Брати-близнюки Денис та Максим із Вінниці разом захищають Попасну

У міліцейському батальйоні спецпризначення «Вінниця» служать двоє братів-близнюків Денис та Максим Загоруї. Брати нерозлийвода – поруч у мирі та війні!

- Денис старший на двадцять хвилин. Хоч ми схожі як дві краплі води, але за характером різні — Денис більш спокійний, Максим більш емоційний та запальний. Але як воно насправді — людям видніше! —сміються хлопці. — Разом сиділи за шкільною партою, навчались у Вінницькому коледжі Національного університету харчових технологій та університеті в Хмельницькому на економістів. Нас плутали вчителі, а у коледжі ми навіть брат за брата вірші здавали! Буває, що батьки досі нас плутають.

З дитинства хлопці мріяли стати військовими. Задля цього серйозно займались боксом та страйкболом. А коли Україну сколихнули окупація Криму та вторгнення російських терористів на Донбас, брати одними з перших стали до лав новоствореного міліцейського спецбатальйону «Вінниця». До речі, у їхній родині більше людей у погонах немає.

- Ідея стати міліціонерами виникла у нас спонтанно. Під час проходження курсу початкової підготовки ми одночасно здавали державні іспити у вузі в Хмельницькому. Далі вступили до Одеського університету внутрішніх справ. І ось у липні, коли здали вступні іспити, наш підрозділ вперше виїхав до зони антитерористичної операції. Командир телефонує: «Хлопці, якщо хочете їхати, то на восьму ранку завтра вам треба бути у Вінниці!» Ми без вагань — їдемо! На бігу домовились у Одесі, взяли останні квитки на поїзд, пізно вночі приїхали до Вінниці, кілька годин були із батьками і — зранку на Схід! У вузі з розумінням поставились до нашого вибору! «З Богом!» — побажали нам! У нашому «баті» ми єдині брати-близнюки. Хлопці та командири теж досі нас плутають! Ми нині заступники командирів взводів. Бійці приходять, наприклад, до Максима: «Денисе, можна нам відійти на хвилину?» «Я — Максим, але йдіть, будь ласка!» І навпаки! Так одночасно воюємо і навчаємось у Одесі.

З літа минулого року Денис та Максим разом із побратимами охороняють від бандитів та російських терористів місто Попасну та прилеглі села на Луганщині. Свій 22-й день народження у серпні минулого року вони теж зустріли на фронті.

- Ми обидва бійці групи швидкого реагування, отже щохвилини можемо вступити у бій з бандитами, диверсантами, допомогти військовим та мирному населенню. І тут дуже важливо, коли твою спину та спини хлопців прикриває найрідніша людина — брат! Вже у перший день перебування у Попасній хлопців обстріляли так, що міна вибухнула десь за триста метрів від нас. Ми сповна відчули на собі обстріли з «Градів», гармат. За більш ніж півроку служби рятували там поранених мирних жителів, працювали «швидкою допомогою», пожежниками. Найважче було у січні-лютому цього року, коли російські терористи і окупанти намагались стерти Попасну у порошок. Але, на щастя, ми відстояли місто. Бог вберіг! Родинні іконки, які нам з любов'ю перед виїздом на фронт вручили батьки, допомогли! Та віра у те, що усе буде добре!

- Але не боями єдиними там живемо. Із хлопцями розмалювали пам'ятник Леніну в центрі міста у синьо-жовтий колір та встановили йому в руку прапор України. Аби знала й закарбувала собі навіки уся ця нечисть, що Попасна та Донбас — це Україна! Встановили й український прапор у прифронтовому селі Єкатеринівці фактично на виду у сепаратистів! Так він там і майоріє, — кажуть Денис та Максим.

Хлопці знайшли у Попасній бездомне котеня. Вигодували, назвали Загибликом. Кіт живе із вінничанами у Попасній із іншими собаками та котами, які знайшли прихисток від війни.

Додому брати-близнюки привезли прапори із автографами усіх своїх побратимів. Нині Денис та Максим у відпустці, але знову хочуть на Схід України.