Невже війна закінчилася? Чому менше вінничан провідують поранених

Те, що у військовому госпіталі стало менше відвідувачів, розповіла волонтер Ірина Карпенко-Мазур після того, як залишала одну з палат, де лікуються поранені бійці. Хлопці попросили її побути ще трохи, поговорити, поспілкуватися. На прощання просили навідатися наступного дня. Бійці сказали, що зараз мало людей приходить. Раніше двері не зачинялися, а тепер…

Що кажуть бійці?

Кілька днів поспіль журналіст RIA навідувався у військовий госпіталь на Свердлова і особисто переконався в тому, що справді вінничани стали рідше приходити до солдатів. Нинішня кількість відвідувачів не йде у порівняння з тією, що була минулого літа і восени. Тоді люди йшли, здавалося, безперервним потоком. Журналісту RIA запам’ятався день 17 липня. Тоді з новин по телевізору, що був у палаті,  всі вперше почули про трагедію з малазійським «Боїнгом -777», який збили бойовики на Донбасі.  Цю трагічну новину дивилися і бійці, які були поранені під Зеленопіллям. Там  їх обстріляли з «Градів». Поранених бійців прийшли провідати п’ятеро студентів. Після них прийшли працівники одного з банків, потім група пенсіонерів. Поранені були родом зі Львівщини. Пізніше, коли їх перевели у Львівський госпіталь, журналіст RIA спілкувався по телефону з одним з них. Це був капітан-артилерист з 24-ї дивізії Тарас Щерба.  28-річний військовий під час обстрілу втратив ногу. Капітан просив через газету висловити подяку вінничанам, які вразили його й інших поранених своєю увагою, моральною і матеріальною підтримкою. Капітан щиро зізнався, що у Львові на той час волонтери були менш активні. Його здивувало ще й те, що за отриману допомогу з рук львівських волонтерів треба було розписуватися, що ти її отримав. У Вінниці такого не було.

Ще один поранений на ім’я Артем, родом з сусідньої  Житомирщини, лікувався у Вінниці восени 2014-го. Тепер приїхав на військово-лікарську комісію. Боєць має можливість порівняти, скільки приходило волонтерів тоді і тепер.

- Зараз мало ходять, це правда, - говорить Артем. – Якби я не був тоді в госпіталі, то міг би подумати, що так було завжди, але ж маю можливість порівняти. Якщо чесно, тоді приходило аж занадто багато людей. Ні лікарі, ні медсестри не робили нікому з відвідувачів зауваження. Тепер, буває, сваряться. Дорікають, що заважають працювати.

Євген Ісаєв із 79-ї бригади згадав, як торік, коли його пораненого привезли в госпіталь, одна з вінничанок  взяла шефство над їхньою палатою. Каже, що жінка готувала для них вдома. Запитувала, що бажають, і варила на замовлення. Приносила і борщ, і суп, вареники, голубці. Тепер, кажуть, з каструлями в палати не пускають.

Сваряться на волонтерів

Журналіст став очевидцем, коли лікар робив зауваження двом жіночкам старшого віку.  Нагадував, що в  медичній установі не можна знаходитися без халата, та ще й з господарською сумкою. Жінки, вони якраз вийшли з палати, виправдовувалися, що пригощали поранених пиріжками. Самі пекли. Ще гарячими принесли. Одна з них – Любов Шаламай. Це майстриня, яка вишила портрети усіх українських гетьманів. Разом з нею – пенсіонерка Зінаїда Шевчук.

- Ми постійно приходимо до солдатів, - каже пані Зінаїда. – Запитуємо, чого хлопці потребують. Виконати їхні замовлення допомагають сусіди, знайомі. Нас знають у деяких магазинах. Ось дали цукерки і печиво в універсамі на «Поділлі». Раніше простіше було проходити в палати. Тепер запитуємо дозволу. Познайомилися із завідувачкою одного з відділень. Вона нас знає. Можливо, вдасться організувати виставку Любові Павлівни. Вона неодноразово показувала свої роботи. Думаю, тих, хто в госпіталі лікується і працює, вони також зацікавили б.

Люди не стали скупіші, люди стали бідніші

Взимку був період, коли керівництво Військово-медичного центру обмежило відвідування поранених. Навіть волонтери, які майже щодня навідуються в палати, у ті дні, бувало, не могли пройти на територію.

- Охоронці на прохідній багатьох з нас уже знають в обличчя, тому з ними проблем не виникає, - каже одна з волонтерок, яка просить не називати ім’я, - Деякий час замість них чергували військові. А вони пропускали тільки з дозволу керівництва. Доводилося виходити по телефону на лікарів, відривати їх від роботи. На мою думку, не можна зачиняти ворота. Бо кожен відвідувач – це помічник тим, хто лікує і обслуговує поранених. Волонтери і благодійники збирають кошти, за які закуповують ліки, доставляють продукти харчування, одяг, засоби  гігієни. Якщо їм заборонити приходити, не відомо, чи самотужки справиться колектив. Навіть якщо витягне ситуацію у матеріальному плані,  все одно бійці залишаться без моральної підтримки. Без цього важко, це камінь на серці.

Нині заборону на відвідування зняли. Принаймні журналіст не бачив, щоб когось  на прохідній зупиняли. Однак тимчасова заборона  стала однією з причин зменшення числа тих, хто має бажання прийти в гості до поранених. Ще одну причину назвали згадані волонтери-пенсіонери – Любов Шаламай і Зінаїда Шевчук. Жінки  нагадують, що  все суттєво подорожчало.

– Люди не стали скупіші, люди стали бідніші, - каже пані Зінаїда. – Багато наших знайомих, які раніше щедро ділилися, тепер не мають такої можливості.

Серед волонтерів – студенти з Донецька

При Військово-медичному центрі діє Наглядово-координаційна рада громадських організацій  та волонтерів. Її голова, викладач медуніверситету Олена Верлан-Кульшенко, звертає увагу, що вдалося створити групу волонтерів з майбутніх медиків. Вони  щоденно після занять допомагають пораненим.

Другокурсниця Світлана одна з таких волонтерів. Під час короткої розмови вдалося дізнатися, що дівчина прийшла в університет після медичного коледжу. Каже, їй важливо навіть перебувати в умовах лікувального закладу, бачити, як працюють лікарі, медичний персонал. Світлана стверджує, що поранені, крім пігулок й уколів, дуже потребують уваги.

- Нас з медуніверситету постійно працює десятеро, - розповідає Світлана. – Дехто приходить через день-два. Ще рідше з’являються студенти з торговельно-економічного інституту. Інколи приходять з Донецького національного університету.

- Перед Великоднем у шпиталі знову було людно, - каже Олена Верлан-Кульшенко. – Один з ресторанів Вінниці доставив бійцям харчі.  З Ладижина привезли п’ятсот пасок і крашанок. Після служби в храмах дехто з вінничан йшов до солдатів. У понеділок приїжджали з Крижопільського району. Виступали з концертом, пригощали  хлопців пасками.

За словами пані Олени, увагою обділені не у шпиталі. Нехай людей приходить менше, але все одно вони є.

- А ось у відомчій лікарні обласної міліції волонтери не працюють, - продовжує співрозмовниця. – Хоча там теж лікують поранених. Плануємо створити ще одну волонтерську групу із студентів-медиків, щоб допомогти і медперсоналу, і пораненим.

“Домашні харчі передавайте в їдальню”

Віталій Колісюк, помічник начальника Військово-медичного центру:

- Ми вдячні усім благодійникам і волонтерам, які підтримують наш лікарняний заклад. Не заперечуємо проти його відвідування. Єдине прохання – враховувати, що тут відбувається процес лікування людей. Тому відвідування закладу має бути узгоджено. Якщо має намір побувати колектив, треба попередити про це завчасно. Ще одне зауваження: продукти харчування домашнього приготування передавати у їдальню, а не в палати. Спілкуватися з пораненими краще у після робочий час, коли закінчуються основні лікувально-медичні процедури. Дотримуйтеся правил, визначених для відвідування хворих у медичних закладах, зокрема, одягайте халати, а на взуття – пакети з поліетилену. Всі питання узгоджуйте за телефонами: 59-69-51; 067-430-14-21 (Колісюк Віталій Степанович).

Для тих, хто має можливість і бажання підтримати Центр матеріально, називаємо розрахунковий рахунок  Благодійного фонду охорони здоров’я військовослужбовців: 26005060727956 у Вінницькій філії ПАТ  «ПриватБанк» МФО 302689 код ЗКПО 37159706