Вінничанина Романа Башняка похоронили на Закарпатті під чужим ім’ям, а в АТО обізвали дезертиром

Свого сина Романа Валентина Башняк із села Новофастова Погребищенського району шукала довгих півроку... Байдужість командирів та правоохоронців, дзвінки із «ЛНР», ексгумація тіла із Закарпаття — усе це пекло пройшла згорьована матір.

– Мій тато родом із Воронежа, а матір — із Донецької області, — починає розмову жінка. — Батько був прикордонником на Закарпатті, саме там я народилась, але юність моя пройшла на Донбасі. Ніколи б подумати не могла, що так складеться доля й мій син загине на Донеччині й півроку лежатиме у карпатській землі...

Роману було 42... Після закінчення школи у Новофастові він навчався у Казанському танковому училищі. Служив у Бердичеві.

Після того Роман був заступником начальника штабу 72-ї білоцерківської бригади. Він чудово розбирався у техніці, відповідав за матеріальну частину. Але у ті часи були скорочення, й син написав рапорт на звільнення. 31 липня Романа мобілізували, й відтоді ми його вже не бачили... Сина призначили на посаду командира взводу танкового батальйону 30-ї механізованої бригади. Після «учебки» військові до грудня знаходились на кордоні із Кримом. Погода там волога, й бліндажі доводилось копати ледь не щомісяця. Син завжди був господарем, сад посадив й дуже мріяв колись переїхати у село... А ще дуже любив пісню часів Вітчизняної війни «По полю танки грохотали»...

Після служби на кордоні із Кримом Романа із побратимами відправили до Мелітополя, де військові отримували техніку.

Але яка то техніка, одна «рухлядь». В одного танка башта відірвана, інший – горів, третій – не заводився... Тоді через волонтерів замовляли із Харкова запчастини та самотужки ремонтували техніку. А згодом – АТО. Роман був у складі танкового батальйону швидкого реагування. Брав участь у боях за Донецький аеропорт. Пригадую, як одного разу Роман на своєму шляху зустрів бійців «Правого сектору», й ті розповіли, що попереду – мінне поле. Але один із відомих генералів на це не зважав й сказав хлопцям їхати саме тією дорогою. Весь екіпаж двох танків загинув. Наприкінці січня Романа із військовими перекинули до Дебальцевого. Одного разу Рома дзвонить й каже: «Мамо, щоб ти бачила, наскільки люди на війні звіріють. Один із воїнів залишився сам. Здоровий дядько, як ведмідь. Й у нього вже не було чим стріляти. То він зубами рвав цих «сєпарів». Стоїть такий із розірваною щокою, зуби тирчать, кров тече...» Та найбільше Роман переживав через втрати. Часто дзвонив до мене й плакав за хлопцями. Казав, що треба тіла батькам передати, бо будуть шукати безвісти зниклих. Й військові збирали ті останки, складали у коробки...

26 січня Роман Башняк із побратимами виходили із Дебальцевого у бік Артемівська, але був наказ повернутись на підмогу.

– Мав їхати молодий чоловік, у якого двійко малих дітей. Роману шкода стало чоловіка, який ще в цьому житті нічого не бачив. Дорогою танкову групу весь час обстрілювали, прорвались лише три одиниці техніки, в тому числі й Т-64, командиром якого був мій син. Він отримав контузію.

Востаннє ми спілкувались 31 січня, після того телефон був вимкнений. Ми зв'язались із замполітом 30-ї бригади, але той запевнив, що все добре. Начебто Романа контузило, й він лікується. Тоді казав, що Роман підірвав свій танк й перейшов на бік «ЛНР», звинувачували його у дезертирстві. Та час йшов, й від нашого Роми жодної звісточки... 4 лютого з номера сина подзвонив невідомий до дружини. Розповів, що серед мертвих тіл знайшов телефон. Але коли дружина описала Романа, той сказав, що такого не бачить. Після чого зв'язок із невідомим обірвався. Та найстрашнішим днем було 20 лютого, коли всі бійці вийшли із Дебальцевського котла. Бо серед них сина мого не було. Я забила на сполох, звернулась до міліції, здала ДНК. Ми Романа скрізь шукали. Не раз його 19-річній доньці дзвонили шахраї, вночі шепотіли страшні слова й вимагали гроші... А дівчинка чекала на батька й майже щодня писала йому листи...А теща вишивала вишиванку, бо син про неї мріяв...

28 квітня до дружини Романа Тетяни зателефонував «афганець»-волонтер із «ЛНР». Спитав, чи ще шукають...

Дані про Романа він побачив на російському сайті. Як з'ясувалось, цей волонтер 20 лютого забирав тіло Романа із поля бою до моргу Луганська. У військового були офіцерська книжка, розбитий телефон й лист доньки при собі. Через кілька днів тіло передали організації «Чорний тюльпан» разом із документами бійця, все це відправили до Дніпропетровська. Також волонтер «ЛНР» скинув нам відеозапис, який підтверджував, що Роман із ще двома членами екіпажу загинули. В мене досі перед очима та картина... Поле, розбитий танк, валяється башта. За 15 метрів тіло військового лежить. Обпечене, боєць босий. Хтось із тієї сторони коментує: «Чого ти спиш? Треба було вдома спати. На одного хохла стало менше. Мабуть, у повітрі роззувся...» Це був наш Рома, але ми не могли у це повірити. Нечітко видно, можливо, помилка... Ми звернулись до Дніпропетровська, де нам підтвердили, що, дійсно, вони отримували таке тіло, але більше про це не хотіли говорити.

Лише у травні родина Башняків отримала підтвердження ДНК й з'ясувала, що їхнього Романа поховали із почестями ще 7 березня у Тячеві на Закарпатті замість 30-річного бійця Романа Козичка.

– Той загинув у лютому біля Артемівська. Виходить, що під час опізнання брат Козичка помилився й забрав нашого сина.

Після паперової тяганини 42-річного Романа Башняка поховали 23 липня у рідному Новофастові.

А напередодні провели в останню путь й Романа Козичка у Тячеві. Його тіло пролежало у морзі Дніпропетровська півроку. Його мама так і не дізнається цього, бо померла через кілька місяців після похорону у березні. Також знайшлись тіла двох військових, які загинули разом із нашим Романом. Вони були поховані як невідомі солдати. Я тепер думаю: а скільки матерів своїх синів чекає, й хіба можна ставитись так халатно до цього?

На поле танки грохотали,

Солдаты шли в последний бой,

А молодого командира

Несли с пробитой головой...

И полетят тут телеграммы

Родных и близких известить,

Что сын их больше не вернётся.

И не приедет погостить...

Слова улюбленої пісні стали страшною дійсністю...

Автор
(0 оценок)
Актуальность
(0 оценок)
Изложение
(0 оценок)

Отзывы и комментарии

Написать отзыв
Написать комментарий

Отзыв - это мнение или оценка людей, которые хотят передать опыт или впечатления другим пользователями нашего сайта с обязательной аргументацией оставленного отзыва.
 
Ваш отзыв поможет многим принять правильное решение

. Пожалуйста, используйте форму отзывов для оценок и рецензий, для вопросов и обсуждений - используйте форму комментариев, а не отзывов

Не допускается: использование ненормативной лексики, угроз или оскорблений; непосредственное сравнение с другими конкурирующими компаниями; безосновательные заявления, оскорбляющие деятельность компании и/или ее услуги; размещение ссылок на сторонние интернет-ресурсы; реклама и самореклама.

Введите email:
Ваш e-mail не будет показываться на сайте
или Авторизуйтесь , для написания отзыва
Автор
0/12
Актуальность
0/12
Изложение
0/12
Отзыв:
Загрузить фото:
Выбрать

Комментарии предназначены для общения, обсуждения и выяснения интересующих вопросов. Для оценок и рецензии используйте форму отзывов