У Вінниці обговорювали проблеми допомоги паліативним пацієнтам

У чому полягає допомога паліативним пацієнтам? Із якими проблемами стикаються і хворі, і лікарі в процесі забезпечення знеболювальними препаратами, - обговорювали фахівці-медики та представники громадських організацій у Вінниці. Вони також оприлюднили загальноукраїнську інформацію про стан паліативної допомоги в Україні.

Так, щороку в Україні близько 500 тисяч людей (30% з них діти та 90 тисяч онкохворих) в кінці свого  життя відчайдушно потребують належної опіки та допомоги. Сьогодні в Україні існує лише 9 окремих стаціонарних хоспісів та 10 паліативних відділень при лікарнях. Це всього 650 стаціонарних ліжок при мінімальній потребі у 3 000. Лише до 10 % невиліковно хворих отримують допомогу вкінці життя в медичних закладах. Окремим питанням паліативної допомоги є доступ до знеболення.

 Реєстрація таблетованого морфіну в Україні, сильнодіючого знеболювального засобу, що найчастіше застосовується для лікування хронічного болю у пацієнтів з раком, - це найважливіший крок для поліпшення якості надання допомоги пацієнтам наприкінці життя». Відсутність саме цього лікарського засобу правозахисники визнавали головною перешкодою у забезпеченні адекватним знеболенням пацієнтів, які внаслідок хронічного або невиліковного захворювання страждають від постійного болю. До недавнього часу українським пацієнтам була доступна лише ін’єкційна форма препарату. Утім таблетований морфін має низку переваг, зокрема, дозволяє пацієнтові приймати його самостійно, без втручання медиків, унеможливлює ризик розвитку післяін’єкційних ускладнень (нагноєнь, гематом) тощо. Але, не зважаючи на те, що таблетований морфін зареєстрований вже кілька років тому, на сьогоднішній день ми ще маємо дуже багато проблем з доступом до нього хворих, які реально цього потребують.

Паліативна допомога це підхід, що дозволяє поліпшити якість життя пацієнтів та їхніх сімей, які зіткнулися з проблемами смертельного захворювання, шляхом запобігання і полегшення страждань завдяки ранньому виявленню, ретельній оцінці й лікування болю та інших фізичних симптомів, а також наданню психосоціальної і духовної підтримки

Паліативна допомога:

• полегшує біль та інші симптоми, що викликають занепокоєння;
• стверджує життя і ставиться до вмирання як до природного процесу;
• не прагне ні прискорити, ні віддалити настання смерті;
• включає психологічні та духовні аспекти допомоги пацієнтам;
• пропонує пацієнтам систему підтримки, що дасть їм змогу жити якомога активніше до самої смерті;
• пропонує систему підтримки близьким пацієнта під час його хвороби, а також у період тяжкої втрати;
• використовує мультидисциплінарний командний підхід для забезпечення потреб пацієнтів та їхніх родичів, у тому числі в період тяжкої втрати, якщо виникає в цьому необхідність;
• підвищує якість життя і може в результаті позитивно вплинути на перебіг хвороби;
• застосовна на ранніх стадіях захворювання в поєднанні з іншими методами лікування, спрямованими на продовження життя, наприклад з хіміотерапією, радіаційної терапією, ВААРТ.
• включає проведення досліджень з метою кращого розуміння та лікування клінічних симптомів і ускладнень, що викликають занепокоєння

Цілі і завдання паліативної допомоги:

• Полегшити симптоми важкої хвороби, в першу чергу - адекватне знеболення;
• Психологічно підтримувати хворого та родичів, які доглядають за ним;
• Допомогти набути ставлення до смерті як до природнього етапу життя людини;
• Задовольняти духовні потреби хворого та його близьких;
• Вирішувати соціальні та юридичні, етичні питання, що виникають у зв'язку з тяжкою хворобою та наближенням смерті людини

Зараз на 50 жителів нашої держави припадає 1 людина з онкологічною патологією. Щорічно кожен 5-й мешканець сільської місцевості помирає від онкологічного захворювання, і, на превеликий жаль, у страшних муках. Щорічно реєструється понад 160 тис. нових випадків раку, а це близько 440 випадків щоденно, а помирають від цього захворювання майже 100 тис. людей щорічно (понад 260 осіб щодня). Крім того, близько 3 млн мешканців України становлять люди віком 75 років і старше, з них понад 750 тис. осіб — одинокі люди, які потребують постійного медико-соціального догляду.

Та кількість хоспісних закладів, яка на сьогодні є в Україні — а їх всього 9, безперечно, не може задовольнити існуючу в суспільстві потребу в наданні паліативної допомоги. Згідно з даними офіційної статистики лише 5% хворих з обмеженим прогнозом життя помирають у медичних закладах, майже 85% — вдома. Таким па­цієнтам зазвичай не вистачає місця у лікувально-профілактичних закладах, і вони помирають без належного догляду. Інші 10% помирають взагалі, не маючи місця ані вдома, ані в лікарні. У найскрутнішому становищі, як вже зазначалося, нині сільське населення, ситуа­ція щодо надання паліативної допомоги у містах дещо краща, хоча також на незадовільному рівні.