Скандал із зняттям недоторканості. Кому і навіщо було це робити?

21 квітня у вітчизняному Інтернет-просторі з’явилося декілька публікацій, які найбільш «далекоглядні» «аналітики» відразу ж почали трактувати як перші симптоми майбутнього розпаду парламентської коаліції.

Мова йде про те, що нібито 7 народних депутатів, серед яких відомі власними епатажними витівками послідовники Олега Ляшка Андрій Лозовий та Ігор Мосійчук. Спочатку про певну кількість депутатів, яких можуть позбавити мандату сказав лідер фракції БПП Юрій Луценко, а згодом прізвища озвучив відомий журналіст, головний редактор «Цензор.нет» Юрій Бутусов. Тоді ж з’явилася інформація, що Юлія Тимошенко може змінити Олега Ляшка у якості координатора парламентської коаліції.

Реакція, у принципі, не забарилася. Мосійчук звернувся із відео-зверненням, у якому звинуватив Генпрокуратуру у зв’язках із Кремлем, на замовлення якого вона нібито фабрикує проти нього справу. Андрій Лозовий на милицях пострибав битися із Анатолієм Матвієнком, коли той повідомив про можливе зняття з нього депутатської недоторканості (Лозового звинувачують у побитті сільського голови на Київщині). Нарешті, слово взяв і сам Ляшко.

Лідер «радикалів» пригрозив, що наслідком зняття з його однопартійців  депутатської недоторканості буде розвал коаліції та дострокові парламентські вибори. А, не стримавшись, додав, що вимагає відставки міністра енергетики та вугільної промисловості Демчишина та міністра екології Шевченка.

Ситуація, однак, «розрулилася» напрочуд швидко і без наслідків. Перший заступник Генерального прокурора України Гузир заявив, що прокуратура не озвучувала ані прізвищ депутатів, ані намірів слідства. До Верховної Ради подання ГП не поступало. А Ляшко зберіг статус координатора коаліції (хоча «фронтовик» Береза натякнув, що «заміну шукають»).

Тобто потенційний скандал втратив власну гостроту втратив за декілька годин. Проте залишилися запитання: 1) Навіщо це було робити? 2) Кому це було вигідно.

Генпрокуратура, очевидно, такими дешевими «піар»-махінаціями займатися би не стала. Якби вона бажала ініціювати зняття депутатської недоторканості, то зробила би це без зайвих анонсів.

А те, що це була «піар»-акція, єдиною метою якої було провести інформаційну спецоперацію, підтверджує хоча б те, що інші депутати (не «радикали»), з яких нібито мали зняти недоторканість, дізналися про події з Інтернету. Тобто основним об’єктом був саме Ляшко, якого намагалися спровокувати на певні висловлювання.

Тут показовою є реакція ще однієї впливової особи – Арсенія Яценюка, який пафосно заявив, що не допустить розколу більшості у Верховній Раді та буде захищати «кожного члена парламентської коаліції європейського вибору».

Тобто ніхто і не збирався втягуватися у зведення рахунків навколо персон декількох нардепів. Мета була іншою. Спровокувати Олега Ляшка, який зрозумів, що вістря інформаційної атаки спрямовано саме проти нього, на певні висловлювання. І він, те, що від нього чекали, сказав, поставивши вимогу звільнити найбільш одіозних фігур з уряду Яценюка – Демчишина і Шевченка.

«Вуха» цієї акції ростуть з того, що під стінами парламенту у той час мітингували тисячі шахтарів, а сам Яценюк напередодні піддав жорсткій критиці Демчишина за непрофесійність.

Однак сам прем’єр ініціювати відставку міністра енергетики та вугільної промисловості не міг, адже кожен голова відомства є членом його команди. Не могла це зробити і фракція «Народного Фронту».

Міг зробити Ляшко (і зробив). Але, якби така пропозиція була б поставлена перед ним у вигляді прохання, лідер Радикальної партії неодмінно забажав би певних преференцій для себе. А, судячи з відгуків його спонсорів та ділових партнерів, яких із задоволенням цитував «1+1», такі преференції для себе він знаходити вміє.

Тому й було проведено просту комбінацію із «наїздом» на ляшковських депутатів.