Як вінницькі військові льотчики боронили Донецький аеропорт

Заступник командира вінницької військової частини підполковник Олег Климбовський вже тричі воював на Донбасі. З крайньої поїздки «Клим», а саме із таким позивним воював підполковник під Авдіївкою у складі зведеного загону Повітряних сил Збройних сил України, привіз у тілі кілька десятків осколків...

Вперше вінничанин разом із офіцерами командування, курсантами Харківського університету ПС ЗСУ у серпні минулого року шукав тіло старшого бортового авіаційного техніка-інструктора з екіпажу збитого сепаратистами під Слов'янськом літака Ан-30Б. У другому відрядженні на фронт у складі групи офіцерів-психологів надавав психологічну допомогу бійцям, які виходили з оточення під Іловайськом.

А у грудні минулого року особовий склад зведеного загону Повітряних сил, де служив Олег Климбовський та ще багато військовослужбовців із Вінниччини, прибув у район Донецького аеропорту. Наш земляк стояв на танконебезпечному напрямку на дорозі до селища Спартак. Із авіаторами були мобілізовані до 80-ї окремої аеромобільної бригади десантники із протитанковими керованими ракетами «Фагот». Перших два тижні бійцям дошкуляла погода. З вечора 31 грудня почалася справжня війна. Обстріли були здебільшого вдень. Вночі більше діяли диверсійно-розвідувальні групи. А з 15 січня обстріли не вщухали вдень, ні вночі. Над землею висів суцільний густий туман, і наші пости вже не могли надавати потрібну вогневу підтримку захисникам Донецького аеропорту. Це були останні дні героїчної оборони аеропорту. Саме тоді наш земляк й вчинив безсмертний подвиг, який вже навіки увійшов до історії війни України за свою незалежність.

У четвер, 22 січня, Олег Климбовський був на посту із двома десантниками із ПТКР «Фагот». Почався щільний мінометний обстріл, бійці майже нічого не чули, крім свисту мін та звуків вибухів. Раптом підполковник почув звук працюючих двигунів. Користуючись гуркотом вибухів, майже впритул до нашої позиції підібрались близько 30 ворожих танків, бронетранспортерів та автомобілів. На техніці були нанесені смуги й кола так само, як маркували нашу техніку в цьому секторі зони АТО! Вочевидь, росіяни хотіли ввести в оману українців, були впевнені в тому, що поки у запалі бою наші зрозуміють, що це ворог, вони встигнуть зім’яти позицію та рушити далі, знищуючи останнє прикриття аеропорту...

Клим одразу ж зв’язався із командиром загону, розуміючи, що українських танків тут просто не могло бути. Командир загону, повний тезка Суворова, миттєво наказав: «Вогонь!»

Бойовий пост Клима вдарив по колоні. Десантники з ПТКР, командир — з автомата та РПГ-7. У відповідь російська армада почала бити у відповідь. Тож командир загону швидко зорієнтував інші пости і спрямував вогонь по колоні. Українські бійці знищили чотири танки, стільки ж бойових машин піхоти, два бронетранспортери, один МТЛБ, сім «Уралів», КрАЗ, чотири протитанкові гармати МТ-12 «Рапіра», автоматичний станковий гранатомет АГС-17 «Пламя», велику кількість РПГ та кулеметів «Утес». Ворог кинув частину зброї, відступивши на танку із заклиненою баштою та декількох машинах. Так наші кіборги з Повітряних сил та «крилатої піхоти» врятували Донецький аеропорт...

Але танки, гранатометники та автоматники розстріляли трьох героїв впритул. Пряме влучання танкового снаряда відкинуло одного десантника на двадцять метрів. Іншого контузило вибухом снарядів, Клим теж був контужений та поранений осколками гранат підствольних та автоматичних гранатометів.

– Загиблий старший сержант Іван Альберт зі Львівщини був дуже хоробрий, – розповів офіцер. – Ми з хлопцями плануємо поїхати до його молодої вдови та двох діточок. Івану було 28 років. У мирному житті простий будівельник, а на війні — справжній віртуоз-протитанкіст. За командою виконати постріл у вікно старого терміналу аеропорту він майстерно надсилав ракету точно в ціль. А відстань до цілі – 1700-1800 метрів! У запалі бою я не встиг помітити, але потім дізнався, що один підбитий танк – його рук справа.

Олег Федорович знепритомнів, а коли отямився, то контужений десантник, старший сержант Андрій Сенечко допоміг йому дістатись бункера командного пункту. Лікар загону, майор медичної служби Олександр Лук’янчук надав пораненим першу допомогу. Далі їх евакуювали БТРом до Красноармійської лікарні. Лікарі знайшли у тілі та кінцівках Клима близько десятка великих та утричі більше дрібних осколків. Хірург райлікарні одразу видалив частину, зашив рани на обличчі й руці. Пораненого повезли до Дніпропетровська. Звідти офіцера літаком доправили до Вінниці, до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону. Тут Олега Федоровича зустріли дружина Наталія та син Владислав — оперативник-офіцер міліції.

Олега Климбовського оперували у клініці щелепно-лицьової хірургії, стоматології, отоларингології та очних хвороб, яку очолює полковник медичної служби Олександр Варченко. Усього Клим переніс близько десятка операцій із видалення осколків. Металеві осколки всі видалили, а дрібні, бетонні, ще сидять у обличчі, руках, виходячи помалу самі…

Після одужання та реабілітації підполковник Олег Климбовський знову на службі у рідній військовій частині. Командування представило його до нагородження орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Втім, сам офіцер героєм себе не вважає.