РОДИНА ВІННИЦЬКОГО ІНЖЕНЕРА ЗРОСТАННЯМ ТАРИФІВ НЕ ПЕРЕЙМАЄТЬСЯ

Стафійчуки застосовують природню відновлювальну енергію

Сьогодні такий дім, як у Стафійчуків, ще диковинка, бо ж не в кожному приватному подвір'ї побачиш геліосистеми, вітроектростанцію чи установку для виробництва біогазу на городі. А коли всі ці штуки працюють на одному обійсті, роблячи господарів максимально енергонезалежними від держави, то їм можна лише позадрити.

Ось кому зростання тарифів на газ та електроенергію не страшне! Але досвід пана Анатолія по облаштуванню власного житла усілякими високотехнологічними «штуками» цікавий тим, що зробити їх цілком по силам кожному майстровитому чоловікові. Тим паче, що господар готовий поділитись своїми секретами, з усіма, хто захоче повторити його досвід.

Воду гріють сонячні батареї

Родина пана Анатолія, 43-річного інженера із селища Бронниця, що у Могилів-Подільському район живе у просторому будинку. Три спальні, вітальня кухня, ванна, туалет, передпокій, веранда... Ясна річ, що обігрівати та освітлювати такий будинок доволі затратна річ. Але господарям вдалось зменшити витрати на його утримання до 60 відсотків влітку і майже вдвоє взимку відсотків взимку. І все завдяки використанню природних енергій – вітру й сонця та дров замість газу. 

– Думка використати сонячну енергію для опалювання будинку визріла у мене давно, – ділиться пан Анатолій. – Адже у наших південних краях сонячних днів у році значно більше за похмурих. А тому, коли в Інтернеті знайшов схему виготовлення геліосистеми, відразу загорівся цією ідеєю. Нічого складного там не було, до того ж усі необхідні матеріали – гофроване залізо, склопакети, пінопласт цілком доступні кожному.

— Зараз у мене два геліоколектори – водяний і повітряний, – розповідає умілець. – Водяний колектор нагріває антифриз в обміннику, автоматика включає насос, який прокачує гарячий антифриз через діжку на 120 літрів , вода нагрівається і подається в хату. Маємо змогу досхочу купатись, прати білизну... Від весни до осені практично щодня у нас гаряча – до 70 градусів – вода. А другий – повітряний коллектор обігріває кухню. А вона у нас доволі простора – 15 квадратних метрів. Принцип роботи повітряного колектора теж доволі простий – він затягує прохолодне повітря з кухні, прогріває його і віддає назад. Взимку у дітей кухня улюблене місце, щоб уроки робити, там завжди тепло. Ось подивіться, колектори площею 25 квадратних метрів я розмістив на південній стороні будинку, бо тут завжди сонячно. Потужність повітряного близько 2 кВт, водяного – 1-1,2 кВт, - показує господар своє «ноу-хау».

Як людина далека від техніки зауважую, що виглядають ці конструкції доволі привабливими й легкими. А наскільки надійні в експлуатації, чи не пошкодить їх мороз або ж злива?

– Абсолютно ні. Адже вони стійкі до морозу, вітру й вологи, – переконує господар. – Більше того, мені здається, що мине ще кілька років й господарі будуть накривати дахи сонячними батареями замість шиферу. У мене, принаймні, такий задум зріє.

Піролізний котел замінить тепловий насос

Решту будинку, крім кухні, господар взимку обігріває котлом, який працює на дровах, він також гріє воду для господарських потреб. Раніше родина користувалась котлом застарілої конструкції, але два роки тому придбала піроліз ний вітчизняного виробництва. Економію відчули відразу, адже на опалення двох будинків – власного й батьківського, а також просторого гаража на зиму стало вистачати двох машин дров, тобто 12 складометрів, замість 20-ти, як раніше.

Утім, за два роки пан Анатолій встиг розчаруватись і в піролізному котлі Каже, це вчорашній день – опалювати хату дровами, коли цивілізований світ все активніше використовує геотермальні насоси, що обігрівають житло за рахунок глибинного тепла землі. Отож, нині пан Анатолій заклопотаний тим, як наздогнати технічний прогрес на власному обійсті. Переконує, що наступну зиму його домівчани грітимуться за допомогою теплового насосу.

– Я підрахував, що мені достатньо буде встановити насос потужністю 2 кВт. На виході він видаватиме – 8 кВт. Цього достатньо, аби нагріти температуру в батареях опалення до 70 градусів за Цельсієм, – ділиться планами господар.

Усі необхідні матеріали й механізми він придбав через Інтернет, там же знайшов технічну документацію й креслення диво- насосу. Каже, розібратись у них зовсім не складно людині навіть з середньою технічною освітою, адже геотермальний насос за принципом роботи не відрізняється від звичайного холодильника. Таким чином його собівартість обійдеться майстровитому чоловікові всього у 700-800 доларв, у той час, як імпортний такий аналог коштує в торговій мережі в середньому 10 тисяч євро... Але, для людей, у яких руки ростуть звідки треба , за словами пана Анатолія , нічого неможливого нема. Аби тільки мати бажання.

Успішний досвід з геліосистемами надихнув господаря самотужки зробити ще й електровітряк..

– Це не вітряк, а вітроелектростанція, — уточнює пан Анатолій, підводячи мене до високої металевої щогли, встановленої позаду хати на межі черешневого саду. На горі щогли весело крутить алюмінієвими лопатями невеликий вітрячок. — Потужність станції півкіловата, але є акумулятори, перетворювач на 1 кВт, контролер. Все працює автоматично, дає 220 В, 50 Гц. І щовечора після заходу сонця на три години освітлення в домі, телевізор, комп'ютер, холодильник переводяться на «зелену електроенергію». Ми цього навіть не помічаємо, просто в коридорі загоряється зелена лампочка.
Але, якщо раніше господарям вдавалось обходитись мінімальною кількістю спожитої електроенергії від центральних мереж, то із встановленням тепло насосу, споживати доведеться набагато більше. А тому вже нині передбачливий чоловік встановив двонормовий лічильник. Заплатив за нього 1800 гривень разом з установкою. Недешево, звичайно, але пан Анатолій підрахував, що новий лічильник зекономить йому близько половини коштів на електроенергію,бо ж тепловий насос працюватиме у нічний час, а вдень будинок обігріватиметься сонячними батареями.і

– Давно ви займаєтесь екотехнологіями?- цікавлюсь у господаря
– Всього чотирии, а затрати вже окупились. Адже я виготовляв устаткування з підручних матеріалів, які запас ще раніше. Звичайно, частину матеріалів довелось підкупити. Шукав їх в основному через приватні оголошення в Інтернеті, так дешевше. Але загалом я вклався у 2 тисячі гривень за цінами 2011 року.

І навіть газ власного виробництва

Анатолій Михайлович недавно задля експерименту встановив біогазову установку на городі , провів «польові випробування» і зварив на власному газі кілька страв.

– Біогаз добуваю відкритим способом за китайською технологією, — розповідає вінр. — Насамперед знайшов величезний міцний поліетиленовий мішок, викопав під нього неглибоку яму на городі, обклав її дошками. До мішка герметично прикріпив газовідвідну трубку з краном, а всередину зібрав гній, солому, листя, кукурудзяний силос. І додав бактерії для бродіння з гною і сироватки. Одна тонна такої біомаси видає 800 кубів газу. Відпрацьовану біомасу викидаю на грядки, вона в шість разів ефективніше удобрює землю, ніж гній. Цим літом у Бронницю приїжджали німці, які займаються енергозберігаючими технологіями, вони переймали мій досвід.

Господар планує й надалі розвивати екотехнології для забезпечення свого житла усім необхідним. Каже, до цього змушує саме життя, бо ж електроенергія та газ дорожчають з кожним роком.