним боєм треба володіти, щоб попередити агресію злочинця чи його затримати.

- Армійський рукопашний бій розрахований на знищення противника. Це коли війна, - каже Володимир Ільченко. – Солдат має бути добре підготовлений. Не тільки фізично, а й психологічно. І якщо, скажімо, відправити в АТО наших спортсменів, вони не зможуть воювати. Це треба знати, як впасти, як сховатися, куди нирнути...
Навчити виживати на війні Володимир Ільченко обіцяє за два-три місяці. Це якщо заняття тричі на тиждень про годині дві.
- Я займаюся з хлопцями допризовного віку, тому що студенти, які в майбутньому будуть військовослужбовцями, вже повинні бути підготовленими. Сьогодні армія за короткий час якісно не готує. Добре, якщо призовники можуть за себе постояти. Але головне на війні – вижити. І якщо вони вміють вижити, то це величезний плюс. І я хотів би працювати також з дорослими чоловіками. Тими, що підуть в АТО, або вже були там і знають, що повернуться.

Тренер з армійського рукопашного розказав, що вихованців-підлітків вчить захищатися, і лише коли вони постаршають, дасть бойові знання та вміння. Багато його вихованців зараз служать в 95-аеромобільній бригаді та в восьмому окремому батальйоні спецназу в Хмельницькому

- Всі живі-здорові, слава Богу. Вітання регулярно передають і шлють СМСки, - каже він. - Сьогодні немає часу думати. Треба готувати наших хлопців, щоб вони поверталися живі. Це головне, що зараз треба робити.

На сайті військово-патріотичного центру „Захист вітчизни” сказано, що це - аполітична організація, яка намагається відновити бойові традиції Київської Русі та козаччини. До навчання запрошують також дівчат, а переселенців зі сходу обіцяють навчити безплатно.

Для чого їм знадобився армійський бій, розказали учні тренера

Андрій Дорошенко (24), аспірант політеху:
- Коли в країні війна, військову підготовку треба мати всім. Тренування дають фізичну силу і додають впевненості у собі. Крім вправ для самозахисту, тренер вчить, як реагувати в екстремальних ситуаціях на вулиці. Коли потрібно застосовувати силу, а коли треба спустити ситуацію на гальмах. Є правило: якщо не хочеш потрапити в скрутну ситуацію, то минай те місце. Я став більше продумувати свої шляхи.

Що зробите в ситуації четверо на вас одного?
- Якщо їх багато, а ти один, або в когось з нападників є зброя, то краще просто втекти. Можна сказати „Дивіться, міліція”, і поки вони обернуться, тікати. У кожному випадку треба дивитися на противника і оцінювати правильно ситуацію. Буває, що провокують на бійку. Мені доводилося робити одному больовий прийом, щоб інші розуміли, що зі мною заходити не потрібно.

Як ставитеся до мобілізації?
- Хотів мобілізуватися ще в травні. Писав заяви, але мені сказали, якщо піду перед сесією, втрачу змогу довчитися, а не повернуся до вересня, то відрахують. А їхати в зону АТО на місяць, сенсу немає. В політеху є військова кафедра. Я її закінчив. Зараз - молодший лейтенант. Крім того, я представник військово-патріотичного клубу „Айдар”, який підтримує сам комбат Мельничук. У тренера своя методика, в „Айдару” своя. Але він викладав у навчальному центрі „Айдару” в Закарпатті свій рукопашний бій.

В'ячеслав Кошельник (24), аспірант аграрного, викладач:
- Я з дитинства займаюся спортом просто для себе, для зміцнення духу і характеру. Раніше це була переважно легка атлетика і силові навантаження. А на третьому курсі друзі підказали тренера, який допомагає розвиватися духовно і фізично. І я в нього займаюся вже 4,5 роки. Ця бойова система направлена на духовний розвиток. Східні єдиноборства, які ми бачимо по телевізору, вчать людей жорстокості, забивають мізки. А тут усі вправи з української національної культурної школи. Це техніка українського народу. Як вид мистецтва, як танець. Рухи, які на перший погляд здаються танцювальними, є й засобом захисту.

Чи доводилося застосовувати силу?
- Знайомі, які знали, що я займаюся, не раз хотіли перевірити мої можливості. Зазвичай стараємося не демонструвати те, що вміємо. Навчання так побудоване, більше на психології, умінні словесно вийти з ситуації. Але в мене був випадок, що я мусив показати. Не прийом і не удар. Просто поставив людину в непритаманне їй положення елементарним способом, і довів, що насправді не все вирішується силою і розміри людини не є вирішальним фактором. Коли мені зробили захват, який вважається таким, з якого неможливо вибратися, я вибрався з нього і поставив у захват його. Цим я показав, що немає обмежень у розвитку людину і немає тупикових ситуацій.