На прощання з Романом Мельничуком його вчителі принесли зошит спогадів «наш друг Ромка»

- Ми до останнього сподівалися, що Роман у полоні, - розповів заступник командира батальйону «Донбас» з позивним «Сват». – У той день ми взяли в полон декого з «сепарів». Почали переговори, щоб в обмін на них повернули наших. Вони нічого не говорили, що п’ятеро бійців «Донбасу» загинули. Про це дізналися, коли обмінювали їхніх полонених. Вони повернули нам тіла. Серед них був і «Санта», це позивний Романа.

Мати і сестра хлопця до останнього не хотіли вірити, що Рома загинув. Чекали результатів ДНК-експертизи. На жаль, вона підтвердила, що загиблий боєць Роман Мельничук.

- Рома – це оголений нерв справедливості і правдолюб з правдолюбів, - каже один з його командирів з позивним «Бархан». – Він не міг, як дехто, залишатися патріотом на відстані за тисячу кілометрів від бойових дій. Добровільно прийшов у загін. Пройшов підготовку. З осені минулого року знаходився  у зоні АТО. Брав участь у багатьох бойових зіткненнях. Захищав Дебальцево. На жаль, із завдання зачистити Логвиново не повернувся. Наших бійців було чисельно менше, ніж бойовиків. Незважаючи на те, що кожен з них виявив зразки героїзму і мужності, сили все одно були нерівні.

Прощалися з відважним бійцем у Будинку офіцерів. Серед тих, хто приніс квіти на церемонію, були вчителі школи «Аіст». У цій школі вчителює мати бійця - Валентина Петрівна. Цей навчальний заклад закінчували її діти – донька Марія і син Роман. Вчителі, які навчали хлопця, підготували спогади про свого колишнього учня. Про це сказала під час свого виступу класний керівник Романа Надія Вітковська.  Вона показала зошит, в якому зібрали історії, що запам’яталися вчителям про учня Мельничука. Назвали вони ці спогади «Наш друг Ромка». Кожна історія – хвилююча. Ось одна з них.

- Одного разу на уроці історії Роман запитав у мене, чим відрізняється танк Т-34 від Т-64? – йдеться у розповіді Надії Семенівни. – Я знала, що мій учень дуже багато читає. Бувало, навіть на уроках. Причому, інколи по дві книги одразу: одна лежала відкритою під партою, інша – на парті. Зізнаюся щиро, я не робила з цього приводу зауважень, бо читання теж було наукою. Почувши запитання про танки, усвідомлювала, що Роман знає про них більше, ніж я, тому відповіла так: «Рома, я дівчинка, розумієш? А дівчата мало цікавляться танками. Краще ти розкажи …» Весь клас став тоді очевидцем захоплюючої розповіді про мало не всі види танків – від перших випусків і до сучасних.

На траурній церемонії виступали інші вчителі, однокласники, бойові побратими. Хрещений батько зізнався, що дуже чекав повернення похресника, сподівався погуляти в нього на весіллі. Присутні виконали Гімн України. Його розпочав хтось з побратимів після вигуку «Героям слава!». Ще один у камуфляжі ввімкнув записаний на мобільному телефоні гімн батальйону «Донбас». Провести в останню путь героя-земляка прийшли керівники міської й  обласної влади. Після чого вони спілкувалися з матір’ю, сестрою  і бабусею Романа.

- Коли відспівували Романа у церкві села Пирогово, я згадав про те, що тут п’ять років тому прощалися з дідусем хлопця, -  каже його хрещений батько. – Роман тоді служив на флоті. До речі. на корветі «Вінниця». Він дуже любив і шанував дідуся. Йому вдалося відпроситися у командира і внук встиг попрощатися з рідною людиною. Тепер ми знову у цьому храмі, але вже відспівуємо не дідуся, а хлопця. якому ще б жити й жити.

Поховали Романа Мельничука на кладовищі села Пирогово. RIA висловлює щирі співчуття матері, сестрі, рідним і близьким нашого мужнього захисника, щирого і справедливого земляка, який віддав життя за незалежність рідної держави. Герої не вмирають!

- Роман вилетів з гнізда  з промовистою назвою «Аіст» і піднявся високо-високо – на Божі небеса, - сказала під час прощання ще одна його вчителька Діана Звіряніна. – У Всевишнього немає мертвих, у Всевишнього усі живі.