Як «вагітній» журналістці місцем у транспорті поступались

Редакція "20 хвилин" вирішила перевірити "на собі", чи поступляться вагітній дівчині місцем у транспорті. Спавжніх вагітних вирішили до експерименту не залучати - залишили їх насолоджуватись своїм "цікавим станом". Натомість в транспорті каталась фейкова вагітна. Що з того вийшло - читайте в тексті та дивіться на відео.

Найважче було погодитись на сам експеримент. Був страх, що варто лише вийти з редакції, і всі відчують обман, і мене буде викрито. Втім, коли вже «змайстрували» накладний живіт із шарфів, мене огорнула справжня паніка. Справжнім вагітним в цьому плані дійсно легше – в них живіт росте поступово. А коли він з’являється за 5 хвилин нізвідки – в підсвідомості починаються збої, а в свідомості просто шок.

Та назад вороття немає. Декілька ковтків води і виходжу із редакції. Та варто лише зробити перший крок, як чую від колег, що я вже ходжу як вагітна. Центр важкості дійсно змінився. Це додає впевненості. Із будівлі вже виходжу так, ніби провела з цим животом більш як півроку.

І хоч я йду як пінгвін, а куртка на мені ледве защебнулась, хочеться посміхатись і не зважати на оточуючих. В районі живота відчуваю приємне тепло….Стоп, і тут мій розум підказує мені, що це мене нагріла скручена кофтина. Згадую, що я на завданні та зосереджуюсь.
Перший тролейбус – і мене, вагітну і беззахисну рятує жінка-кондуктор.
- Проходьте, будь ласка, на моє місце, бо може дьорнути, - звертається до мене турботливо. Люб’язно дякую та їду одну зупинку. Один нуль.

Втім, сказати, що мені не поступались місцем лише чоловіки чи жінки було б неправдою. Чоловіки реагували швидше. Поступались і ті, біля кого я стояла, та деякі здалеку гукали мені, «садітєсь, дєвушка». Жінки були дещо пасивніші. Можливо покладались на чоловіків, можливо з іншої причини, але поступались місцем рідше.

Звісно, година в «тілі вагітної» не дала мені повної картини емоцій та відчуттів. Але дуже захотілось прожити це «маленьке життя» по-справжньому. У Вінниці.