Французький журналіст, що працює волонтером у Вінниці розповів про «Charlie Hebdo», свободу слова і безпеку

Коли Антонін Ніколаон, радіожурналіст із французького міста Діжон, подавав заявку як волонтер на участь у проекті в Україні, наша держава вже зазнала російської агресії, а коли він готувався до поїздки, на Донбасі на повну силу тривала АТО. Проте всі ці події не зупинили молодого француза, не змусили його передумати й обрати іншу країну. Отже, з 1 жовтня Антонін працює у Вінниці.

На питання, чому для своєї волонтерської праці він обрав Україну, Антонін відповідає, що захотів відкрити для себе інакшу культуру.

- Бо коли я їду, наприклад, до Німеччини, до Британії чи до Іспанії, то бачу, що культура там, як на мене, дуже подібна. Мені подобається слов’янська культура. Я був у Білорусі кілька років тому, і це для мене був хороший досвід, я отримав задоволення від країни, від людей. Тому захотів побувати у ще одній слов’янській країні, і коли випала така нагода приїхати в Україну на запрошення ГО «Наше Поділля», я нею скористався. Побачив їхній проект і вирішив подати заявку. Проект цікавий для мене, він пов’язаний зі зйомкою відео. Хоча я більше радіожурналіст, але це ми теж успішно робимо. Вже зняли і розмістили в Інтернеті, наприклад, відео про рух громадського транспорту, про іноземних студентів у Вінниці, про переселенців з Донбасу…

- Все таки чимало волонтерів та інших іноземців після початку сумно відомих подій в Україні скасували свої поїздки або скоротили перебування в нашій державі. Чому ж тебе це не злякало?

- Звичайно, я не боявся, але дивився багато новин, читав багато інформації про події в Україні. Якщо чесно, я вирішив приїхати до вашої країни не тому, що тут війна. Україна – велика країна, одна з найбільших у Європі. І я захотів відкрити для себе вашу країну і ваш народ… Для мене цікаво отримати іншу версію фактів. Бо, як ви знаєте, у Франції багато ЗМІ говорять про вашу країну. Але, як на мене, це не завжди реально відображає ситуацію. Іноді їхні матеріали - повна фігня (тут Антонін вживає слово «bullshit»). І я захотів дізнатися точку зору місцевих людей, українців. Це одна з моїх мотивацій. Тільки моя мама говорила: «Я переживаю, чому ти обрав саме цю країну? Там небезпечно…» Я старався пояснити моїм родичам, що Україна велика, і війна зовсім в іншій частині країни. І мої родичі зрозуміли…

Далі розмова з французьким журналістом торкалася професійних питань – джерел підтримки його радіостанції та інших ЗМІ у Франції, дотримання журналістських стандартів та наявності механізмів, які протидіють порушенню цих стандартів…

- Наше радіо можна назвати асоціаційним, публічним, ніби громадським, - розповідає Антонін про ЗМІ, в якому працює. - Четверо чи п’ятеро осіб у нашій редакції працюють на постійній основі, і ще іноді долучаються фрілансери…

- А з яких джерел воно фінансується?

- Близько 50% бюджету – підтримка держави. Також 25% - від паблісіті (від реклами), решта 25 % – внески від слухачів.

- У нас в Україні дуже поширеним явищем є так звана джинса (прихована реклама, тенденційні матеріали чи PR без належного маркування). Чи трапляється таке у мас-медіа Франції?

- Іноді. Наприклад, під час виборів. Є певні вимоги, які стосуються всіх видів ЗМІ. Наприклад, якщо під час місцевих виборів я як журналіст вибрав для розмови одного з десяти наявних кандидатів, зробив з ним інтерв’ю, то я повинен зробити також з іншими 9 кандидатами інтерв’ю такої ж тривалості, і вона має вийти в ефірний час тієї ж якості. Це стосується і телебачення, і газет. Ти повинен ставити позначку, що це реклама, а не новина, не інформація. Якщо ти не поважаєш це правило, можеш мати певні проблеми.

- Хто влаштовує ці проблеми?

- Є організація, спеціальна рада, яка перевіряє, особливо під час виборів, чи журналіст або медіа дотримуються цих норм. Так, на минулих президентських виборах один з відомих телеканалів (BFM, знаний як канал новин) мав проблеми з цією радою, тому що вони приділяли забагато часу, наприклад, Ніколя Саркозі… Рада також перевіряє, чи є в матеріалах порушення, які стосуються сексу, расизму тощо.

- І яке може бути покарання?

- Наприклад, можуть закрити канал чи радіо, скажімо, на тиждень. І ще фінансові санкції. Або ж ті медіа, які отримували гроші від держави, можуть перестати їх отримувати.

Також, за словами Антоніна, ще одним стимулом для французьких журналістів дотримуватись професійних стандартів є бажання мати прес-карту.

- Можеш отримати її, якщо ти працюєш в напрямку подання інформації, а не просування чогось, не реклами. Вони (ця рада) перевіряють твою роботу. Не якість роботи, а чи це справді є інформація. Дають тобі прес-карту, і з цією картою ти маєш певні переваги, коли ідеш у публічні місця, в заклади культури – музеї, концертні зали, стадіони… Також можеш прийти в політичну адміністрацію і щось там запитати. Тобто, якщо ти маєш цю карту, це ніби доказ твоєї серйозності, поважності як журналіста. Якщо ж ти її не маєш, тобі важче здійснювати свою роботу. Можливо, але важче.

- А який твій погляд на проблему дотримання стандартів, зокрема нейтральності подання інформації, в умовах військового конфлікту чи загрози тероризму? От як у випадку з «CharlieHebdo» - з одного боку, свобода слова, з іншого – ризик спровокувати насилля…

- У школі журналістики в університеті намагаються навчити бути нейтральним, не провокувати конфлікт. Але у випадку з «Charlie Hebdo»…Це не журналістика, це певні карикатури, тобто це не різновид журналістики, це різновид сатири, це більше мистецтво, пов’язане з політикою. Ця і подібні газети мали проблеми років 50 тому з католицькою релігією. Це прояв певної традиції у Франції – мати такі про вокативні газети з карикатурами як «Charlie Hebdo», «Canard enchaîné».Цефранцузька традиція свободи поглядів.

- Щодо роботи в умовах війни – як журналісту не зашкодити своїми матеріалами? Де межа між безпекою і цензурою?..

- У Франції немає війни. Але коли, наприклад,Французька армія бере участь у подіях в Африці (а наші війська часто вирушають до Африки) і якийсь французький журналіст там перебуває, він дещо може знімати, але не все. Бо якийсь командир скаже: «Ти не можеш це фотографувати, знімати це на відео, бо це секрет армії». Я думаю, в такій особливій ситуації дуже важко робити журналістську роботу, боти не маєш усіх можливостей для зйомки, для інтерв’ю. Захист інформації, безпека мають дуже важливе значення. Це армія, а в армії ти не маєш свободи слова.

- Це нормально?

- Я не знаю, чи це насправді нормально. Я думаю, що дуже важко показати реалії конфлікту. Особливо з огляду на те, що ти маєш бути незалежним. Ні, це не нормально… Це конфлікт, і дуже важко робити свою роботу...На Донбасі є кілька французьких журналістів. Але дехто з них перебуває під впливом пропаганди…

На завершення розмови радіожурналіст Антонін Ніколаон зазначив, що не варто ідеалізувати ситуацію зі свободою слова в західних державах.

- Ми також маємо іноді проблеми під час виборів. Якийсь журналіст може перебувати під впливом певної політичної партії, якось бути пов’язаним з політичною силою, політиком чи бізнесом. Як відомо, у нас у Франції є відомі газети, пов’язані з правими чи лівими партіями… У нас теж є таке поняття як акредитація. Журналістам теж доводилось іноді попередньо узгоджувати питання, наприклад, до президента.

І Антонін навів приклад, коли під час приїзду колишнього президента Франції Ніколя Саркозі до міста Діжон не лише журналісти, а навіть мер міста не зміг отримати відповідь на своє питання,бо воно не було попередньо узгоджене.