Віктор Бронюк: «Багато хто казав, що ми – колектив однієї пісні. Минуло десять років, а ми далі працюємо!»

З нагоди першого серйозного ювілею запальна команда на чолі з Віктором Бронюком задумала наймасштабніші гастролі на своєму віку – тур «Люби ти Україну!», який охопив 33 міста України. Ексклюзивне інтерв’ю із незмінним лідером гурту «ТіК» Віктором Бронюком – про веселощі в часи війни, про недобросовісних волонтерів, про патріотизм і розчарування українців, а також про... ймовірну політичну кар’єру. 

Про це пише wz.lviv.ua.

- Вікторе, є думка, що в часи війни не варто веселитися. Що відповідаєте, коли на адресу «ТіКу» роб­лять такі закиди?

- Таким людям розповідаю про наші концерти на фронті. Після виступів перед бійцями до нас підходять командири і кажуть: «Ваша підтримка – цінніша за матеріальну». Наше завдання – підтримувати дух – і піснями, і простим спілкуванням. Це дуже важливо. В Україні йде війна. Це факт. Ця війна зачепила більшість українців, багато хто заплатив на ній велику ціну… Але життя триває. І якщо завдяки нашим концертам люди на кілька годин відволічуться, забудуть про страшну буденність, усміхнуться і порадіють - що у цьому поганого? Творчість гурту «ТіК» і все, що ми робимо, завжди мали об’єднуючий акцент.

- 10-річчя «ТіКу» місяць тому ви відсвяткували також гастролями у США та Канаді. Чим запам’ятався заокеанський вояж? 

- Кожен наступний концерт не був схожим на поперед­ній. Але усіх їх об’єднувала душевність. На наші виступи приходили переважно представники української діас­пори, різних хвиль. У Канаді ми виступали і раніше, а у США гастролювали вперше. Хоча запрошували нас давно. Такому великому колективу, як наш (п’ятнадцять чоловік), непросто виїхати на заокеанські гастролі. Але врешті-решт ми це зробили - у повному складі і на повну потужність. Після концертів глядачі дякували нам за те, що побували на справжньому українському весіллі. Один чоловік розповів, що вперше, відколи відвідує виступи артистів з України, почув і побачив усю сутність України та українців – радість і печаль, щастя і тугу… 

- Один зі своїх нещодавніх синглів - «Запах війни» - ви присвятили волонтерам. А чи зустрічалися вам серед них недобросовісні люди? 

- Звичайно, зустрічалися. У такий переломний для держави час, на жаль, вистачає «остапів бендерів», які знають 400 «законних» способів, як обвести людей довкола пальця і заробити на чиїйсь біді. За останній рік мені доводилося зустрічати людей, які нібито щиро і жертовно займаються волонтерством, не маючи при цьому жодного бізнесу чи якихось джерел доходів. Але це не заважало їм мати сучасні мобільні, великі будинки і по кілька разів змінювати машини… Бог кожному суддя. На щастя, в Україні є набагато більше людей, які допомагають нашій армії і бійцям щиро та безкорисно.

- За ці десять років у групі були суттєві ротації? 

- «ТіК» - гастролюючий колектив. Бувало, гастролі тривали по місяцю: рекорд – 26 концертів за місяць! Відповідно, по місяцю були поза межами дому. Не кожен може витримати таке. Хтось втомлюється фізично, хтось – морально. А хтось одного дня вирішує, що хоче кардинально поміняти своє життя. І це право кожного. Для мене найважливіше, щоб усі, хто є в команді, отримували задоволення від нашої роботи. На початках багато хто казав, що ми – колектив однієї пісні. Минуло десять років, а ми далі працюємо! (Усміхається. – Г. Г.).

- Назва вашого туру – дуже патріотична – «Люби ти Україну!». За вашими спостереженнями, за останній час в Україні побільшало людей, які її щиро люблять?

- Ситуація різко змінюється. Навіть якщо порівнювати патріотичний запал українців півроку тому і тепер, – відчутні зміни. Зустрічаю все більше людей, які знову розчарувалися… Усі хочемо, щоб було краще. Але одного бажання замало. Як сказав один мудрий чоловік, треба прокидатися не з думкою, що держава зробила для тебе, а з думкою – що ти зробив для держави? Наведу простий приклад: є будинок, господарі якого двадцять років не дбали про нього. І тут одного дня господарі прокидаються із думкою, що хочуть, аби їхній дім став палацом. Але у нього протікає дах, потріскали стіни, поламався паркан… Те саме відбувається з нашою державою. Та не приїде до нас жоден дядько із Заходу і не наведе ладу! Самі повинні будувати свою державу. Коли у 1991-му нам подарували незалежність, її ніхто не цінував. І тільки зараз, коли на сході триває війна, починаємо розуміти, що таке – відстоювати свою землю, яка справжня ціна миру. Не хочеться, щоб на хвилі такого патріотичного піднесення люди розчаровувалися, бо хтось знову дорвався до корита… Зараз багато незручної правди. Але я дуже хочу, щоб українці розуміли, як і для чого будують свою державу, що попереду ще багато праці. 

- А чи бачите готовність українців будувати свою державу? Чи більшість із наших співгромадян воліють сидіти і чекати, що хтось зробить це замість них? 

- Часто українці не розуміють, що і для чого роблять. Наприклад, навіть тоді, коли ідуть на виборчі дільниці. Обирають когось, бо подобається. А не задумуються, чи є в цієї людини команда, чи є стратегія, програма? Досягти реальних змін можна лише тоді, коли матимемо чітку мету. Інакше опинимося у блуді, і так роками ходитимемо довкола. Турбує мене те, яке виховання отримує зараз покоління, яке підростає у такий складний час. Відсутність комплексної роботи в освітньо-виховному, у культурному процесі відгукнеться нам зовсім скоро. Кого ми виховуємо – громадянина, патріота? Це треба розуміти і стратегічно втілювати в життя. І це теж процес будування України. 

- Про політичну кар’єру не думаєте? Досвід роботи держслужбовцем у вас уже є (до старту музичної кар’єри Віктор Бронюк працював на посаді головного спеціаліста управління культури Вінницької міськради).

- Мені неодноразово пропонували йти в політику. Відмовлявся, бо не бачив тієї команди, у якій зміг би бути корисним. А один у полі - не воїн. А ще важливо, щоб політики працювали на державу, а не на набиття власних кишень. Оці два фактори наразі стримують мене від того, щоб піти в політику. Я вже працював у системі державної влади. І розумію, що зламати систему можна тільки тоді, коли є велика спільна мета. 

Легко бути критиком, сидячи біля монітора комп’ютера чи читаючи газету. На жаль, таких людей – більшість, відсотків 90. І лише 10 відсотків працюють і намагаються зробити країну кращою. А якби на цю мету працювали усі 100 відсотків? Може, це утопія? Та все ж. 

- Як рятуєтеся від потоку негативної інформації? 

- Ми стали залежними від новин. Те, що робиться в нашій державі, не дозволяє нам залишатися осторонь процесу. Раніше у кав’ярнях крутили переважно музичні канали, тепер – канали новин. Суспільство боїться бути не в курсі того, що відбувається. Перебуваючи в постійному інформаційному вирі, ми забуваємо про те, що життя триває. Що треба приділяти достатньо часу дітям, батькам, коханим, рідним… Це найдорожчі люди, їх не можна обділяти увагою. 

- За останній рік суттєво змінилися і правила гри в українському шоу-бізнесі. Російські артисти не гастролюють в Україні. Натомість для українських артистів так звані концерти на касу стали чи не єдиним джерелом доходу… 

- Так, змін багато. Але чи готові більшість із колег їздити Україною з концертами і показувати людям достойний якісний музичний продукт? Чи готові не економити на технічному оснащенні? Хочеться, щоб український продукт був конкурентоспроможним не тільки в Україні, а й поза її межами. Для цього є всі умови, особливо зараз, коли світ цікавиться всім українським. І, напевно, час припинити розмови на тему «Українського шоу-бізнесу немає». Смішно чути це від колег, які на сцені років 15-20. Так і хочеться запитати: «А чим ви усі ці роки займалися?». Так, є багато недопрацювань, зокрема на законодавчому рівні. Але для того, щоб удосконалювати закони і змінювати правила, треба об’єднуватися і відстоювати свої інтереси. 

- Як ставитеся до ініціа­тиви Міністерства культури запровадити в ефірах 75-відсоткову квоту на українську музику? 

- Багато хто думає, що всі ці роки українська музика була у своєрідному гетто через засилля російської попси. Це не зовсім так. Проблема була і в наших виконавцях, які мрія­ли потрапити на російський ринок. Думали, щоб завоювати цей ринок, треба співати російською. От і виникла ситуація, про яку всі знаємо. Але чимало українських виконавців довели і те, що можна бути популярним і зі суто україномовним музичним продуктом. При цьому не обов’язково вписуватися у поняття «формату». Головне — якісь. Щодо квот… Будь-яка заборона зазвичай сприймається у штики. Правильніше було б створити умови для розвитку україн­ської музики. Тут має бути комплексна програма, стратегія, - те, чого за 24 роки незалежності України не було. Культура, освіта, виховання – ці поняття взаємопов’язані. Усе треба розвивати комплексно – музику, літературу, театр, кіно… Розвиток чогось одного не дасть результату. 

- Вашій донечці - 6 років, сину – 4 з половиною. Чим дивують тата?

- Діти у такому віці, що зміни помітні ледь не щодня. Доч­ка – дуже творча: співає, танцює, ходить на художню гімнастику. Цієї осені йде у перший клас. В сина інші турботи – покататися на скейті, на роликах...