Чому батько Героя України Віктора Коваленка хоче спалити себе у день Незалежності

Журналіст RIA під час спілкування з паном Віктором намагався  відмовити чоловіка від страшного вчинку. На жаль, зробити це не вдалося. Вплинути на чоловіка, за його словами, можна тільки одним способом - відновити справедливість у розслідуванні справи за фактом побиття його і його сина, на жаль, уже покійного. Однак ніхто з цим не поспішає. Тому на час нашої розмови з Коваленком (понеділок, 17 серпня) чоловік  залишився на своєму. на той момент до часу "Х"  залишалося сім днів.

Спецназівець притримав руки проти п"яної компанії

Віктор Коваленко - колишній офіцер-підводник. Каже, у нього із сином Юрієм однакові військові звання. Уточнює: Юрій був підполковником Збройних сил, а він - капітан другого рангу на флоті. Уже у відставці. Син Юрій з перших днів був в АТО. Служив у Кіровоградському полку спецназу. Виконував відповідальні завдання.  Загинув 15 липня 2014-го під час одного з боїв.  За виявлену мужність удостоєний звання Героя України (указ президента підписано 31 березня нинішнього року). Відтоді минуло майже п'ять місяців. Нагороди рідні загиблого спецназівця поки що не отримали. Цілком можливо, вручення відбудеться у день свята, 24 серпня. Саме ця дата може стати трагічною для батька Героя.

За словами Віктора Коваленка, самоспалення - це протест проти несправделивості у діях правоохоронців Бершадського району й області до нього і його сина. Ще у 2010-му Віктора Коваленка побила п'яна компанія на березі річки. Син Юрій, який знаходився неподалік, поспішив на захист батька. Йому теж дісталося. Компанія налічувала 12 розігрітих алкоголем чоловіків.

- Юра, який служив у спецназі, міг покалічити не одного з нападників,  - каже батько офіцера. - Комусь міг переламати ребра за те, що підняв руку на батька. Але він не зробив цього. Навіть у цій ситуації він залишився людиною. Не знаю, як він стримав себе? Розумів, що його могли б судити, якби когось зробив інвалідом.

Згадуючи епізоди того липневого дня 2010-го, пан Віктор каже, що попросив сина викликати міліцію. Поки син телефонував,  його батька  продовжували бити п'яні чоловіки.  А далі почалася міліцейська "сантабарбара". Спочатку констатували легкі тілесні ушкодження. Тільки через рік після бійки Коваленку вдалося довести через обласну судмедекспертизу, що йому завдали тяжкі ушкодження.  Справу з часом закрили. Віктор Коваленко через суд добився її поновлення. Суд визнав бездіяльність слідчих. Але з них, каже, як з гуся вода.

- Я прошу небагато, - говорить Коваленко. - Надайте документ, як покарали слідчих. Тих, чиї дії  суд визнав бездіяльними. Обіцяють, а не надають. Бо ніхто на них і пальцем не накивав. Так само умив руки і начальник слідчого відділу в районі. Минав час. Коваленко оббивав пороги кабінетів правоохоронців у районі, області, Києві, писав листи. Нарешті торік  Бершадський районний суд виніс рішення -  покарав одного учасника бійки умовним терміном на три роки. Інші 11, за рішенням суду, були визнані свідками.

Хлопці на сході не бояться вмерти, мені чого має бути страшно?

П`ять років Коваленко намагається добитися справедливості.  Каже, вичерпав усі доступні і законні методи. Скрізь натикався на глуху стіну. Тепер його терпець увірвався. 10 серпня на засіданні громадської ради при Бершадській РДА він офіційно повідомив про свій намір вдатися до самоспалення. Листи з таким само повідомленням  надіслав  у правоохоронні органи і органи влади.

- Мене запитують, чи не страшно?- каже пан Віктор. - Я відповідаю, а таким, як мій Юра, тим, хто воює на Донбасі, не страшно? Вони ж знають, що в будь-яку мить їхнє життя може обірватися. Все одно йдуть захищати державу. Синові не було страшно, бо я його виховав сміливим, і мені не буде страшно.

Як не допустити людської трагедії?  Аргументи журналіста про те, що жодна подія не варта того, аби добровільно відмовлятися від можливості жити на світі, не вплинули на співрозмовника.

- Що може стати на заваді вашому вчинку? - запитую у пана Віктора.

- Справедливість і людяність, - каже співрозмовник. - Це ж зовсім небагато, правда? А їх нема. Ні у правоохоронних органах, ні у багатьох чиновників у владі. Люди для них - ніхто і ніщо. Мурашки - і тільки. Скажіть, міг начальник міліції області прийняти на особистому прийомі мене, як звичайну людину? Зобов'язаний був це зробити. Я не кажу, що я все-таки виховав сина Героя України, а він загинув за Україну. Думаєте, я хоч раз мав можливість потрапити до головного міліціонера області на прийом? Не мав. Починаючи з квітня місяця, щоразу приїжджав у день прийому до обласного начальника. Але кожного разу замість нього на прийом приходив хтось з його клерків.

За словами Віктора Коваленка, на його письмові звернення начхати чиновникам. Закон зобов'язує відповідати на кожен лист. Але, що в столиці, так само, як і в області, чиновники однаковісінькі. Каже, у нього купа листів без відповіді. А якщо відповідають, то зсилаються на факти, які їм надали ті, на кого скаржишся. Людина бігає, як білка в колесі.

Говорити по-людськи чиновники не вміють

Наприкінці розмови нагадую Віктору Коваленку про сина Дмитра і двох його внучок, які залишилися без батька-спецназівця. Вітаю із вступом сина у медичний університет. Кажу, що йому є заради кого жити. У відповідь співрозмовник згадує історію з його військового життя. Під час одного з тривалих походів у Тихому океані на їхньому підводному човні сталася аварія. Офіцери розуміли, що шансів залишитися живими у них зовсім небагато. Але доля розпорядилася по-своєму. Несправність вдалося ліквідувати. Щоправда, весь екіпаж "схопив" підвищену дозу радіації. Через це Коваленко має статус "чорнгобильця". Через це у цього 64-річного чоловіка немало болячок і друга група інвалідності.

- На все воля Божа, - каже чоловік. - Чи стануть ці дні у моєму житті останніми, можна буде сказати 24 серпня.  Знаю, що за мною будуть ходити по п'ятах ті, хто вже п'ять років збиткується. Їх можуть розставити під кожним вікном. Як поговорити по-людськи, часу у них не знаходиться, а як насилля проявити над людиною, тут вони всі заодне - і влада, і ці в пагонах. Вони ж не про мене піклуються, нащо я їм, вони бояться за свою репутацію. Якщо пройти по всьому ланцюжку, де я шукав правду, то там порушень вагон і тачка -  від районного слідчого до чиновників з адміністрації президента.

Громада вимагає звільнення прокурора і начальника міліції

Анатолій Гончар, член громадської ради при голові Бершадської РДА, каже, що після заяви Віктора Коваленка про намір самоспалення у залі настала гробова тиша. Віктор Олексійович зачитав її на засіданні 10 серпня.

- Ми одразу почали обговорення, - розповідає пан Гончар. - Вирішили почути аргументи протилежної сторони. Домовилися зібратися ще раз 14 серпня. Надіслали запрошення прокурору району і начальнику міліції. Обидва проігнорували зібрання.

Анатолій Гончар у свій час очолював Бершадську міліцію. Пройшов шлях від слідчого до керівника. Каже, добре знає систему зсередини. Дивується, що просту справу про побиття батька й сина розглядали вже 12 (!) слідчих. Стільки, скільки було чоловіків у п'яній компанії. За його словами, розслідування цієї справи - це ганьба усій Бершадській міліції. Знають усіх 12 підозрюваних і не можуть прийняти рішення. Знайшли одного відбувайла - і вмили руки.

-Так само розслідують справи про крадіжки транспорту, квартир, - продовжує пан Гончар. - Скандального поширення набули в районі факти підробки документів на договорах оренди землі. Тільки в одному селі Джулинка експерти встановили 140 підроблених підписів. Але хто їх підробив, власники паїв, мабуть, ніколи не дізнаються. Бо так працює Бершадська міліція.

Громадська рада прийняла рішення звернутися до Генпрокурора й Міністра  МВС з проханням звільнити з посад Бершадського прокурора й начальника міліції. Своє звернення 19 серпня повезуть до Києва.