• Головна
  • Ольгопіль – розкішне село, яке не «лягло» під сучасних «татаро-монголів»
15:50, 7 липня 2015 р.

Ольгопіль – розкішне село, яке не «лягло» під сучасних «татаро-монголів»

Нещодавно дізналася, що на Вінниччині є татаро-монголи. До того ж – страшніші за своєю суттю, ніж сумнозвісні посіпаки Чінгісхана. Виявляється, так у південних районах області фермери називають великих землевласників, латифундистів, які орендують тут землі для свого бізнесу.

Чому їх порівнюють із загарбницьким ігом? Бо, кажуть, вони так само з’являються набігами. «Прибігли» навесні – засіяли поля, намісили грязюки на сільських вулицях, тицьнули робітникам копійчину і нема. Влітку-восени знов «набігли» – врожай забрали, знов тицьнули копійку або зерна чи цукру і нема до весни. А селяни, що віддали цим корпораціям і холдингам свої паї, залишаються з дірявими дахами шкіл і садочків, з холодним клубом, з порожнім ФАПом… І ще – з розбитими, роздертими важковаговими автомобілями, які десятками тонн вивозили зерно, дорогами.

Крім того, скаржаться місцеві сільгоспвиробники, приїжджі нечесно грають – підкуповують людей, щоб ті укладали невигідні угоди зі здачі в оренду паїв, часто замість грошей розраховуються зерном в еквіваленті, який геть не відповідає сумі, зазначеній в договорі. Щедрішими латифундисти стають хіба ближче до виборів. І байдуже, кого обираємо – місцевого депутата, нардепа чи президента – їм треба, щоб ЙОГО села проголосували так, як треба. Бо для керівників холдингів і корпорацій політика – теж бізнес.

До сих пір «татаро-монголи» обминають Чечельницький район. Хоча підкрадалися не раз. Сусідні Бершадський і Тростянецький район вони «окупували» вже давно, а на Чечельниччині зламали зуби об Каленича – жартують місцеві.

Павло Каленич – засновник, власник і директор агрофірми «Ольгопіль», яка обробляє землі однойменного села Ольгопіль (бл. 4 тис. жителів) та ще шести сусідніх. Питаю селян, чому він не «татаро-монгол»? Бо свій, сільський, кажуть люди, господарює на землі вже з двадцять років, нікуди не тікає, не дурить і не грається в політику. Живе з родиною тут же, в селі, відтак знає в ньому кожну шпарину і кожну больову точку. «Це вам не столичний монополіст, який два-три рази приїде з того Києва в своїх налакованих черевиках і лишній раз з машини не хоче вийти, не те, щоб піти до людей на поле, на ферму»,.. – пояснюють місцеві резони ольгопільчани.

каленич

каленич

***

…Коли я приїхала в Ольгопіль, над селом витав запах гарячого бітуму (такий бажаний аромат для наших сіл і містечок!) – в селі клали асфальт. Так-так! Асфальтували дорогу новим, свіжим покриттям. Працювали співробітники Вінницького облавтодору зі своєю технікою, але… за гроші Каленича. У такий спосіб зроблено більшість доріг населеного пункту. Цього разу клали 2 км головного шляху Ольгополя. Для жителів це – вже й ніби буденність: старші чоловіки неквапно роздивляються щойно втрамбоване полотно – оцінюють якість, пробують пальцем, прицмокують; малеча повлазила в здоровенні машини автодорівців і хвацько «допомагає» стелити дорогу, якою бігатиме до школи і ганятиме на великах… Буденна радість у селі.

1.1

1.1

2.1

2.1

3.1

3.1

Таке ж саме втішне відчуття виникає й у сусідніх селах, де господарює агрофірма «Ольгопіль». Найперше, складеться враження, що скрізь будівництво – споруджуються новий корівник і елеватор, облаштовуються сушарка і склади, заповнюються порожні клапті території садочками і квітниками.

Наприклад, у Каташині кипить робота на фермі. Крім того, що близько півсотні працівників зайняті своїми щоденними обов’язками, ще й усі клопочуться довкола нового корівника, який будується за технологією автоматизованого утримання корів.

4.1

4.1

Після здачі в експлуатацію тут працюватимуть шість робітників у зміні, які обслуговуватимуть 240 корів. Сучасне обладнання забезпечить процес таким чином, щоб контакт доярів з молоком був мінімальним. Спочатку молоко здаватимуть, а в перспективі планують запустити своє виробництво молочних продуктів, повідомив керівник Павло Євгенович. Фермер вже уявляє смак сиру, який варитиме його сироварня.

5.1

5.1

6.1

6.1

Не знаю, який буде на смак ольгопільський сир, а от хліба з місцевої пекарні я скуштувала. Це – смак дитинства, як люблять говорити в народі і в рекламі. У невеличкому приміщенні печуть все: хліб, здобу, булки для хот-догів і гамбургерів та весільні короваї. А ще готують їжу працівникам у полі. Їм возять харчі прямо на лани, до того ж, обіди – безкоштовні.

7.1

7.1

Зазирнула у сільський спортзал. Зараз, у жнива, він частіше порожній, а от восени-взимку чи не щотижня тут турніри, змагання чи просто розваги. Переважно його «окупують» школярі Каташина і Жабокрички – тут у них проходять уроки фізкультури. Однак і мешканці довколишніх сіл полюбляють цей зал, який ще пахне фарбою. Під ключ приміщення здали у 2010 році, завершивши довгобуд, який тягнувся близько 20 років. П.Каленич вклав у заклад понад півмільйона гривень, довівши до ладу не тільки приміщення, а й оснастивши його інвентарем, тренажерами, роздягальнями, душовими.

8.1

8.1

9.1

9.1

Через дорогу від «храму» спортивного стоїть храм духовний – церква Покрови Пресвятої Богородиці. Релігійна споруда вважається п’ятнадцятою з двадцяти однієї перлин Вінниччини. Храм збудований у 1778 р. стараннями місцевого поміщика і селян на місці церкви, спаленої татарами під час російсько-турецької війни. Церква дерев’яна, трикупольна. Припускають, що художнє оздоблення робили італійські майстри. Окремо від церкви у 1820 р. спорудили дзвіницю, яка в 30-х роках ХХ ст. була зруйнована. Вже у наші дні храм капітально ремонтували, перекривали покрівлю, куполи. Зараз у церкві знаходиться старовинна ікона Божої Матері «Каташинської», яка місцевими жителями вважається чудотворною.

10.1

10.1

11.1

11.1

Повертаємося знову в Ольгопіль. Тут 5 років тому Олександру Пушкіну звели пам’ятник рукотворний. Постамент, який увіковічнив молодого, розхристаного поета, розмістили у центрі села – біля офісу агрофірми, готелю і ресторану. Допоміг Павлу Каленичу втілити його шалений задум відомий скульптор Микола Крижанівський. Зобразили видатного майстра пера з атрибутами, які описані у нібито його вірші: з колесом, грішми і картами:

Ай да Ольгополь, чёрт бы тебя драл,

Запомнится мне этот городишко!

Здесь я в повозке ось сломал

Да сто рублей спустил в картишки.

12.1 

Коли у 2010 році відкривали «Пушкіна», місцеві мешканці не так тішилися новій окрасі села, як тому, що обласна влада з цієї нагоди дала 2,5 млн. грн. на будівництво дороги між Ольгополем та Чечельником. «Для цього довелося вигадати і пустити чутку, що в Ольгопіль на відкриття пам’ятника приїде сам тодішній посол Росії в Україні Віктор Черномирдін. Інакше дороги ми б не бачили й до сих пір», – зізнається у хитрощах Павло Каленич.

ол (3)

ол (3)

Взагалі, з натурою Павла Євгеновича йому піарників не треба – він сам креативить аж гай гуде! І навіть його друзі і односельці задумаються зайвий раз, де в тій чи іншій історії правда, а де вигадка. Відтак, з часом межа між ними стирається, село і сам Каленич обростає легендами…

Зараз місцевому меценату дошкульно, що першим він спорудив пам’ятник не українському Шевченкові, а російському Пушкіну. Тож найближчим часом хоче виправитися – неподалік від Пушкіна спорудити пам’ятник Шевченкові і його Катерині. Таємницю про ескізи і авторів монументу ініціатор наразі не відкриває. Обіцяє запросити на відкриття.

А усіх подолян запрошує відчути принади зеленого туризму також на рукотворному острові «Тузла-2».

14.1

14.1

Там, за кілька кілометрів від села можна поплавати в чистому ставку, порибалити – тут же цю рибу приготувати й засмакувати, позасмагати і обійти плесо ставка на вітрильникові «Святий Петро й Павло». Влітку ночувати можна на острові – є спальний будиночок, кухня, вуличний душ, туалет, в холодну пору на ніч можна вертатися до села, де до послуг туриста є сучасний комфортний готель.

17.1

16.1 

До речі, на ольгопільському ставку тренуються веслувальники-байдарники. Тут розташована філія спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву з веслування імені Юлії Рябчинської. В школі займається кілька десятків учнів, їхнім тренерам агрофірма надала житло. 

***

…Отак поспіхом, в одному репортажі, про Ольгопіль не розкажеш. Про нього – сучасне село Вінниччини – вже б книжку писати. А головними героями у ній мають бути щирі трудящі селяни, які вміють працювати і вміють веселитися, вміють жартами збити з пантелику, а вміють так правду-матінку різанути, що чортам у пеклі гяряче! Словом, вони справжні, вони мудрі. І допоки ця мудрість передаватиметься поколінням, допоки нею живитимуться і свої, і чужі – ніякі «татаро-монголи» Ольгополю і Чечельниччині не загрожують.

P.S. На гербі села Ольгопіль зображені коса, лопата та рій бджіл. «Скосили, закопали, і мертві бджоли не гудуть», – жартують місцеві. Хоча, насправді, це ще одна мудрість – віджартуватися, приховавши справжній успіх і добробут, щоби злі очі не зурочили :).

герб

герб

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить

Коментарі

Оголошення
live comments feed...