Віктор Бронюк: «Солдати на передовій чекають дитячих малюнків і шоколадок. І дратуються, коли їм кажуть: «Повертайтеся живими!»

Віктор Бронюк: «Солдати на передовій чекають дитячих малюнків і шоколадок. І дратуються, коли їм кажуть: «Повертайтеся живими!»

У відвертому інтерв’ю VIP-клієнт Вінницької філії ПриватБанку - лідер гурту «ТІК» - розказав про свою волонтерську роботу, першу поїздку в зону АТО, подарований бійцями бронежилет, вміння за 2 доби вирішувати будь-яке питання, державну бюрократію і тих, хто намагається нажитися на війні. А ще, як історик за освітою, Віктор Бронюк дав оцінку всьому, що відбувається, і пояснив, чому найгірше побажання для військових – це звичний нам заклик: «Повертайтеся живими!»

Хто такі солдати і чим вони займаються на сході, 4-річний Данило і 6-річна Єва Бронюки знають давно. Українські військові часті гості в їхній родині, у дворі будинку взимку був справжній склад термобілизни та необхідного зимового одягу для героїв, а вечорами діти вимальовували листи-послання для тих, хто поки не може приїхати до них особисто. Щодня батько малих – лідер гурту «ТІК» Віктор Бронюк - годинами розмовляє з бійцями, що знаходяться на передовій, і постійно тримає зв'язок з провідними волонтерами зі всієї України.

Вже рік життя музиканта – це 24-годинна волонтерська робота. Він знає, чого насамперед потребують бійці, чим живуть і що насправді відбувається в зоні АТО. Радіє, що за цей час вибудував таку комунікацію з волонтерами й бізнесменами, що за два дні може вирішити практично будь-яку проблему.

- Знайомі мене часто доймають: чого ти цим займаєшся, тобі що більше всіх треба? Кажу: ні, не більше всіх! Просто інакше я не можу. Зараз такий час, що мусимо усі, хто на якому етапі може, допомагати, - переконаний лідер «ТІК».

Шлях до волонтерства музиканта красномовно відображає його персональна сторінка у Facebook. До подій Євромайдану на ній автор сотень веселих хітів ділився творчими планами і враженнями від концертів, сьогодні ж - це суцільні ексклюзивні фото із зони АТО, звіти про нові передачі на фронт і щасливі обличчя бійців, які їх приймають.

- Щось ми у вирі подій зовсім забули про цивільну оборону. Коли вивчали в університеті, всі сміялися, не вірили, що колись пригодиться. Я не панікую, але слід пригадати, як вести себе в умовах ворожої агресії. Ви всі знаєте, де у вас бомбосховище? Нехай воно краще не знадобиться, але інформацію потрібно зібрати... Паніка - це наш ворог! Хто знає, що робити - той не панікує! - рік тому, 3 березня 2014 року, написав Віктор Бронюк.

Саме тоді він зробив остаточний вибір: завжди знати, що робити і діяти на випередження.

Джипи ARNI, «Вінницька стріла» і «Опель Фронтера», бойова «швидка» «Білосніжка», медичний гуманітарний вантаж з Канади на суму більше півмільйона гривень із унікальним обладнанням для поранених, мобільними ліжками, ваннами й туалетами, тонни медикаментів, сотні тепловізорів, приладів нічного бачення, радіостанцій та акумуляторів, десятки тисяч валянків, військових форм, теплого одягу і багато-багато іншого – усього, що Віктор Бронюк спільно з друзями-волонтерами передав і особисто доставив на фронт не злічити. І як би не стрибав курс долара разом із цінами на бензин і на всі товари, волонтери запевняють: не зупиняться ні за яких обставин!

- Вікторе, коли настав той момент, коли ви вирішили зайнятися волонтерством?

- Благодійність у моєму житті з’явилась значно раніше, ніж почалися буремні події на сході України. Вже п’ять років я є головою правління благодійного фонду «Подільська громада». Гасло нашої організації: «Ми допомагаємо тим, хто допомагає іншим». Коли після анексії Криму в Україну прийшла війна, звісно, ми не могли залишатися осторонь. Спочатку допомагали людям із переселенням, потім шукали одяг та амуніцію для солдат, що йшли воювати. І чим більше загострювалися бойові дії на фронті, тим більше невирішених питань поставало, тож ми почали займатися буквально усім: що просять хлопці, те й намагаємося якомога скоріше дістати й доставити.

- Коли до вас прийшло розуміння, що на сході справжня війна?

- Це було зрозуміло одразу. Насправді раніше, коли в інтерв’ю мене запитували: «Чого ти боїшся в житті?» - я завжди відповідав: лише двох речей - зради і війни. Коли тобі по телефону починають дзвонити друзі і знайомі, з якими ще вчора ти пересікався і говорив про побутові проблеми, а сьогодні вони розказують про обстріли, присилають фотографії, показуючи чим і як воюють, всередині все перевертається… У мене, як, певно, у будь-якого чоловіка, були думки теж їхати воювати, але коли закрутилася волонтерська робота і побачив, як вдається швидко вирішувати важливі питання, зрозумів, що значно більше користі від мене буде тут. Дуже швидко ми з однодумцями організували таку потужну комунікацію, яка дозволяє, залучаючи бізнесменів, підприємства та усіх небайдужих, доставляти необхідні речі для бійців, що дають можливість їм більш-менш комфортно перебувати на лінії вогню, мати сучасні засоби для комунікації і ведення бойових дій, медикаменти і все інше. Коли хлопці розказують напівмістичні історії, коли їх посипали мінометами, вся техніка згорала, а тобою передані машини стоять без жодної подряпинки, чи коли військові лікарі повідомляють, що на волонтерській «швидкій» вивезли 50 поранених, а це 50 врятованих життів - в такі моменти розумієш, що робиш потрібну справу. Комунікація з волонтерами по всій Україні така, що сьогодні я точно знаю, де і що швидко і якісно можна дістати у будь-якому регіоні. Інколи достатньо всього кількох дзвінків по телефону і питання вирішується. Я мав нагоду спілкуватися з інструкторами з Грузії, які сьогодні навчають наших бійців. Деякі за плечима мають по 5-6 військових кампаній у різних частинах світу, але подібного явища вони ніде не бачили. Отакими величезними очима вони дивляться на наш волонтерський рух: коли є потреба, ти її озвучуєш, 2-3 дні минає - і вже маєш реальний результат.

- Часто, як волонтер, стикаєтеся з обманом?

- Досить часто. Інколи просять допомогу для неіснуючих воїнів. Про псевдоволонтерів, які зі скриньками без кінця ходять по місту, з яких у кращому разі 100 гривень передадуть на потреби АТО, а все інше заберуть собі, я взагалі мовчу. На жаль, такі історії у багатьох вбивають довіру і відбивають бажання допомагати. Зокрема, на початку усіх цих подій багато людей з-за кордону за власні кошти купували автомобілі і бронежилети, а потім не раз дізнавалися, що все це просто перепродувалось. Чи от у шпиталі на передовій була історія, що постійно завозились медпрепарати, але їх весь час чомусь не вистачало, а потім виявилося, що місцеві працівники їх просто передавали сепаратистам. Після таких випадків волонтери вже все тримають на контролі. Окрема тема також державний бюрократизм. На початку війни військові, навіть дуже потребуючи, не хотіли брати волонтерські машини на баланс своїх частин, бо зізнавалися, що завтра через це матимуть проблеми. Така ж історія була з військовим шпиталем, коли ми передавали необхідне медичне обладнання. Медики говорили, що все обов’язково треба проводити документально, бо їх вже попередили, що у 2015-му році з ними по всьому будуть розбиратися. На щастя, зараз у більшості випадків ці проблеми позаду, якщо кажеш, що це волонтерська машина чи ліки, питання знімається.

- Наскільки сильно стрибки курсу долара, коли ціни на все різко піднялися, вдарили по волонтерській роботі?

- Все, звісно, відобразилося, але люди все одно знаходять можливість допомагати. Що зробиш?! Солдатам, як і раніше, треба бути взутими й одягнутими. Одна річ, коли ти змерз на вулиці і знаєш, що за 20 хвилин чи годину будеш вдома, поп’єш гарячого чаю, залізеш у теплу ванну і все буде нормально. І зовсім інша справа, коли ти стоїш в полі і часто не маєш можливості елементарно розвести вогнище, бо це заборонено. Чи, навпаки, згадати літню спеку. Хлопці зізнаються: коли бачать, як хтось набирає склянку води і виливає її на землю, рука одразу здригається, бо всі пам’ятають, як влітку в степу ту воду ділити на краплі… Бачення багатьох речей за цей час змінилося. Дуже хочеться, щоб дійсно змінилась і наша країна. Питань сьогодні є дуже багато. Є незручна правда, про яку хтось говорить, а хтось мовчить, бо боїться. Рано чи пізно ми її дізнаємося. Інша річ, кому з чим жити – це вже кожен сам обирає. Особисто мені важливо по закінченні всього цього мати можливість пояснити дітям, що я робив у цей період. Як на мене, у кожного сьогодні окрім позиції має бути ще внутрішня мотивація. Ця війна, як і будь-яка інша, обов’язково закінчиться, а нам вже сьогодні більше треба думати, як ми будемо жити далі. Така річ, як волонтерська практика, багато в чому консолідувала людей і це явище нам потрібно зберегти. Адже все одно державу нам доведеться відбудовувати, навіть ту частину, яка не зазнала бойових дій.

- Розкажіть, коли ви вперше поїхали в зону АТО? Відчували тоді страх?

- Перша поїздка була на базу до 93-ї окремої механізованої бригади. Звісно, як у будь-якої людини, яка усвідомлює, що перебуває там, де щосекунди щось може вистрелити чи впасти, страх відчувався. Це нормальна реакція, але вона завжди відходить на другий план, коли спілкуєшся з хлопцями. А вперше той запах війни я відчув 29 березня 2014 року, коли «ТІК» мав «Великий тур маленькими міста» і ми заїхали до авіабригади, яка базувалася у Старокостянтинові. Прямо на аеродромі давали концерт для військових. І все б нічого, але як тільки мали виходити на сцену, оголосили бойову тривогу І ступеню. Це моторошне відчуття, коли розумієш, що жарти закінчилися. Одна річ, коли люди перебувають у так званій зоні АТО, і зовсім друга, коли несуть бойове чергування: за парканом твій дім, там твоя родина, але не можеш до них піти, бо ти на бойовому чергуванні. Зовсім інші відчуття долають, коли під’їжджаєш до зони бойових дій, коли частіше бачиш розбиту техніку, дивишся на воїнів, розуміючи, хто з якою мотивацією прийшов: хто попав під мобілізацію і 24 години на добу споживає зігріваючі напої. А поруч ті, що не чекали, коли їх покличе держава, самі пішли у військкомат і в лавах добровольців кожнісінький день підвищують свою бойову здатність, читають специфічну літературу, тренуються, працюють зі зброєю. Такі контрасти на війні бачиш постійно. За рік до початку війни мені доводилось виступати в Дніпропетровську. Тоді до нас підходили організатори і казали: «У вас есть такая песня «Люби ти Україну». Не знаю, стоит ли ее петь...» І зовсім інша картина була, коли ми у 2014-му на День незалежності виступали у Дніпропетровську, коли місто більше нагадувало Львів, коли всі ходили у вишиванках і з прапорами. Така близькість до фронту поставила людей перед вибором, кожен задумується, що може втратити все, що у нього є, тож вирішує, на якому він боці. На жаль, певно, така ціна волі, ціна створення держави. Я весь час згадую, коли вчився на історичному факультеті і дехто з професорів говорили, що українці ще не сплатили свою ціну за незалежність. Постійно дивувався: чому ж не сплатили?! От вам держава, будь ласка, працюйте собі на здоров’я, розвивайтесь. А бачте, все-таки ціна прийшла… - Ваш прогноз, як історика, як швидко закінчиться війна в Україні?

- Будь-яку війну дуже легко розпочати і дуже важко закінчити. Під час більшості війн люди не пам’ятають, з чого все закрутилося. У нас пройшов лише рік, але вже зараз більшість, що з однієї, що з другої сторони, не дадуть однозначної відповіді: чому почалася війна, що кого не влаштовувало. За якусь «новоросію» чи «русский мир»? Вже всі переконалися, що це утопія. З точки зору історії має пройти час, щоб ми все могли об’єктивно оцінити. Бо сьогодні ми не знаємо дуже багато речей. З точки зору історичного процесу, зрозуміло, чому так відбулося: якби не сталася анексія Криму і війна на сході, все те відбулося б у самій Росії. Їм потрібно було сформувати ворога за межами Росії і з ним боротися. Така історія пропаганди і Росії неважливо, з ким це проходити: з чеченцями, грузинами чи українцями. Така специфіка росіян: їх підняти може тільки ворог. Хочеться лишень, щоб нам вистачило часу все те пережити і зробити правильні висновки.

- На вашу думку, за Луганську та Донецьку області варто боротися чи простіше їх віддати?

- Насправді у бидла та хамства немає національності чи територіальної ознаки. По великому рахунку, нелюдів вистачає і у інших регіонах. Ми всі ворога чекаємо здалеку, а часто він підкрадається саме зблизька… З іншої сторони, дійсно, з багатьма людьми не хочеться жити в одній державі. Солдати сьогодні однозначні: більша половина того населення ненавидить все українське і українців. Тож пригадується така медична штука, як хірургія. Щоб дати можливість здоровому організму існувати, треба забрати те середовище, яке його знищує. І деколи таким кардинальним хірургічним способом. Звісно, всього цього не хочеться робити, але проблема у тому, що за цей період Україна знову стала осередком в геополітичній боротьбі. Багато проблем, які сьогодні підіймаються - це проблеми світового характеру. Більшість міжнародних організацій, як ООН, ПАРЄ, ОБСЄ, показали свою нікчемність. Світові організації потребують реформування і реорганізації, бо змінився світ, впливи на інформацію, її подача, самі люди змінилися. Як колись на зміну релігії прийшла філософія, так і сьогодні на зміну всім тим організаціям треба шукати ту, яка зможе вирішити питання і по-справжньому контролювати безпеку в світі.

- Все-таки, який настрій сьогодні у бійців, що перебувають на фронті?

- Дуже бойовий! Якщо на початку був страх, боязнь і нерозуміння того, що треба стріляти в тих, хто багато років тобі насаджувався в друзі і брати, а потім раптом виявився ворогом, то сьогодні серед наших бійців немає паніки, є тверде бачення і розуміння процесу, а головне – з’явилась здорова злість, якої не було на початку. І ця злість дає спокій, що ми сьогодні по-справжньому готові боротися.

- Чого сьогодні найбільше потребують українські захисники?

- Потреб, як і раніше, дуже багато, починаючи від озброєння, коли хлопцям продовжують видавати міни 45-го року, і закінчуючи побутовими проблемами. Українське військо 20 років знищувалося, тож проблем нині маємо чимало. У росіян же навпаки – за останні роки було декілька військових кампаній, тож і бойовий досвід, і підготовка до війни відчуваються.

Втім, основне, чого потребують наші хлопці - це підтримка і спілкування. По півроку вони живуть у одному й тому ж середовищі, бачать одні й ті ж обличчя, тому можливість поговорити з кимось іншим для багатьох - справжня віддушина. Після особистого спілкування вони всі такі натхненні, що зазвичай без подарунків гостей не відпускають. Мені, наприклад, якось подарували бронежилет. Свій, який спочатку купив, я віддав одному бійцеві, якому він був більше потрібний, а потім хлопці, побачивши, що я постійно приїжджаю без захисту, подарували свій запасний бронежилет. До речі, знаю, що дуже багато з них негативно сприймають традиційну нам фразу: «Повертайтеся живими!» Кожен солдат і так йде з вірою в те, що залишиться живим, а тут щоразу тобі кажуть: «Ти ж дивись не помри!» Багатьох воїнів це дуже дратує…

Що ж до речових подарунків, то найцінніше для більшості солдат – це дитячі малюнки і шоколадки. Батончик «Снікерсу» хлопці без роздумів готові проміняти на свої польові харчі! Ну і, звісно, ходовий товар – це цигарки. Сам я ніколи не палив, тому завжди принципово нікому не купував цигарки. Тепер через це довелося переступити, цигарки для хлопців нині купую блоками.

Переконаний, допомагати треба усім, чим можеш. Багато людей думають, що от в мене немає ресурсу, не можу дати кілька тисяч гривень, але це ж не основне. Можливо, в тебе є вільний час і у якійсь організації ти зможеш бути корисним. Згадайте лишень, скільки жінок печуть пиріжки, плетуть сітки чи в’яжуть носки. Це доводить, що той, хто має бажання допомагати, знайде спосіб це зробити.

До мене через Facebook зверталося дуже багато людей, які хотіли перерахувати кошти надійним волонтерам, тому ми вирішили відкрити спеціальний рахунок: Приватбанк 5167 9872 0502 6210 Бронюк Віктор Володимирович. Якщо люди мають мету, обов’язково її досягають. А нам, дійсно, треба триматися купки, підтримувати один одного, бо тільки так ми зможемо перемогти!

Фото Олега Денисенка та з особистого архіву Віктора Бронюка

privatbank
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
Автор
(0 оценок)
Актуальность
(0 оценок)
Изложение
(0 оценок)
63 просмотра в октябре
Я рекомендую
Пока никто не рекомендует

Комментарии

Комментарии предназначены для общения, обсуждения и выяснения интересующих вопросов

Происшествия
16 октября в 15:01 в Службу спасения областного центра поступило сообщение о пожаре на ул. Николая Оводова.На место происшествия были направлены подразделения четырех государственных пожарно-спасательных частей города.По прибытию было установлено, что горит крыша дома, который используется под офисные помещения. Площадь пожара около 250 кв. м. Пожар локализован в 15:38, а ликвидирован в 16:01.К ликвидации пожара от ГСЧС привлекалось 24 человека личного сос...
Происшествия
16 октября, около 16:30, в Виннице произошло дорожно-транспортное происшествие с участием трамвая и служебного автомобиля патрульной полиции.На перекрестке улиц 600-летия и Хмельницкого шоссе трамвай въехал в полицейский автомобиль Prius.Фото с места события опубликовали в соцсетях. По словам очевидцев, в ДТП пострадала пассажирка патрульной машины. На место происшествия вызвали скорую помощь.Пресс-секретарь патрульной полиции в Винницкой области Татьяна П...
Происшествия
Спасатели почти час пытаются потушить задымление, которое идет с крыши дома №50 по улице Николая Оводова. Дым "заполонил" часть центра города. На месте работают несколько бригад сотрудников ГСЧС. Дым прохожие увидели после 15 часов 16 октября.Задымление охватило здание, которое занимало отделение «Вектор банка». На фасаде, внутренних помещениях и крыше проводятся ремонтные работы. По предварительной информации, именно они и вызвали задымление.Визуально вид...
Происшествия
Сегодня, 16 октября, в центре Винницы произошел пожар. Загорелось офисное помещение. На месте работают спасатели. Загорелся дом по адресу Николая Оводова 50. Дополнено
Криминал
В пгт Вапнярка Винницкой области работники местной полиции задержали двух подростков - 14 и 18 лет - с 1,3 кг марихуаны. Ребята намеревались сесть на поезд в Закарпатье, сообщили в ГУ ЧП области.Юноши родом из Томашпольского района. Марихуану везли в рюкзаках. Правоохранителям объяснили, что нашли насаждения конопли у себя в деревне на территории заброшенной усадьбы. Там растения собрали, высушили и хранили якобы для собственного употребления.За такое прав...
Происшествия
15 октября в Тульчинском районе из-за бытовой ссоры мужчина нанес деревянной палкой смертельные травмы головы своей сожительнице. За убийство женщины задержанному грозит до 15 лет лишения свободы.Около 13.20 в полицию по линии 102 поступило сообщение, что в с. Крищенцы по месту жительства с признаками насильственной смерти обнаружена мертвой 46-летняя женщина.Как рассказал заместитель начальника следственного управления ГУНП в Винницкой области Александр С...
Общество
Сегодня, 16 октября, в Единой системе местных петиций зарегистрировано новое обращение винничан. Автор петиции Мария Шевчук предлагает установить светофор и обустроить пешеходный переход на Барском шоссе.Голосование продлится следующие 14 суток. По состоянию на 13:30 обращение подписали 4 человека из 350 необходимых.
Происшествия
14 октября в Казатине погиб 47-летний местный житель. Мужчина не справился с управлением иномарки и въехал в забор и жилой дом.Авария произошла около шести утра на улице Гвардейской.Повреждения полученные водителем оказались смертельными. Он погиб на месте происшествия.Обстоятельства и причины аварии устанавливает полиция.
Общество
Под винницей на базе Стрижавского учреждения исполнения наказаний №81 прошли учения подразделений быстрого реагирования Государственной пенитенциарной службы Украины, в время которых отрабатывались навыки спецназа по ликвидации массовых беспорядков в местах заключения осужденных. Как сообщает пресс-служба Центрально-Западного межрегионального управления по вопросам исполнения уголовных наказаний и пробации, учения проходили с целью определения состояния фи...